Коли Бог наділяв країни дарами, Україна через свою сором’язливість підійшла за ними останньою й отримала єдине, що залишилося – пісню… От і співаємо ми віками і в гарний день, і в негоду, і на свята за чаркою, і в полі на роботі… Та на превеликий жаль, у ХХІ столітті ми рідко чуємо народну пісню.
В обласній стоматологічній поліклініці працює Олена КОРЖАН, молодша медична сестра за професією, а в душі фольклористка. У неї є диво-зошит, якому майже 40 років. Там зберігаються стародавні українські та молдавські пісні, які записувала ще її мати, а дочка робить це далі.
Ось одна зі сторінок цього пісенника
– Цей зошит з’явився у 1976 році, – розповідає Олена Василівна. – У той час мати хворіла. І лікар, щоби жінки в палаті не сумували та не думали про погане, змушували їх співати. Відтоді в мами так повелося: де б вона не була – чи то на весіллі, чи на екскурсії, чи то в гостях, звідусіль вона привозила пісню й записувала її до пісенника.
– У мами була добра пам’ять. Адже не завжди була можливість одразу записати. Тож вона почує, запам’ятає і вже дома запише, – продовжує пані Олена. – До останніх днів мама вела зошит. Коли ж вона померла, він перейшов до мене. І вже я веду його від кінця 90-х, майже п’ятнадцять років. Звісно, старий пісенник уже повен, тож я завела новий. Але той, 37-річної давності є для нашої родини реліквією, а народний спів – традицією. Тепер, коли моя велика родина збирається разом, ми завжди співаємо цих пісень. Хто ще не вивчив слова – користується пісенником, а в моїй голові їх – безліч. Та й діти мої теж мають бажання продовжувати наші з мамою починання, – з гордістю зазначає Олена Василівна. – Дякувати Богу та моїм батькам, у нас дуже співоча родина. Коли я гортаю старий пісенник, який з роками вже пожовтів, відчуваю гордість за родину, за маму, за нашу Батьківщину.
До речі, Олена Василівна «заразила» співом і своїх колєжанок. У суботу, коли в поліклініці залишаються самі санітарки – для прибирання, з приміщень лунає щира українська пісня.
За словами п. Олени, наша естрада, на жаль, не тішить нас українським, народним співом. Сцена вщент заповнена поп- і рок-музикою, в яких ні мелодії, ні змісту, ні національних ознак. Натомість, ця проста, звичайна жінка знаходить у цей непростий час хвилини для великої радості, яку їй дарує пісня. Та й створивши родинний пісенник, вона та її сім’я вписали світлі сторінки у літопис нації.
Ще стародавній філософ Конфуцій у VII столітті до нашої ери сказав: покажіть мені, які пісні співає народ, і я вам скажу, хто ним править і яка в нього мораль…
Лідія КИРИЛЮК, «Версії»
