У Чернівцях Олену знають всі: колишня найхаризматичніша журналістка «ТВА» нині готує репортажі для телеканалу «Інтер». Ми звикли бачити її «в кадрі» – впевнену, точну, зі специфічним впізнаваним голосом… А по той бік кадру, за камерою, «картинку» пильнує її коханий чоловік Максим Соколик…
– Як ви познайомилися з Максимом?
– Я навіть не знаю, скільки років ми разом. Відлік можна вести від якихось виборів, але від яких саме, не пам’ятаю… Тривалий час ми разом працювали на «ТВА». Працювали так само, як інші. Потім вирушили у відрядження і – почали спілкуватися…. А ще якось поїхали до наметового табору «Арніка». Це був кайф! Якщо б іще 12 днів із 14 не йшов дощ… (сміється) У палатці нас було четверо, а гумаки – лише одні, тож зранку була величезна черга до чобіт…
– Вдається розмежовувати сімейне життя від роботи?
– Ми домовилися не сваритися через роботу, але часом таке трапляється, переважно з моєї вини.
Романтика – це коли ти вибираєш взуття, а тобі радять не те, що красивіше, а те, в якому тобі зручніше.
– Які плюси і мінуси роботи в парі?
– Мега-плюс – це однакові плани. Якщо трапляється щось екстренне, ми «підриваємося» і їдемо. Мені не треба видзвонювати оператора і пояснювати його дружині, чого раптом він мені потрібен серед ночі. Легше вмовити також працювати у вихідні. А ще – частіше йдемо на поступки один одному. Мінус у тому, що часом потребуєш власного простору. Це швидше стосується Максима, бо у нього більше «іграшок»: машини, дрилі, молотки… На звичайній роботі, якщо тобі хтось дуже «налажав», можна зробити зауваження: «Ти такий-сякий». У нашому випадку такого не скажеш, бо воно ж твоє (сміється).
– А як відпочиваєте один від одного?
– А ось відпочивати одне від одного не треба. Головне, щоби було достатньо власного простору. От записалася зараз на йогу, тож у Макса тричі на тиждень є година вільного часу (сміється).
– У телевізійній роботі, як правило, процесом зйомок керує журналіст? Для вас це комфортна модель співпраці?
– Я не командую! Мені просто пощастило. Коли працювала з Максимом, то звикла вказувати оператору, які кадри мені потрібні. Керувати Максом нема потреби, бо він сам все чітко розуміє!
Що може бути романтичніше за пластиковий станканчик чаю при температурі -10. Ти знаєш, що він зараз обпече тобі руки, а половина виллється на рукавиці, куртку і навіть взуття, але все одно береш і несеш, бо ДЕХТО дуже хоче зігрітися!
– Якими були спільні найекстремальніші зйомки?
– Не було аж надто екстремальних зйомок. Але я завжди відчуваю, що він мене захищає.
Пам’ятаю, як було екстремально холодно, коли у 38-градусний мороз ми робили репортаж про те, як вибухнув потяг. Ходили грітися по черзі, але переважно йшла я, бо дуже важко переношу холод.
Ще один плюс роботи в парі з коханим: Максим чітко знає, як я маю виглядати в кадрі. Іншому оператору байдуже було б, чи в мене червоний ніс, чи щось із оком, чи коси не в той бік (сміється). Макс чітко знає, коли мені треба погрітись, коли щось поправити… Інший оператор на такі жертви не пішов би і не став би реагувати на слова: «А, я сьогодні не одягнула той светр, давай потім знімемо».
Якось був випадок, коли нам зателефонувало керівництво з новиною, що через годину ми маємо бути в Молдові. На збори часу не було. У нас ще й не було карти. Знайшли мапу України зі шматком Молдови і по ній орієнтувалися…
– Максим постійно «за кадром». Не ревнує вас до популярності?
– Він каже: «А чого я пішов працювати «за кадром»? Власне, щоб не бути публічним. Отож таких ревнощів не виникає.
Романтика – це коли тобі приносять рожевий і білий зефір, бо є сумніви, якого тобі нині захочеться більше.
– Святкуватимете день Святого Валентина?
– На Валентина, певно, будемо працювати, а романтичну вечерю можна влаштувати, незалежно від свят. Кілька років тому, на наступний день після святкової вечері до Дня закоханих, Максим потрапив до лікарні з апендицитом. Досі відчуваю частину своєї провини через збіг обставин (сміється). Наші думки сходяться в тому, що на цьому святі заробляють скажені гроші. «Приємності» можна робити один одному, не залежно від свят. Скажімо, для Макса мега-подарунок, коли я його не чіпаю і він може спати до одинадцятої ранку (сміється).
– Які подарунки робите один одному?
– Ми завжди знаємо, що дарувати, а коли не впевнені, то не соромимося запитати. Якось трапилася незручна ситуація, коли вирішила зробити Максу сюрприз. Я знала, що він хотів набір інструментів. Оскільки на таких штуках не розуміюся, попросила кума, щоби той підказав, які саме потрібні Максу.
Того дня ми їхали на природу і я не знала, куди сховати валізку з інструментами. Довелося запхати її під сидіння авта. Але в машині їхало багато людей і валізка вислизнула. Реакцію Макса треба було бачити: «Боже, хтось забув у машині новий набір інструментів??» От і довелося зізнатися, що це мій сюрприз.
Романтика – це коли разом подумки витрачаємо гроші, які плануємо виграти в лотерею .
– Ви романтики?
– Я ридаю, коли читаю «Доктора Айболита»: «Приходи к нему лечиться, и корова, и волчица»… В мене останнім часом таке викликає сльози (сміється).
– А Доктор Хаус?
– Ні, від цього не плачу, а розмовляю з героями: кричу, наприклад, щоб швидше бігли, коли погоня… Я не люблю притомно-солодку романтику. Головне, з якою думкою ти прокидаєшся і з якою засинаєш, а не кількість подарованих букетів… Я реалістична оптимістка. Хочу до Венеції, якщо це можна вважати романтичним бажанням. Дуже тішуся з того, що ми побували в Каїрському музеї до того, як його розграбували.
Одного Нового року Максим захотів подарувати сережки. Проте в ювелірному сказали, що без примірки їх купувати не варто. Тому в магазин прийшли удвох. Та міряла я сережки без люстерка. І навіть їх не бачила. Щоби сюрприз вийшов.
– Свого роду прагматична романтика…
– Увагу можна проявляти по-різному: чай в ліжко, якщо хтось накришив у постіль – витрусити крихти (сміється). Пам’ятаєте «Дари волхвів» О’Генрі? Головні герої романтики? Я готова зрізати коси заради ремінця для годинника. І думаю, що Максим теж пішов би на жертви заради мене…
Емма АНТОНЮК «Версії»
