Можливість на самореалізацію людям з особливими потребами дав клуб «Разом». Чи матимуть вони цю можливість і надалі?
Є люди, для яких такі звичайні речі, як почистити зуби, застібнути ґудзики, або зробити собі бутерброд – із тих завдань, які виконати дуже складно, або й взагалі не можливо. Це – люди з особливими потребами. Вони розпочинають і завершують свій день боротьбою, бо кожен крок, кожне сказане слово потребує неабияких зусиль.
Але разом з тим, вони – звичайні люди, які потребують спілкування, розуміння, самореалізації. І справа не в тому, що їм будь-яку повсякденну справу значно важче робити, ніж фізично та психічно здоровій людині. Справа в іншому – часто їм просто нікуди подітися в цьому світі, бо, як виявляється, навколо не так багато тих, кому вони потрібні, хто ними опікується і переймається їхніми турботами.
Коли в сім’ї така дитина…
Коли в сім’ї росте дитина з обмеженими фізичними можливостями, батьки стикаються з тим, що її нікуди влаштувати, аби вона вчилася, розвивалася. Проблема влаштування дітей з особливими потребами до таких установ, де б кваліфіковані психологи та педагоги займалися їхнім розвитком, не оминула й Чернівці. Проте, невеликій кількості родин пощастило знайти саме такий заклад: уже впродовж двох років у Чернівцях в рамках проекту «Денний Центр Чернівці» та Клубу «Паросток», який працює при міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, діє клуб «Разом». Нині його відвідують 16 осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Основна мета проекту – впровадження нових методів реабілітації людей з особливими потребами і психічними вадами та їх інтеграція в суспільстві. Центр працює щоденно з 10.00 до 16.00. У цей час батьки, абсолютно не хвилюючись за дитину, можуть залишити її тут та бути впевненими, що дитина під пильною увагою психолога. Також у рамках проекту проводяться заходи в обласній психіатричній лікарні які передбачають впровадження нових методів реабілітації осіб з психічними захворюваннями. Клуб створений та підтриманий регіональною Асоціацією поточного виховання (AREAC) в партнерстві з організацією «Променте» (Австрія), облдержадміністрацією та обласною психіатричною лікарнею. Реалізується він за грантові кошти.
– До нас приходять переважно діти з різними патологіями, – розповідає працівник клубу психолог Анастасія Чорна. – Ми вчимо їх спілкуватися, прищеплюємо елементарні навички гігієни та приготування їжі. Часом вони не вміють самостійно робити дуже прості речі – малювати під лінійку, зав’язувати шнурки, одягатися. Ми багато працюємо руками, а саме займаємося різними видами творчості – плетемо з бісеру, ліпимо з глини, малюємо, випалюємо по дереву, робимо аплікації, декупаж… Іноді відвідувачі клубу просто дивують своїми здібностями. Денні заняття у клубі безкоштовні. А батьки у той час, доки діти перебувають у клубі, можуть спокійно робити свої справи, піти за покупками, відпочити.
Втратити не можна, допомогти…
Проте, невдовзі термін впровадження проекту завершується, адже проект реалізується в області з 1 вересня 2009 року до 31 серпня 2012 року. Лячно навіть подумати, але діти, які сьогодні нарешті мають змогу реалізувати себе у творчості, спілкуватися з друзями, завтра знову можуть залишитися за бортом життя, а батьки – наодинці з болем за власну дитину.
Бо все ж вони діти. І у них, як зрештою й в усіх людей, є потреба в любові та радості, їм хочеться гратися, спілкуватися. Кожен з них має свій певний талант, розкриття якого може зробити дитину щасливою. Натомість музичні, художні школи та й будь-які інші гуртки не для них. Ставлення у ж нашому суспільстві до людей з обмеженими фізичними можливостями загальновідоме.
Батьки зауважують, що коли в Чернівцях на вул. Українській, 22 почав діяти клуб «Разом», вони, ніби на світ народилися. Бо там їхні чада в ігровій формі навчили як не загубитися в місті, не проїхати свою зупинку, як вдягнути куртку самотужки. Та й батьки переконалися, що їхні діти такі як інші – талановиті, умілі.
Але два роки минули швидко – клуб «Разом», на жаль, був лише проектом «Зроби крок. Стань приятелем», який впроваджувався громадською організацією «Чернівецька регіональна асоціація соціального розвитку». Нині він завершує свою дію. Ґрантодавачі, певно, розраховують, що віднині місцева влада опікуватиметься людьми з особливими потребами. Принаймні, тими, кого об’єднав цей клуб. Коштів на продовження діяльності клубу немає. Хоча потрібна лише одна зарплата для одного психолога.
Тому батьки вирішили звернутися до місцевої влади з проханням не кидати напризволяще їхніх дітей. Адже їх можна багато чому навчити і вони стануть суспільству у пригоді. Вони – не баласт. Вони, насамперед, – люди, які потребують допомоги. Не відвертаймося від них.
…Їхня доля нині залежить від маленької коми і того місця, де вона стоятиме. Втратити не можна, допомогти!…
Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»
