– Найкращий підручник з економіки – «Капітал» Карла Маркса, – вважає директор ТОВ «Розма» Михайло КРАСОВСЬКИЙ. Однак на його столі лежать «Історія України» Володимира Литвина – подарунок від голови Верховної Ради – та кілька номерів журналу «Бізнес». Про економічну політику держави, розвиток інновацій, літературу та комфорт в оселях передноворічна розмова з людиною, яка 35 років життя присвятила заводу.
– «Історію України» перечитуєте? Які враження?
– Цю книжку мені подарував сам Литвин, коли минулого тижня гостював у нас на заводі. Ще не читав її, але здивувало, що одна людина написала такий товстий підручник. Вважаю, що такі книги повинні існувати. Бо особливо неприємно, що історію своєї держави – України діти вчили за підручниками якихось канадців, нехай навіть емігрантів. Зазвичай у нас маленьку книжечку пише десяток авторів. Найбільше зацікавила остання частина, де описується нинішнє прем’єрство Тимошенко. Буде час, обов’язково перечитаю.
– А що корисного друкують у журналі «Бізнес»?
– Найперше, зміни в законодавстві і коментар до них. Наприклад, останнє «ноу-хау» уряду про щомісячну сплату податку на прибуток. Це ж скільки оборотних коштів заберуть з підприємств! А якщо фірма кілька місяців має збитки і працює, аби утриматися на ринку? А платити пропонують на рівні аналогічного періоду минулого року. Може, тоді у фірми були прибутки, а зараз немає, – то з чого ж їй платити?
Постійно читаю огляд ринків, прогнози споживчого попиту на нашу продукцію та публікації про нові, екологічно чисті виробництва в нашій галузі. Простіше – про виробників поліпропіленових труб, з’єднувальних деталей, калош і чобіт з полівінілхлориду (спеціального пластику), автомобільних килимків.
– Багато людей нині ще носить калоші?
– Ви праві, калоші – це вже вчорашній день. Тим більше, ми не Китай, з яким важко конкурувати за цінами. Раніше ми випускали 6 млн. пар гумового взуття і людям його не вистачало. Сьогодні виготовляємо 600 тисяч – і цього більше ніж достатньо. Тому ми перепрофілювалися і нині основним видом продукції є нові труби з поліпропілену з металом –для холодної і гарячої води, опалення і підлог з підігрівом. Крім того, випускаємо ще й з’єднувальні деталі, так званий фітинг: коліна, муфти, трійники.
– Для цього потрібне нове обладнання…
– Це – одна з особливостей виробництва. Коли, до прикладу, на машинобудівному заводі на одних і тих же станках можна точити різні деталі, то в нас кожний новий вид продукції потребує нового обладнання.
Почали випускати поліпропіленові труби – закупили нову техніку, перейшли на труби з металу і поліпропілену – знову повністю переоснастили цехи. За 4 роки це обійшлося нам у $5 млн. Ще майже 2 млн. треба було на оборотний капітал. Завезли нові прес-форми з Польщі, бо китайські не задовольняли вимог до якості.
Від дня на день привезуть ще одну швидкісну лінію, яка виготовлятиме
15 м труби за хвилину, і 10 нових термопластавтоматів. До того ж наші нові технології зменшують матеріаломісткість і «з’їдають» удвічі менше електроенергії.
– Держава якось підтримує такі підприємства?
– Нашій державі такі підприємства не потрібні. Принаймні, саме таке враження складається, коли читаєш наші закони. У розвинених країнах дбають про інноваційні підприємства, надають їм податкові канікули. Там розуміють, що підприємець витратив багато грошей на нову техніку, що потрібен час, аби освоїти її, налагодити випуск продукції, навчити персонал, вийти на ринок. Там зацікавлені у перспективі. А у нас усі розуміють, що калоші – це не перспектива, що це шкідливе виробництво, що жінки дихають бензином цілий день, але жодних рухів не робиться…
– Які ще проблеми мають нині підприємства?
– Найбільша проблема для всіх підприємств – це проблема оподаткування. Воно непосильне. Наприклад цього року наш завод заплатив майже 15 млн. грн податків. З них лише орендна плата за землю становить 2 млн. 100 тис. грн. за останній рік вона зросла майже у 9 разів!
Оскільки ми поставили нові лінії, які в рази збільшили продуктивність і вивели з виробничого процесу старе обладнання, в нас вивільнилися порожні приміщення. Ми не використовуємо їх, але податки за них платимо.
Або ще приклад: через зміну термінів повернення валютних коштів підприємці зазнали чималих збитків і навіть мусили звільняти працівників, бо не було чим платити зарплату. Що маємо в результаті: підприємства – «драконівські» штрафи, держава – безробітних, яким треба платити допомогу, втрачені кошти Пенсійного фонду, соцстраху та податок з доходів громадян тощо. Програли всі, але «нагорі» про це ніхто не думає.
– Ви кажете про експорт: які країни закупляють нашу продукцію?
– Найперше, на експорт йдуть усе ті ж калоші. 75% виробленого купляють за кордоном. Відправляємо їх до Середньої Азії та Афганістану. Раніше експортували до Польщі такі чоботи з гумовим верхом, їх і в наших селах носять. Труби й фітинг «їдуть» до Білорусі та Росії. Щодо внутрішнього ринку, то найбільшим попитом наша продукція користується на сході України, незважаючи на те, що там працюють наші основні заводи-конкуренти.
– А як продаються ваші товари на Буковині?
– Парадоксально, але наш тутешній ринок збуту відносно малий. У наших технологіях будівництва більше використовуються так звані поліетиленові труби.
– Вони кращі чи гірші за ваші?
– Їх важко порівнювати, оскільки вони мають різні властивості. Хтось вважає, що вони кращі, хтось, – навпаки, гірші. Хоча наші ціни доволі прийнятні та й якість – на рівні Європи.
– Наприкінці року прийнято підводити підсумки. Як би ви охарактеризували роботу «Розми» 2009-го?
– Найкраще про нашу роботу говорять показники. Середня зарплата на заводі – 2150 грн, обсяги виробництва зросли на третину, продуктивність праці – на 64%. Плюс повне переоснащення й позитивні фінансові результати, незважаючи на кризу.
– Що нового планує «Розма» на 2010-й?
– Задумів у нас – на 5 років уперед! Наступного плануємо освоїти виробництво труб зі склопластиком замість алюмінію. Такі труби вигідно вирізнятимуться гнучкістю й міцністю. Ще в 1,8 раза плануємо збільшити обсяг виробництва. Хочеться розширити також ринки збуту і підвищити зарплату робітникам, але тут загадувати важко.
– Цього року Ви відзначили своєрідний «ювілей»..
– Я називаю його «30 років у цьому кріслі» (сміється)… Працюю на «Розмі» вже 35 років. Перші вісім був головним інженером, згодом став директором. Але весь цей час сидів у цьому кабінеті у цьому ж кріслі.
– У Вас є можливість привітати всіх буковинців з новорічними святами…
– Бажаю, щоби наступного року в оселях буковинців завжди було тепло, зручно і затишно. У цьому вам завжди допоможуть труби від «Розми»!
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
