Красти – погано. Це знають навіть дітки у дитячому садку. Та радянська влада нівелювала поняття чесності у своїх громадян: украсти в держави ніколи не було соромно, хоча й каралося жорсткіше – тією ж державою. Нині часи змінилися: вже рідна держава обібрала більшість українців до ниточки, та не позбавила їх працелюбства і бажання робити своє життя кращим.
Українська жаба перефарбовується на борця за справедливість
Бажання зашкодити успішному, вкрасти у нього та поставити палиці в колеса де в кого залишилося. Особливо прикро, що ця історія сталася у колись шляхетному селі Костинці, де мешкають нащадки польської шляхти.
Якщо коротко, історія виглядає так: молодий фермер Петро Атаманюк протягом року шукав землю під екологічне садівництво. Знайшов шмат землі у костинському лісі, взяв його в оренду. І тут костинчани йому почали… шкодити. Випасали коней і овець на засаджених полуницями та виноградом ділянках, хоча могли за копійки взяти в оренду землю для випасу. Нинішньої ж весни викопали понад 300 торішніх елітних саджанців (159 – з саду і майже 200 – зі шкілки). Витрати ж на вирощення і посадку одного саджанця становили відповідно 5 та 2 долара за саджанець. Таким чином, чоловікові завдали матеріальної шкоди на суму понад 1000 доларів.
Фермер звернувся до дільничного міліціонера. Той спершу активно взявся до роботи: склав акт, знайшов, на чиє обійстя «переселилися» вкрадені саджанці. Та, мабуть, керівництво – уже колишнє – Сторожинецького райвідділу міліції «домовилося» із зловмисником, бо справа загальмувалася і, врешті-решт, зупинилася.
Оскільки подібне сталося не вперше, терпець Атаманюка увірвався. Він написав заяву на ім’я начальника УМВС України в Чернівецькій області С.В. Пілігріма та голови Чернівецької асоціації фермерів М. Д. Гаврилюка. Її копію передав і до редакції газети «Версії».
У ній, зокрема, говориться про наступне:
«Окрім викопаних 300 саджанців, навесні було викопано ще 30 кущів винограду, вартість одного куща з посадкою близько 100 грн. У поточному році невідомі особи зібрали також мій урожай ранньої полуниці з площі 0,06 га, а це близько 300 кг ягід, у той період їхня ціна була 40 грн. за кілограм.
Мої саджанці, – пише далі фермер, – легко ідентифікувати за специфікою щеплення, а також за тим, що вони пофарбовані польською фарбою від гризунів. На базарі такі не продаються.
З цією заявою 13 липня 2015 року я звернувся до Сторожинецького РВ УМВС в Чернівецькій області. Дільничний і оперативний працівник міліції Андрій Бабич затримали Адріана Козака, на якого я вказав, бо бачив на його ділянці свої саджанці. В моїй присутності було складено акт ідентифікації саджанців і протокол. Але злодія відпустили, інших слідчих дій, наскільки мені відомо, не проводили. Хоча я й повідомив ім’я особи, яка вказала на Адія і яка, ймовірно, знає, хто вкрав решту.
В субботу, 8-го серпня у райвідділку міліції я з’ясував, що моя заява не була зареєстрована. Тепер же я щодня чую від сусідів легенди про Адія Козака. Він став місцевим «Робін Гудом». Отож раніше моє майно крали та нищили тихо, а тепер це вже здобуло ореол престижного заняття».
Фермер просив правоохоронців провести перевірку за інформацією, вказаною в заяві, шляхом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і встановити винних осіб.
До слова, Адріан Козак теж підприємець, який розводить овець. І саме там, у лісі, він їх випасав безоплатно, тоді як Атаманюк сплачує громаді кошти за оренду цієї ділянки. Тож боротьба костинського борця за справедливість – далеко не альтруїстична – нагадала мені ще свіженький, буквально «з пательні», анекдот, який засвідчує, що подібні Робін Гуди – явище не поодиноке, тож суспільство мусить з ним якось боротися.
Отже, своєрідний Робін Гуд об’явився у військкоматі: він забирає повістки у багатих і віддає їх бідним.
Перезавантаження потребують усі…
Втручання газети у справу фермера дещо зрушило останню з мертвої точки. Та, на жаль, лише попервах. За словами Петра Атаманюка, до нього прибули аж 4 працівники райвідділу. «Та говорили зі мною як з малою дитиною, – скаржився чоловік. – Казали, чому мовляв одразу не звернувся, бо тепер уже пізно щось встановлювати. Але ж я звертався! І сусіди є, яких можна опитати. Та й зрештою, куди подівся той протокол, при складанні якого були не тільки правоохоронці, а й секретар сільради, яка нині виконує обов’язки голови? Хіба з нею не варто зустрітися? А щодо зниклого протоколу, то про нього, сказали мені, знає Андрій Бабич. Але він зараз,мовляв, у відпустці і перебуває за кордоном – зв’язку з ним немає. Та ж не вічність він там буде!»
Із Петром Атаманюком спілкувалися тривалий час. Зауважила, що його найбільше обурюють не дії міліціонерів – до такого, мовляв, усі вже давно звикли, скільки злодійкуватість окремих мешканців села і лояльне ставлення до цього їхніх односельчан. (Адже чимало з них мають значно кращі автомашини за Петрів «жигуль», але це так, до слова.) На думку молодого фермера, суспільство має перезавантажитися, інакше не виживе.
…Коли автор цих рядків звернулася до прес-служби УМВС в Чернівецькій області та з її подачі зателефонувала до очільників Сторожинецької міліції, з’ясувалося, що там нові хлопці, які працюють буквально 5 днів. Тож вони взяли тайм-аут і пообіцяли вивчити справу фермера та повідомити результати редакції.
Тиждень ми прочекали, два – новин не було.
Довелося знову звернутися до першого заступника начальника РВВС Ігоря СЫМЕЙЧУКА. Він сказав, що дасть контакти спеціаліста, який займається цією справою. Та, певне, закрутився. Зайнятий бо ж чоловік – ловить бандитів і злодіїв. Не до кореспондента йому.
І, вибачайте, закралася підступна думка: коли таке ставлення до преси, то що казати про пересічних громадян?!
Натомість Асоціація фермерів Буковини налаштована більш серйозно: «Захищатимемо всіх своїх членів і Петра Атаманюка не залишимо з проблемою наодинці», – пообіцяв її голова Микола ГАВРИЛЮК. Хочеться вірити: зрештою, коли цього не буде, то й Асоціація нікому не потрібна. Наразі Гаврилюк уже зустрівся у Сторожинецькій райдержадміністрації з начальником відділу агропромислового комплексу (АПК) та місцевими депутатами.
Сподіватимемося на те, що чесність, порядність і професіоналізм візьмуть гору. Без них ми не створимо міцну монолітну націю, не відновимо економіку, не станемо нормальним суспільством.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
