Химерний карнавал блукає наметовими містечками – так сьогодні можна описати вулиці міста. Лише на Соборній площі розгорнули намети комуністи, регіонали, литвинівці та «фронтовики» Яценюка.
Складається враження, що заборона масових заходів має «підняти» українські друкарні, бо ж у наметах навперебій пропонують листівки, газетки, календарики, де кожний вихваляє себе і обіцяє, що от із ним «все буде пучком».
Кажуть, коли епідемія настала, то це для чогось потрібно. Мабуть, вищим силам видніше. Але, мандруючи від намету до намету, мимоволі доходиш висновку, що як політиків, так і пересічних громадян епідемія досі нічому не навчила.
Людські життя й нині цінують не більше, ніж іще один поверх на віллі, нову марку авта чи просто одиницю робочої сили. І жодних висновків, крім того, що у всьому винна держава, ніхто не робить.
Чомусь до людей на прикладі студентів-медиків не доходить, що знання цінніші за куплені дипломи. Бо ж виявляється, що шестикурсники не можуть допомогти лікарям: не в змозі виявити пневмонію… Про те, що звичайна недбалість і бажання «бути крутішим» згубило народу більше, ніж сам грип. Що навіть великі гроші можуть не врятувати тебе або твоїх рідних, тож варто переглянути пріоритети…
Про «перли» Мінздоров’я і окремих політиків щодо «планової» смертності, взагалі згадувати не хочеться, аж надто «дико» це звучить.
Рано чи пізно українці знімуть маски. А чи зніме суспільство личину? Чи дочекаємося ми того часу, коли найкращим піаром для політика, який залюбки «хаватиме піпл», будуть не обіцянки зростання всього на світі і погрози навести порядок і перевірити «коли щось», а твердження про те, що ми є і будемо чесною, освіченою і здоровою нацією. Якщо така, звичайно, комусь потрібна.
Лєра ЯСНИЦЬКА
