У дуже непросту епоху довелося нам жити: розпад СРСР, болісна поява на світ пострадянських держав, зубожіння мільйонів людей. Розповсюджена реакція на ці події – скарги на важке життя, а то й прокляття на адресу нинішніх часів. Проте не варто забувати, що живемо лише раз і кожен з нас не тільки залежить від зовнішніх обставин, але й сам впливає на них. Недарма кажуть, що в оптимістів реалізуються їхні світлі мрії, а у песимістів – їхні кошмари. Можна плисти за течією, проклинаючи її. А можна спробувати й проти течії, долаючи несприятливі обставини. Щоправда, для цього треба мати сильний характер і внутрішній стрижень, який дозволяє усвідомлювати мету власного життя. І йти до цієї мети, даруючи іншим світло своєї душі.
На щастя, такі люди серед нас є. Їхній талант несе оточенню радість пізнання складного світу, зігріває у важкі хвилини, вселяє надію на подолання несприятливих обставин. Днями у Чернівцях відбулася презентація поетичної збірки Володимира Затуловського «Altissima». Її автора добре знає чимало наших краян, причому в різних іпостасях: інтелектуала, успішного підприємця, композитора, здібного політичного технолога. Багатогранний талант непересічної людини розкрився ще однією стороною. Глибокі почуття і сформульовані з математичною точністю філософські думки втілені ним у поетичних рядках. Причому поезії справжньої, вистражданої серцем й відлитої у досконалі форми.
Доки нездари-політики протиставляли громадян України за мовною ознакою, щоби маніпулювати їхньою поведінкою, Володимир Леонідович писав і російською, і українською, якими він володіє бездоганно. Його творчість продовжує традиції «срібного віку» російської поезії і водночас несе читачеві красу і багатство українського поетичного слова. Свого часу автор переклав російською «Лісову пісню» Лесі Українки, що вимагало тонкого знання мовних нюансів. Поки у суспільстві культивувалася жорстка боротьба конкуруючих мов і культур, талановитий поет демонстрував, що можливе їхнє мирне співіснування – на основі рівноправності. Але для неї необхідна взаємна повага, що виключає навіть спроби поставити себе над іншим. Без глибокої внутрішньої культури і розвинутого інтелекту неможливо досягти взаємовигідної співпраці у такій надзвичайно делікатній сфері, як міжнаціональні відносини. Для полікультурних Чернівців ці питання мають особливе значення, і у творчості Володимира Затуловського вони знайшли своє відображення.
Колись столиця Буковини пишалася своїм столичним статусом, у ній вирувало інтенсивне культурне життя. Згодом відбулася стрімка провінціалізація раніше амбітного міста, яке значна частина його корінних мешканців різного етнічного походження у ХХ столітті мусила покинути. Рівень культури неминуче знизився, хоча чимало городян прагнуло утримувати планку на звичній висоті. Втім, провінція наступала. Видатний польський творець афоризмів Станіслав Єжи Лєц свого часу охарактеризував інтелектуальну провінцію як спробу мислити віддалеки від мозку. Життя підтвердило його правоту. Проте дія неминуче породжує протидію.
Чернівці, попри всі несприятливі обставини, зберегли свої інтелектуальні традиції. Щоб їх розвивати, нині необхідно плисти проти течії. На це здатні лише окремі особистості. Але їхній приклад надихає. Відомо, що від однієї свічі можна запалити тисячі інших.
Ігор Буркут
