Буквально вже за день усі ми сядемо за святкові столи та відзначимо старий Новий рік! Тільки замисліться над цим словосполученням – старий Новий рік. Як це? А тепер зізнайтеся собі відверто: ну, хіба ми не є суспільством суцільних парадоксів? Адже рік або старий, або новий! А у нас – старий новий. Жодної логіки. Все з ніг на голову перевернули. І якби ж то тільки у святкуваннях. На жаль, маємо перевернуту свідомість, а звідси – перевернуті цінності. А відтак і життя шкереберть.
Ось хто скаже, яка людина в нашій державі користується повагою? Можна сформулювати по-іншому: за якими показниками визначаємо її статус. Ну-ну, не соромтеся, перелічуйте. Отже – посада (крісло), розмір зарплати і доходу, будинок, машина, вдяганка, місце, де вона відпочиває тощо.
У цьому переліку, на жаль, немає найголовнішого – справжньої людської суті. Адже значно важливіше те, чи користується людина повагою чи, навпаки, є останнім лайном, яке всі ненавидять, але в очі світять. Отож не йдеться ні про її порядність, ні про моральність, ні про професійність. Тоді як поза межами України (до уваги не беріть пострадянські держави) ситуація кардинально інша.
Звернімося до досвіду Німеччини, Голандії, Щвеції. За що там поважають людину? Найперше, за чесну працю і професіоналізм у своїй справі та за те, чого вона досягла завдяки цьому. Скажімо, сумлінний прибиральник, прекрасний продавець, умілий пекар, талановитий лікар чи юрист. За повагою вони на одному щаблі.
… Одна з моїх найближчих подруг – жінка інтелігентна, розумна, зі знанням кількох мов – виїхала до Данії. Попервах, щоби допомогти сім’ї, яка тут залишилася, прибирала в будинках багатих данців. Була подивована тим, як до неї ставилися. Залишали їй ключі від квартири і машини, щоби від зупинки могла добратися до будинку. Коли ж були вдома, то спочатку пригощали кавою, із задоволенням спілкувалися англійською. А пізніше були вражені тим, що вона могла посперечатися з ними стосовно творчості художників, чиї картини прикрашали помешкання. І безмежно були вдячні за якісне прибирання. Чи можна подібне уявити собі тут у нас?
До речі, вже навіть в Італії трохи по-іншому. Хоча там все одно наші остарбайтери мають, за їхніми, до речі, твердженнями, більший захист, ніж у себе вдома. Італійці дещо доброго перебрали від євросоюзу. Але не все. Чи не тому вони зараз на межі кризи?
А де ми? У шопі! Бо довкола ростуть лише супермаркети. Два на підході. І це теж, як на мене, черговий український парадокс. Грошей заробляти ніде, зате є море місць, де їх витрачати. Мене особисто подібне не влаштовує. Візьму на себе сміливість заявити, як і більшість українців.
І ми всі разом можемо таку ситуацію змінити. Для цього багато не треба – варто лише називати речі своїми іменами. Порядних людей – порядними, а негідників, хабарників і злодіїв – негідниками, хабарниками і злодіями. Біле визнавати білим, а чорне – чорним. Тоді в нашому житті й буде більше порядку та справедливості. А ми ж за ними так скучили!
