1 січня 2021 року – пам’ятна дата для тих, кому поталанило працювати поруч з доктором хімічних
наук, професоркою Олександрою Іванівною Лопушанською, бо народилася ця дивовижна жінка
першого дня 1916 року.
Її дитячі роки й навчання в ліцеї спливли у повітовому містечку Хотин. Замолоду Лопушанська –
активна учасниця підпільного руху. Щоб уникнути арешту, вона покинула Румунію – але тортурів
не уникла: в СРСР на неї чекав Карлаг – сталінський табір Карагандинської області КазРСР. Тільки
1948-го Лопушанська повернулася до Хотина. Вищу освіту почала здобувати лише у 32 роки на
хімічному факультеті Кишинівського держуніверситету, а від 3-го курсу перевелася до ЧДУ. У 38
років працьовита й здібна Лопушанська захистила кандидатську, а в 45 – докторську дисертацію.
Для такої складної біографії – це феєричний злет!
Професорка Лопушанська тривалий час очолювала кафедру фізичної хімії в ЧДУ. Коло наукових
інтересів Олександри Іванівни було дуже широке, але найбільше вона захоплювалася новітнім
напрямком хімії і фізики – термодинамікою нерівноважних процесів – і досягнула тут неабияких
успіхів. Кафедра фізхімії ЧДУ була центром цієї галузі науки в СРСР: тут функціонувала
проблемна науково-дослідна лабораторія, напрямку, тут приймали три Всесоюзні наукові
конференції.
Олександра Іванівна досягла й міжнародного визнання: вона була членкинею редколегії наукового
видання «Journal of Non-Eguilibrium Thermodynamics»(Журнал нерівноважної термодинаміки).
Наукова школа для Лопушанської – не порожні слова: вона керувала сама або з колегами
навчанням 26 аспірантів і здобувачів наукового ступеня, які після захисту дисертацій працюють в
різних місцях планети. Двоє її учнів стали докторами наук.
Олександра Іванівна любила мандрувати. Звісно, її «туризм» мав науковий зміст: участь у
конференціях, спілкування з відомими ученими, обговорення актуальних проблем новітньої хімії. І
не втрачала можливості вводити молодих науковців у захопливий світ перетворення хімічних
речовин – і таємничий світ мистецтва. Саме Олександра Іванівна була нашим провідником
музеями, театрами, архітектурними ансамблями Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Харкова,
Новоросійська, Вільнюса… Не забували ми й про стежини Карпат, якими пройдено чимало
кілометрів; прекрасні краєвиди зелених гір, аромат чаю з цілющих рослин, неперевершені наїдки…
Так ненав’язливо Олександра Іванівна робила нас культурними людьми, захисниками природи – і
патріотами.
Непрогнозовані звиви долі: «табірниця» О.І. Лопушанська відзначена орденом «Знак Пошани»,
нагрудним знаком «Изобретатель СССР», не кажучи вже про отриманий нею грант «Соросівський
професор». Заслужений працівник вищої школи УРСР, Почесна професорка Чернівецького
державного університету, Почесна громадянка м. Чернівців… Та найвища відзнака для
Олександри Іванівни – незгасна пам’ять її колег і учнів – в Україні, Ізраїлі, Чехії, США, Новій
Зеландії…
Від учнів Олександри Іванівни – Ярема ТЕВТУЛЬ, доктор хімнаук, професор, член НСЖУ
