Один день «карантинного» життя

Сьогодні мама розбудила мене рано. З’їли кашу, одяглися, змастили носик чимось в’язким і… чомусь пішли не до садочка, а до поліклініки. «Я здоровий…» – повторював я всю дорогу, але ми все-таки зайшли до довжелезного коридору, вщент заповненого такими ж мамами та малюками.

Дівчинка біля дверей чомусь була уся розцяткована зеленими крапочками, а якийсь хлопчик сильно кашляв і плакав. Матуся постукала у великі двері, зазирнула туди, але за хвилинку вийшла звідти засмученою.

«Маленький, доведеться йти з мамою на роботу… У садочку карантин… А лікарка не дає мамі лікарняного», – мама казала це таким сумним голосом, що я обійняв її, аби хоч трішечки заспокоїти. А що таке карантин?.. На роботу – то на роботу…

Та ще одним випробуванням став для мене тролейбус. Виявляється, зранку він буває настільки переповненим, що ми з матусею ледь не випали з дверей. У дядька, що стояв біля нас, неприємно тхнуло з роту, а в тітоньки текло з носу і вона постійно чхала. Щоби не бачити всього цього, я занурився носиком у матусине тепле плече і навіть задрімав.

У мами на роботі виявилося не так уже й цікаво. Усі дорослі та серйозні! Бігають, поспішають, клацають по кнопочках, а мені час від часу кажуть одне й те ж: «Ой, який у нас гарний хлопчик!».

Коли машинки, принесені з дому, геть набридли, а всі папірці, які були на маминому столі, списані, я… розплакався. Скільки ж триватиме та робота?.. Чому тут немає іграшок? Я втомився… І дядько-начальник, який час від часу суворо поглядає у мій бік, мені геть не подобається! Мамусю, додому хочу! – запхинькав я.

Ой, тепер дядько-начальник суворо подивився на матусю. «Ідіть з дитиною додому…», – сказав він.

Ми знову сіли в тролейбус. У мамусі на руках було спокійно і затишно. Здається, мама телефонувала бабусі й просила її посидіти зі мною. З бабусею буде веселіше, не те, що в мами на роботі!

…Мені майже три рочки, але я вже знаю, що таке карантин. Це коли мама сумна, бабуся зі мною вдома, а мені дуже хочеться до Катрусі й Петруся, з якими я завжди граюся в садочку.

Женя ОПОЛОНИК, 3 роки

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Думок на тему “Один день «карантинного» життя”