Криза довіри владі України

Гроші для виплат пенсій є, та буковинці все одно хвилюються. Чому? Бо криза у нас не тільки економічна та політична, а й ще криза довіри

Тож спілкуватися з людьми стає все важче. Це щодня відчувають не тільки працівники Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області, наголосив його начальник Михайло РОМАНІВ, а й політики, які не бояться зустрічатися з людьми.

Про те, що чекає на пенсіонерів Буковини найближчим часом та у перспективі, – у розмові з п.Романівим, який очолює до того ж чернівецьку організацію Народної партії України. Від нього дізнаємося і про те, як литвинівці долатимуть ключову кризу – відсутність довіри до влади і держави.

«Ножиці»… нерівності

– Михайле Васильовичу, все ж найперші запитання про пенсії. Тим паче, що майже третина мешканців краю вже переступила її віковий ценз…

– Коли бути точним, то на обліку перебуває 236,8 тисячі пенсіонерів, з яких 7600 – «військових». І от для усієї цієї кількості людей ми провели торік 16 масштабних перерахунків пенсій за 37-а законами. І саме у 2008-му зробили наступні кроки до пенсійної реформи, тобто почали по-новому оцінювати трудовий стаж: чим довше працював – тим більша пенсія. Але відтак певні непродумані кроки знівелювали реформу. Зокрема, до зрівняйлівки призвело рішення про мінімальний розмір пенсійного забезпечення без достатнього стажу.

– Скільки потрібно грошей, щоби забезпечити протягом року буковинських пенсіонерів?

– Витрати на це становлять 2,12 млрд. грн. З них майже 66% – за рахунок області. Решта – з бюджету Пенсійного фонду і держбюджету. Зауважу також, що план за доходами торік ми виконали на 102,3%, з перевиконанням прожили й січень. Завдяки цьому, маємо в запасі понад 23 мільйони гривень. Удалося нам також майже на 51% ліквідувати неплатежі в сумі до однієї тисячі гривень та на 1,1 млн. грн знизити недоїмку по внесках.

Суттєво зріс розмір пенсійного забезпеченння: на 38% порівняно з попереднім, 2007-м роком. У структурі витрат теж є позитивні зміни.

– Які саме? Та й що це, зрештою, означає?

– Мінімальна пенсія нарешті практично перевищила прожитковий мінімум. Якщо станом на 1 січня 2008 року 83% усіх буковинських пенсіонерів отримували за місяць 470 грн і більше, то вже на 1 січня цього року таких, чиї пенсії перевищували мінімум у 545 грн, уже було 98,95%.

– Який найбільший розмір пенсії і хто такі в нашій області отримує?

– 15 тисяч і більше мають народні депутати.

– Кількість людей, які мають найвищі і найнижчі пенсії?

– 1500 буковинських пенсіонерів отримують менше 545 гривень, а понад 1500 гривень пенсії мають 7500 осіб. Серед останніх і ті, в яких по 15 тис. грн.

– А якщо визначити «середню температуру по лікарні»? Тобто, хотілося б дізнатися, якою була б середня пенсія у тих 7500 буковинців, які отримують понад 1500 грн?

– Середня пенсія в цієї категорії пенсіонерів становить 2018 грн.

«Конвертована» гривня

– Попри те, що плани нині виконуються, в чому основна проблема?

– Від другої половини 2008 року простежується тенденція до мінімізації зарплати. Роботодавці зменшили на 2300 кількість робочих місць.

На Буковині проживає 376 тисяч працездатного населення. З них 239 тисяч – зареєстровані у ПФУ. Різниця у 137 тисяч – це ті особи, які працюють, але нічого не сплачують до Пенсійного фонду.

Аналізуючи ситуацію, мушу сказати, що тільки Хотинський район не забезпечує плани надходжень. І саме там прослідковується свідома мінімізація й тінізація оплати праці. Бо статистика фіксує нарощування валових показників у виробництві району, а надходження до Пенсійного фонду падають. Цією ситуацією повинні зайнятися правоохоронні органи!

– А якщо працівник знає, що він не заробляє на пенсію, бо роботодавець виплачує йому тільки половину мінімальної зарплати, а решту дає «у конверті», і таким чином за рік він матиме лише півроку стажу, то до кого йому звертатися?

– Спочатку до свого роботодавця. Коли той не реагує на прохання легально видавати зарплату, варто звернутися по допомогу до прокуратури, інспекції праці або податкової міліції. Бо це в інтересах працівника, інакше він втратить як у пенсійному стажі, так і в розмірі пенсії.

– Михайле Васильовичу, порівнюєш цифри працездатного і непрацездатного населення Буковини і, коли відверто, стає моторошно. В Україні загалом теж ситуація не краща. Чи є вихід? Багато розмов останнім часом ведеться про підвищення пенсійного віку…

– Я категоричний противник цього, які і загалом Народна партія України. Для такого кроку не маємо морального права. Адже середній вік чоловіків у нас становить 63 роки, а жінок – 75! Щоби підняти пенсійний ценз, треба спочатку кардинально змінити ситуацію убік поліпшення здоров’я нації. А нам до цього ще ой як далеко!

До 2020 року в Україні на 1 працездатну особу припадатиме 1,5 і більше пенсіонерів.

Тому єдиний вихід вбачаю у запровадженні єдиного соціального внеску та накопичувальної системи. І, хоча Президент наклав на цей Закон вето, та Верховна Рада, безперечно, внесе до нього певні корективи і, сподіваюся, від 1 січня 2010 року він стане чинним.

– Що змінить цей Закон? Які проблеми вирішить?

– Він дозволить розпочати другий етап пенсійної реформи, тобто запровадить накопичувальну систему. Крім того, єдиний соціальний внесок заощадить час підприємців і гроші платників податків. Сьогодні, як відомо, гроші із зарплати відраховуються до 4 різних фондів (соцстрахування і тимчасової втрати працездатності, нещасних випадків, безробіття тощо). Разом ці відрахування становлять 37% від нарахованої заробітної плати.

Пропонується ж зменшити цю цифру, тобто, єдиний соціальний внесок, до 30%. Але держава цього не помітить, бо отримає велику економію на скороченні величезних штатів усіх цих фондів, утримання приміщень тощо. Та й суб’єктам господарювання буде полегшенння: замість щомісячних 4 платіжок, 4 звітів – один папірець. Одне слово, комплекс позитивних ефектів!

– Цікаво, а чи здійснюють пенсійні внески ті, хто нині працюють за кордоном?

– За минулий рік зробили внески до Пенсійного фонду за себе 239 осіб. До речі, Україна підписала 14, це крім країн СНД, міждержавних угод, які в майбутньому забезпечать пенсією осіб, які працювали в тих країнах. Про таку співпрацю ведуться перемовини з Італією та Португалією. Приміром, зараз повертається чимало краян, які мешкали в Литві та Естонії. Тож вони без проблем отримують у нас пенсії.

Пенсіонерів дістали?

Але, скажімо, ті, хто виїжджають до США, мають право отримати пенсію наперед лише за 6 місяців. І поновити її виплату можуть тільки після повернення зі Штатів, але за умови, що перебування там тривало не більше 3-х років і вони повертають собі українське громадянство.

– Але ж це несправедливо! Люди відпрацювали, заробили пенсію, а держава їх позбавляє чесно заробленого? Жодної взаємності в неї з громадянами…

– На жаль, це залежить не від нас, а від міждержавних стосунків, дипломатії. Україна – молода держава, тому й маємо проблеми зростання.
Але мушу навести й приклади того, як інколи не вельми чесно поводяться наші пенсіонери: зростають зловживання з їхнього боку. Якщо станом на 1 січня 2008 року було зафіксовано 49,4%,зловживань, то вже на 1 грудня 2008-го – 70,2%.

– У чому вони проявляються?

– Як правило, подача неправдивої інформації для нарахуванння пенсій. Люди чомусь не хочуть усвідомити, що Пенсійний фонд уже давно має базу даних персоніфікованого обліку з інформацією про кожну людину, яка працює, про її щомісячні заробітки, підробітки, винагороди тощо. Щоправда, коли працівнник отримує платню у «конвертованій» валюті, себто «у конверті», він не може розраховувати на те, що ці гроші пройдуть через персоніфікований облік. Іншими словами, вони не вплинуть ні на розмір його пенсії, ні на стаж.

Торік до органів прокуратури було подано 14 матеріалів на загальну суму 189 тис. грн за подання недостовірних відомостей з боку пенсіонерів і відкрито 13 кримінальних справ на керівників підприємств за порушення законодавства з платежів і довідок.

Ще одне стандартне порушення стосується пенсіонерів, які працюють. Таких у нас нині 34 тисячі. Але дехто з них приховує це, особливо ж військові, які часто йдуть на пенсію у 38 років.

– Пріоритети Пенсійного фонду на 2009 рік?

– Їх кілька. Серед основних – своєчасна й повна виплата пенсій, підготовка до єдиного соціального внеску, покращення якості обслуговування. Ще торік ми запровадили нову форму надання консультацій з питань пенсійного забезпеченння, облаштувавши мережі консультативних пунктів у філіях Ощадбанку. У Новодністровську та селі Клішківці Хотинського району почали діяти сектори відділів пенсійного забезпечення, де двічі на тиждень здійснюється прийом документів на призначення чи перерахунки пенсій.

Для заощадження коштів залучаємо пенсіонерів до користування банківськими установами. Сьогодні вже 31%, тобто майже 74 тисячі пенсіонерів обслуговуються у банках. Таким чином ми заощадили майже 7 млн. грн.

Дехто з політиків звинувачує ПФУ у незбалансованості бюджету. Та, щоби збалансувати 6 млрд. грн, яких бракує, потрібно закласти їх до Держбюджету. Натомість довкола тільки й розмов про кризу.

«Головна небезпека для України – її влада»

–А що, до речі, кажуть про кризу литвинівці?

– Криза – це не тільки біда. Це ще й час для прийняття рішень, перегляду можливостей та відповідного швидкого реагуванння.
Як зауважує Володимр Литвин – і з ним важко не погодитися – у нас криза не лише фінансова і політична. Ключовою в нас є криза довіри до влади і до держави. І якщо її не подолаємо, то нічого не зможемо зробити. Тільки правда й прагматичні дії, реальні кроки зроблять людей співучасниками непростої, великої роботи.

– Але ж нині дуже важко переконати людей у тому, що нашим політикам потрібне ще щось, окрім грошей і влади.

– Так, недарма під час візиту до Брюселю Володимир Литвин визнав, що головна небезпека для України – її влада.

– Готуючись до розмови з Вами, переглядала матеріали сайту Народної партії України і знайшла там вислів Володимира Михайловича, який стовідсотково поділяю: «Дивлячись на те, що відбувається в країні, у взаєминах політиків, доходжу висновку, що нашим політикам, вибачте за грубість, глибоко наплювати, що про них думають люди не лише в державі, а й за її межами. Ми ж уже виставили Україну на посміховисько публічним з’ясовуванням стосунків між собою. Та це нині ще півбіди. Гірше, що українських політиків використовують для просування інтересів тієї чи іншої країни»…

– Якось під час розмови з Володимиром Михайловичем, почув від нього зізнання, що він, коли розглядає пропозиції до роботи парламенту на чергову сесію, вимушений констатувати: тисяча сто законів є, але немає в них цілісного уявлення й підходу до проблем. Як і чіткої відповіді, що ж їхнє ухвалення нам дасть.

Я за фахом економіст. Тож зізнаюсь, що і мені подібне спадало на думку. Загалом наслідки такого керування більш ніж сумні. На глибоке переконаннння Литвина, і я в цьому його підтримую, оті квотні принципи формування влади призвели до того, що ми сьогодні вже не маємо державних інститутів, які працювали б. Зрештою, в усіх органах влади, побудованих на квотному принципі, виникають проблеми. Хоча все дуже просто: на кожному керівному місці має бути професіонал і патріот.

А подивіться, що робиться у нас в області! Маємо цілу армію тимчасових виконувачів або по двоє призначених на одне крісло! Та дерибан державних коштів нікого не муляє, головне, вчасно потрапити на ток-шоу! А щоби все це змінити, треба принаймні змінити виборчу систему.

— Як? Повернутися до мажоритарки?

— Хоча б перейти до відкритих списків. Щоби виборці голосували за конкретних людей від тієї чи іншої політичної сили. Щоправда, зробити такий парламент працездатним можна, лише володіючи великим мистецтвом. Сьогодні ж, за словами Литвина, а йому з крісла голови Верховної Ради видніше, усі рішення приймають лідери фракцій. І які б аргументи не викладав спікер, при голосуванні сигнал рукою подасть одна людина й жодні переконання та аргументи не спрацюють.

Якщо ми невдовзі не перейдемо до нової якості, то просто загинемо. Без загальної відповідальності про Україну невдовзі можна буде говорити в минулому часі.

Розчаровують політики, а не народ

– Утім, уже зараз немає ні влади, ні надії, до кого звернутися, дочекатися захисту. Люди в розпачі, вони зневірені в собі й у державі. Чи вбачаєте у чомусь оптимізм? Окрім того, що невдовзі падати буде нікуди, бо досягнемо дна…

– Під час зустрічі з Генеральним секретарем Ради ЄС Хав’єром Соланою, спікер Володимир Литвин зауважив, що український парламент працює і завдяки йому наростання політичної кризи було певним чином загальмоване. За його словами, саме парламент, попри політичні розбіжності та різні позиції фракцій, має стати запорукою стабільності в Україні та забезпечити її майбутнє. «Мусить існувати інститут, який говоритиме мовою тривог, надій і сподівань людей. Таким інститутом має стати Верховна Рада. Це не утопія, а реальність. Іншого виходу у нас немає», – зазначив спікер українського парламенту Володимир Литвин у Брюсселі. При цьому, він висловив переконання, що примирити та консолідувати основних політичних гравців української політики – неможливо і нереально. Принаймні до виборів президента, що мають відбутися на початку наступного року.

Тому своє завдання лідер партії та лідер українського парламенту бачить у тому, щоби примусити українську владу, весь український політикум жити за принципами, визначеними Конституцією України, забезпечувати неухильне її дотримання, прогнозованість і сталість розвитку країни як мінімум до січня 2010 року. Щоправда, коли влада не схаменеться, то Народна партія готова до довчасних виборів – парламентських і президентських.

– Це мені нагадує ситуацію 2004-го року, коли український парламент продемонстрував свої найкращі якості під час осінньої кризи, за якою спостерігав увесь світ…

– Згоден, тоді єдиний законодавчий орган став взірцем відповідальності. І сьогодні Литвин хоче перетворити парламент на центр політичного життя. Разом з тим, він, звертаючись до європарламентарів, закликав їх не переносити розчарування у політиках на розчарування в українському народові.

І я переконаний, що українці дадуть собі раду. Зрештою, не треба забувати, що Україна – велика країна, і процеси в ній відбиваються на всій Європі. На переконання голови Народної Партії, європейцям треба заохочувати і підтримувати українське суспільство, яке буде «підтягувати» за собою українських політиків.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»