Молимося Богу чи патріарху?

Ви можете уявити, що Патріарха Київського Філарета радісно вітають у Новоросійську, з ним особисто зустрічається президент Медведєв, а парафіяни збирають пелюстки троянд, на які ступала нога святійшого? От і я не можу. Бо, як не крути, росіяни поважають свою державу і свою церкву, незважаючи на стандартне «Бог один».

В Україні ж усе навпаки: Кирило приїхали – ура Кирилові! У Дніпропетровську йому докторську мантію, в Одесі – триденний відпочинок у монастирях із прямою трансляцією богослужіння на державному каналі УТ-1. Бонус – зустріч з президентом Януковичем у Києві та участь у заходах, присвячених хрещенню Русі. Хоча формально держава відділена від церкви, та здогадатися, про що йтиметься на зустрічі з Віктором Федоровичем, не важко. Культурно це називається «примирення», хоча навіть російські високі церковні чини використовують слово «об’єднання після розколу».

Для тих, кого ще не навчив газ: жодна країна нічого не робить «просто так» або «з добрих сусідських намірів». Тим більше, що на західних сусідів сподіватися не доводиться. Хіба Росія не знала, здешевлюючи газ, що МВФ вимагатиме ринкової ціни, а отже, залежність від «Газпрому» зросте? Хіба його святість Кирило не знає, що намагання тоді ще президента Ющенка заручитися підтримкою Патріарха Константинопольського Варфоломія закінчилися пшиком: Українська православна церква не отримала благословення, і що за Януковича нічого не зміниться? А наївні бабусі, плутаючи Бога з патріархом, збирають квіточки з під ніг «дорогого гостя»…

Я не проти Кирила як патріарха, але нехай він головує у Москві. Країна велика, поки у кожному її куточку – десь у холодному Мурманську, далекому Владивостоці чи «гостинній» Чечні – відслужить літургію, буде вже не до Києва. Сумніваюсь, що там його хтось часто бачить і зустрічає не просто хлібом-сіллю, а падаючи ниць…

Лєра ЯСНИЦЬКА