І про те, як зсув 1992-го виявив 7-го століття культурний шар поселення
Мапа найстарішої частини Чернівців і «єврейського рову». 1862 рік. (ЧОДА, фонд №3, опис 1, справа 3947).
За свою давню та бурхливу історію наше місто зазнавало неодноразових пожеж, руйнувань та плюндрувань з боку загарбників усіх мастей. Відповідно неодноразово й відновлювалось в умовах тутешнього природного середовища, яке зумовило появу і розвиток поселення саме в цьому місці правобережжя долини швидкоплинного Прута. Історичним ядром міста став мис, утворений стрімким схилом власне долини Прута та глибоко врізаними долинами правобережного потоку Рудка, нині відомого як річка Мольниця, та його невеличкого допливу у глибокому яру, що давно втратив свою назву. На стрижні цього мису пролягла найстаріша вулиця Чернівців, нинішня вулиця Синагоги.
На користь цієї думки свідчать два факти. Перший – це давність заселення цього мису, адже при утворенні відомого зсуву 1992 року по сусідній вулиці Одеській у щойно утвореному урвищі археологи виявили культурний шар сьомого століття, задовго до першої письмової згадки про Чернівці у 1408 році. По-друге, мис ідеально підходив до розміщення тут не лише поселення, але й укріплень городища. На ймовірність такого натякали чернівецькі археологи після відкриття в 1957 році у провалі на розі вулиць Синагоги та Сагайдачного біля трамвайної колії підземного ходу, що вів у бік вершини останця до якихось невідомих решток стародавніх фортифікаційних споруд.
Решта старих Чернівців розміщувалась південніше за яром, вздовж нинішньої вулиці Сагайдачного. Такий рельєф створював ситуаційні труднощі функціонування міста і заважав його розвитку. За наведеними поздовжнім та поперечними розрізами яр мав глибину до 5-8 метрів і доволі стрімкі зсувні схили, що обмежували можливості забудови прилеглих ділянок, і вимагали постійної уваги. Місцеве населення, переважно єврейської національності, з початку XIX сторіччя ініціативно робили спроби приборкати норов яру, самотужки насаджуючи чагарники та закріплюючи схили колами, дерев’яними щитами та іншими матеріальними витворами раціональної людської фантазії, переважно власним коштом. Невдовзі вони піднялись на новий рівень вирішення докучливої проблеми і за єврейськими традиціями, посилаючись на бідність, почали бомбардувати скаргами Чернівецький магістрат як тутешню виконавчу владу. Ви влада чи ні? – запитували вони.
Нарешті змучена влада вирішила раз і назавжди радикально «закрити» це питання і 1862 року з міського бюджету з німецькою пунктуальністю виділила 2807 крон і ще 65 крейцерів. Струмки загнали у підземні галереї, а яр був повністю засипаний грунтом. З’явилась достатня площа для розбудови і проведення міських дійств. Деякий час там функціонував Пінопарк – ділянка різних атракціонів, але з часом практичні потреби таки взяли своє. Після закриття малого ринку на розі нинішніх вулиць Шолом-Алейхема та Шептицького його перенесли на місце нині діючого Нижнього (Єврейського) ринку, а сама забудована кіосками площа отримала назву Нижньобазарної. Так докорінно змінився вигляд ландшафту цієї частини стародавніх Чернівців і його гідромережі.
Нині важко уявити, що на площі Святої Анни колись розміщувався невеличкий горб з храмом Вознесіння Святої Марії (Mariahimmelfahrt), у 70-х роках перенесеної до Калічанки, а повз будинок лазні дзюрчав невеличкий струмок з Турецької криниці. Мало хто знає, що при тогочасній реконструкції площі у 1883 році довелось провести ексгумацію людських решток давнього цвинтаря, розміщеного по схилах і на території сучасної школи №14.
Як бачимо, Чернівці зберігають ще чимало таємниць минулого, про які, ймовірно, нам колись вдасться дізнатися
Віталій Коржик, краєзнавець
