З тривогою чекали українці 17 грудня. Адже на цю дату був запланований візит Віктора Януковича до Москви для підписання 14 документів, обговорених на попередніх закритих зустрічах президентів України та Росії. Громадськість не мала конкретної інформації про зміст документів і вимушено споживала тільки різні припущення на цю тему. Більш за все люди боялися, що, попри волю народу, нашу країну втягнуть до Митного союзу, з якого вже воліли б утекти Білорусь і Казахстан.
Проте у вечірніх новинах 17 грудня підкреслювалося, що до Митного союзу Україну ще не затягли. Мовляв, нашою стратегічною метою лишається євроінтеграція. Та Росія надала Україні 15 мільярдів доларів кредиту, що подавалося як велика перемога президента. До речі, Міжнародний валютний фонд позичає під 4% річних, а Москва щорічно стягатиме з України майже 10 відсотків! Це означає справжню фінансову кабалу: віддавати доведеться не лише позичені $15 мільярдів, але й щорічно майже $1,5 мільярда за відсотками. Акцентувалося й на обіцяному Москвою зниженні на третину ціни на імпортований російський газ. Утім, ми пам’ятаємо, на що обернулася подібна обіцянка при підписанні ганебної Харківської угоди: українська влада віддала Севастополь в оренду росіянам майже до середини століття, а ціну на газ Москва так і не зменшила.
План закабалення України успішно втілюється у життя. Звертає на себе увагу ще один підписаний документ – про будівництво мосту через Керченську протоку. Росіяни давно наполягають на створенні такого переходу з Криму на територію РФ. Ним планують пустити не тільки транспорт, але і газопровід, лінію електропередач і могутній водогін. У Криму хронічно не вистачає води, і туди після передачі півострова зі складу Російської Федерації до УРСР 1954 року прокладено канал з Дніпра. У разі будівництва водогону з Кубані кримчани отримуватимуть не українську, а російську воду. Ще один аргумент за «повернення Криму Росії». І «братні» танки мостом можна миттєво перекинути на кримську землю. Виграє лише Росія, а Україна отримає нові проблеми. До речі, 1942 року німецькі окупанти спромоглися подібний міст побудувати швидко. Щоправда, вистояти перед чорноморськими штормами він не зміг, завалився. Нинішні будівельники обіцяють врахувати цей сумний досвід і звести набагато міцнішу споруду. Росіяни нав’язали нам ще й спільне відзначення радянських свят – і навіть 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка!
Контрольовані владою ЗМІ відразу ж розпочали пропагандистську кампанію на підтримку підписаних у Москві документів, подаючи це як велику перемогу Януковича. Особливо підкреслюється майбутній розвиток російсько-української кооперації в авіакосмічній та суднобудівній галузях. Та не вистачає конкретики: що виграє кожна із сторін. Умови можуть виявитися для України кабальними, й за примарну вигоду доведеться віддавати в чужі руки цілі галузі вітчизняної промисловості.
Звісно, російське керівництво не звикло рахуватися з чужими інтересами і переслідує лише власну вигоду. А ситуація в цій країні дуже непевна. Найкращі російські аналітики наголошують, що їхня держава доживає останні роки: невирішені проблеми руйнують її зсередини. Без негайних кардинальних змін Росія через 5-7 років може вступити у період розпаду. Кремль замість модернізації країни обрав протилежний шлях – відновлення імперії. Україні в цих планах належить ключове місце. Якщо її остаточно втягнуть у московську орбіту, нашими людськими та іншими ресурсами кремлівські господарі на деякий час відтягнуть свій крах. А штовхають нас до московської кабали недолугі вітчизняні політикани, які за гучними словами про «національні інтереси» приховують власне бажання безмежно збагачуватися за рахунок українського народу. Та українці недарма вийшли на Майдан: нас уже по-справжньому «дістали» владні злодії й брехуни. Долю народу може вирішувати лише сам народ, тож боротьба триває.
Ігор БУРКУТ
закон тижня
Росія вчиться на помилках України
Отже, цей закон прийняли не у нас в Україні – державі, якій загрожує розшматування, а в Росії. І закон цей дуже жорсткий. Тільки за заклик (навіть не за дію!) до сепаратизму – 3 роки тюрми! А чи не варто Україні скопіюювати цей закон? Може, таким чином, вдасться зберегти свою цілісність і Крим, зокрема?
