Гуска загинув… Шарікови живуть…

Руйнування продовжується… Ви – «ніхто»…

Драматургія Миколи Куліша особлива. Може в мене підвищений інтерес
до п’єси «Отак загинув Гуска» через її складний та тривалий шлях до глядача. З заборонами, перешкодами, неприйняттям…

Я не збиралася писати свій відгук про вчорашню виставу, але переглянувши відгуки і від імені публіки, і від професіоналів в декілька інтернет-виданнях , наважуюсь висловитись і в якості тої самої «публіки», тобто звичайного глядача.
На спектаклі ми були з чоловіком. Після роботи. Боялися, що запізнимося. Дивуюсь, що спектаклі оголошені на 18.30. Працюючим людям важко встигнути, але було б бажання. І в гардеробі, вже після вистави, обмінялися своїми враженнями з друзями, які теж прийшли на спектакль. І запевняю – наші враження без розчарування. І ми були не на одній виставі цьогорічного фестивалю «Золоті оплески Буковини».

Візуальні метафори, музичній супровід ( чи «Боже, Царя храни», чи «Ніч така місячна» і «Бесаме Мучо», «Эх, яблочко») підсилюють підтекст «ви – ніхто», певну напруженість. Гадаю, через аналогії з сьогоденням.
І проблема, я думаю, не в сімейних перипетіях родини Гуски, чи наступі революцій, а і в усвідомленні, що руйнування продовжується. Малоросії? України? Країни. Це спантеличує…
Актори передали реальність та химерність минулого і сьогодення. І це не смішно.
Дякую акторам театру, театру взагалі, за власну і таку переконливу інтерпретацію.

Тетяна Спориніна,
фото автора.

Фото не зовсім якісні, бо робила «мобілкою» після спектаклю.
Дуже багато чудових фото, як завжди, на сайті Буковина online –
http://bukovynaonline.com/zoloti-oplesky-2011-den-8/#more-4378  . Дякую.