Нерідко від літніх людей можна почути: «Хочу повернутися в Радянський Союз!». А у молоді досить популярними стали червоні футболки з гербом СРСР. Мода підкреслює кардинальну зміну суспільних настроїв. Назад прагнуть повертатися тоді, коли розчаровані у сучасному. Про повернення говорять не високочолі інтелектуали з аналітичними здібностями – навіть не маючи жодних ілюзій щодо сучасної України, вони розуміють: шляху назад немає. Ідеалізують же покійний СРСР пересічні люди, яким нині незатишно і вони сумують за втраченим. Насамперед, за системою соціального захисту, безкоштовною освітою та медициною, а головне – за своєю вірою у щасливе майбутнє. Ідеалізовану картинку світлого і радісного життя, створену могутньою пропагандистською машиною КПРС, вони досі вважають реальністю й не бажають її критично переглянути.
Чимало старших людей любить фільм «Кубанські козаки», що вийшов на екрани 1950 року. Після жахів війни та голоду 1946-47 рр. ця стрічка повинна була переконати радянських громадян, що все найстрашніше лишилося позаду, а країна вступає у прекрасний період свого розвитку. Красива казка багатьом дала можливість відволіктися від життєвих труднощів, повірити у покращення життя найближчим часом. Нині функцію психологічної розрадки від бід і жахів сучасного лихоліття бере на себе ностальгійна туга за ідеалізованим минулим.
Дискутувати з жертвами ностальгії немає сенсу: їм це почуття дозволяє зберегти психічне здоров’я й остаточно не впасти у відчай. Вони подумки поринають у власну юність, у світлий період надій та мрій. Які, на жаль, не збулися, але залишили по собі теплі спогади. Погане тут одне – ностальгійними настроями порядних людей намагаються скористатися політикани, що переслідують брудні цілі. Двадцять років тому вони перехопили гасла незалежності, під прикриттям яких поділили колишню загальнонародну власність, перетворившись на олігархів-мільярдерів. Нині прагнуть зберегти й примножити награбоване, бо відчувають зміну суспільних настроїв, вкрай небезпечну для себе. Тому намагаються осідлати популярні ностальгійні настрої й нещадно експлуатують тугу простих людей за розвіяною вітрами історією радянських часів. Будь-яка революція, навіть така дивна, як «Помаранчева», неминуче завершується контрреволюцією та реакцією. Україна вступає нині у завершальну фазу цього процесу.
Розчаруванню мільйонів у надіях, що не справдилися, хазяї сучасного життя намагаються надати ностальгійного забарвлення. Скучили за СРСР? От вам проект надання державного статусу російській мові! У мас-медіа все ширше пропагується сталінська версія Великої Вітчизняної війни, а ідейні нащадки бабусі–КПРС з кожним місяцем все голосніше розповідають казки про народовладдя, яке нібито існувало в Радянському Союзі. «Повернемо державу народу!», – закликають вони, готуючись до виборів. Хіба можна повернути те, чого не було? Краще боротися за виконання діючої Конституції, яка називає народ «єдиним джерелом влади». Доки правлячі олігархи ще не протягли інший варіант Основного Закону для закріплення свого панування навічно. А бажання повернутися в СРСР лише відволікає чесних людей від пекучих проблем сьогодення, тому грає на руку правителям України, які стрімко втрачають опору в суспільстві.
