Художній салон на Панській – «осередок антифашизму» в Чернівцях?

За вимогу клієнтки обслуговувати її державною мовою, продавчиня назвала ту «фашисткою»

Коли чотири роки тому в Чернівцях відкрився Художній салон, власники презентували його не просто як «магазин предметів мистецтва». Та й чим, як не осередком культури, мав би бути Художній салон у центрі європейського міста на вулиці, яка в кращі часи називалася Панською? Тож, окрім продажу, там були виділені окремі зали й куточки для постійних виставок, у вихідні він фактично працював як музей, а в креативних планах була кава для гостей. «Працівники радо приймають відвідувачів…», – казав співвласник сімейного бізнесу «Художній салон» пан Москалюк 4 роки тому в інтерв’ю місцевому сайтові bukovynaonline.com. І скрушно зауважував, що «просвітницька робота в реґіоні йде на спад: люди мало цікавляться мистецтвом…»

Сьогодні скрушне зауваження на адресу Салону надійшло від самих споживачів. Замість «осередку культури», Салон, вочевидь, перетворився на «осередок антифашизму» (в найгіршому, саркастичному сьогодні значенні цього слова).

До редакції звернулася обурена чернівчанка пані Мирослава (її прізвище є в редакції), яку в «осередку культури» – Художньому салоні в центрі Чернівців на найвідомішій вулиці Чернівців ім. Ольги Кобилянської – відмовилися обслуговувати українською мовою і навіть обізвали… фашисткою.

«Гарного суботнього дня, – розповідає пані Мирослава, – я разом з племінниками зайшла до Художнього салону, сподіваючись замовити раму для картини. Я давно  постійний покупець цього салону, задоволена якістю товарів і асортиментом, побіжно знайома з власниками. Цього разу мене обслуговувала юна продавчиня з бейджиком «Настя Романюк». Оскільки вона говорила російською, я – на правах споживача – попросила, аби мене обслуговували українською. Гадаю, не варто детально переказувати наш діалог, суть якого зводилася до того, що Настя «нє обязана», «нє может» і «прієхала із Россіі». На моє прохання запросити іншого продавця для спілкування зі мною, підійшла жінка зрілого віку, вона спочатку була доброзичливішою, але все одно прийняла сторону колеги і зрештою заявила, що мене, фашистку, тут обслуговувати не будуть і навіть позиватимуться до суду. Мої апелювання до Конституції потягнули за собою пораду, куди я ту Конституцію можу розмістити. Наступна розмова з власниками салону при випадковій зустрічі завершилася тим, що я чомусь прослухала лекцію про перемогу над фашизмом.

Мій візит до Художнього салону в понеділок майже увінчався успіхом: старша продавчиня вибачилася за слово «фашистка», але молодша, попри спілкування з колежанками українською, зі мною навмисно говорила російською.

Та це вже деталі, головне – не подія, а тенденція. Я не вимагаю надзвичайного – лише щоб у моїй країні зі мною говорили державною мовою в місцях, які претендують називатися культурними. Я не вимагала б цього на Калинівському ринку, адже базар є базар, там я просто пішла би до іншої ятки, де мене задовольнило би обслуговування. Я не ображаюся на слово «фашистка», бо точно знаю, що я такою не являюсь. Я навіть не звинувачую «принципово» російськомовну дівчину. Мені просто прикро, що влада використовує цю неосвіченість, невихованість молоді задля роздмухування міжнаціональних скандалів.

Цікаво, як би цю ситуацію розцінили національні громади Чернівців. Кожна з них береже свою мову і свої традиції. Якби в країнах, звідки походять їхні національні корені, на звертання державною – і їхньою рідною! – мовою їх назвали би фашистами – як би вони відреагували?

Я не ідеалізую жодну з влад, але раніше подібні «антифашисти», які вважають, що розмовляти рідною та ще й державною мовою – це фашизм, принаймні не демонстрували відкрито своїх українофобських настроїв. Прикро, що ми терпимо таку зневагу до себе і навіть не маємо куди звернутися. Адже дрібне непорозуміння між клієнтом і продавцем у приватному закладі, вочевидь, не потягне за собою жодних адміністративних висновків. Прикро, що інформаційне засилля мовного питання дає потрібний владі результат: люди зіштовхуються лобами між собою замість того, аби бачити реальний корінь зла – владу.  Банальне хамство приправляється політикою. Ось що прикро. Тому я й не маю наміру залишати цю ситуацію так, як є».

Записала Маріанна АНТОНЮК, «Версії»