У конкурентній боротьбі сучасні країни широко застосовують інформаційну зброю. Контроль над чужими засобами масової інформації дозволяє формувати громадську думку іншої країни на свою користь. Цю просту істину давно зрозуміли американці і заполонили майже весь світ власним інформаційним продуктом та кінострічками. Голлівудські фільми формують ті стандарти поведінки, які відповідають державним інтересам США. Проте особливої любові до американців у світі немає. Навпаки, соціологічні опитування показують, що в більшості країн світу американці лідирують у списках тих, кого не люблять найбільше. Самі американці пояснюють це заздрістю до власного високого рівня життя і розвинутої демократії, а громадяни інших країн акцентують зверхність мешканців США по відношенню до інших народів та безцеремонне нав’язування американських стереотипів всьому світові.
І все ж у такому нав’язуванні США досягли значних успіхів. Вони мають добре відпрацьовані технології інформаційних воєн і застосовують їх там, де активно реалізують свої цілі. Щоправда, на пострадянському просторі останнім часом їхній наступ різко загальмувався, а в контрнаступ перейшла Москва. А театром особливо запеклих інформаційних воєн стала Україна. Росія має тут значні переваги, намагаючись мобілізувати у власних інтересах російськомовне населення, і контролюючи більшість українських засобів масової інформації. Все виразніше експлуатується ностальгія за СРСР, яка помітно зміцніла на фоні провалів нинішньої влади в усіх сферах життя. Українські телеекрани заполонили старі радянські кінофільми, причому перевага віддається пропагандистським стрічкам про війну – різної якості. Мабуть, намагаються виховати у молодого покоління якийсь сурогат «радянського патріотизму». Хоча молодь таке практично не дивиться.
Тож молодим українцям агресивно нав’язують сучасну російську попсу, блатний шансон. Майже на всіх вітчизняних телеканалах йдуть безконечні російські серіали про «справедливих ментів», сучасних «доблесних російських солдатів – героїв» чеченських війн та військової операції проти Грузії. Українці в них є негативними персонажами. З нашого життя намагаються витіснити все українське і замінити його своїм продуктом. Типова інформаційна війна, яка передує іншим формам боротьби, мета яких – остаточний перехід України під контроль Кремля. Режим Путіна поступово втрачає масову підтримку всередині Росії, тому робить ставку на отримання переконливої зовнішньої перемоги. А такою в очах пересічного росіянина може стати включення України до Митного союзу. Якщо вдасться зігнати під крила двоголового орла Білорусь, Казахстан та Україну, Москва зможе розпочинати будівництво нової імперії.
До речі, днями з’ясувалося: у державному архіві Білорусі безслідно зник оригінал документа, за яким у Біловезькій пущі 1991 року проголошено розпуск СРСР. Немає його й в архівах Москви та Києва. Прибічники відродження Радянського Союзу отримали козир: як немає документу, то й розпуск недійсний! В інформаційній війні подібні речі особливо цінуються. Правда, документ цей ратифікований парламентами трьох держав, тому діє. А нам слід замислитися над тим, що очікує Україну в найближчому майбутньому, і бути готовими до всього. Адже на війні як на війні.
Ігор БУРКУТ
