Ми – раби, бо ми – німі

У буквариках 60-х років минулого століття буквально на перших сторінках була така фраза, напиcана по складах: «Ра-бы – не мы, мы – не ра-бы». Та, як з’ясувалося, тодішні освітяни лукавили. До слова, це лукавство перейшло у спадок і нинішнім. Насправді крилатий вислів звучить по-іншому: «Рабы – не мы, рабы – немы». Саме так: раб нічого не може сказати, бо не має права голосу. Натомість ми, українці ХХІ століття, начебто і можемо сказати все, що думаємо. Але це – тільки начебто. Бо реально ми дуже обмежені в інформації. Вона не тільки дозована, а й вибірково оціночна. Журналістів програмують на певні стереотипи. Ми з ніг збиваємося, щоби знайти страшилку, сенсацію, тоді як щоденні людські проблеми проходять повз увагу. А саме вони – головні. Та щоби ці питання не кололи свідомість громадськості, усі державні й недержавні установи вже створили собі прес-служби, які доводять читачам, слухачам і глядачам те, що цим установам вигідне.

Нині журналіст не може самостійно отримати інформацію навіть про те, скільки чернівчан зламало руки-ноги через слизькі, не посипані шляховиками дороги, чи потерпіли, скажімо, від спеки. Черговий лікар та й навіть завідувач травмпункту відповість, що він не має права розголошувати ці цифри – нібито вони є державною таємницею. І відішле до головного лікаря…

Або ж, приміром, нещодавня ситуація у Сторожинці. Директор місцевої комунальної друкарні запротестував проти відключення світла на його підприємстві і звернувся по допомогу до депутата обласної ради Руслана Мельника. Той приїхав не сам, а з телебаченням. Коли журналістка, вислухавши директора, попросила прокоментувати ситуацію другу сторону, себто заступника начальника Сторожинецького РЕМу, той відповів, що нічого коментувати не буде, бо не має права. Журналістка поцікавилася, хто ж має таке право – начальник РЕМу? З’ясувалося, що і той «німий», бо говорити може тільки перша особа Обленерго. А зробить це керівник через свою прес-службу, бо так просто з ним не зв’язатися.

І таку закритість від громадськості в суспільстві мають практично всі інституції. Тому й кажу, що ми, рядові громадяни, перебираємо на себе ознаки рабів. Позбавили нас, буковинців, до прикладу, залізничного зв’язку практично з усією Україною, а ми це проковтнули – мовчимо. Тут ще й міст в Атаках поламався – до Хмельницького добратися проблематично. Одне слово, купа незручностей. Хоча згадайте: ще два роки тому десятки  поїздів відходили від Чернівецького вокзалу і порожніх серед них не було. Нині вокзал перетворився на пустку. Комусь там, нагорі, мабуть, кортить зробити нерентабельною Західну залізницю, щоби приватизувати її за безцінь. А, може, й просто знищити?

Одне слово, раби ми…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *