Герой сьогоднішньої розповіді – міський голова Вашківців Михайло СИДОР

Вашківці – це не тільки Маланка або Як долати вакуум у владі

Досьє

СИДОР Михайло Миколайович народився 27 грудня 1954 року.
Освіта: Факультет механізації Кам’янець-Подільського сільгоспінституту. Досвід роботи: головний інженер колгоспу ім. О. Кобилянської, директор консервного заводу, керівник малого приватного підприємства.
Родина: дружина, 2 доньки, дві внучки. Як в усіх трудоголіків, на хобі часу не має. Якщо з’являється вільна хвилинка, грає у футбол. З відпустками теж не надто складається: найбільші проблеми і найкращий час для їхнього вирішення саме влітку.
Типовий Козеріг, найбільш стійкий з усіх знаків. Має переконання, інші думки вислуховує, але, коли прийняв рішення, домагається його виконання. Вірить, що вперта праця веде до великого майбутнього. На розчарування часу не витрачає.

Довідка:

Вашківці вперше згадуються 1431 року під назвою Васківці. Місто Вижницького району Чернівецької області. 1940-1962 – центр Вашківецького району. Населення – 6800 осіб.

– Михайле Миколайовичу, чому Ви 2006-го вирішили балотуватися в мери?

– Я корінний вашківчанин від діда-прадіда. Мав певний досвід керівництва. Якогось моменту зрозумів, що не можу спокійно дивитися, як занепадає моє місто, час втрутитися.

– Не з’являлася потім думка: це не те, чого я хотів?

– Коли першого дня сів у цьому кабінеті, люди валом повалили… Щоби нікого не ображати, зауважу лише, що тоді у вашківецькій владі утворився деякий вакуум, тож проблем накопичилося море. Навіть майнула думка: і навіщо я у це вліз?

Вашківчанам практично нема де працювати. Виробництво, яке було, стоїть. Жителі міста й досі шкодують, що воно перестало бути райцентром. 25% від податків та сплати за землю йде до Вижниці. А були б містом обласного підпорядкування – сплачували б лише 15% до державного бюджету. Всі кошти йдуть через район. А що натомість? Риторичне запитання.

Жалкуємо й про те, що ліквідовано колгосп ім. О. Кобилянської. Там працювало понад 700 людей, які себе, ще й біля себе годували. Близько 200 наших людей подалися шукати заробітків до інших країн. А це найбільш роботящі люди. Зрозуміло, що без інвестицій не здужаємо.

Але день за днем, крок за кроком… Головне, вдалося підібрати команду однодумців.

– Чим привабливі Вашківці для інвесторів?

– Безперечно, маємо деякі переваги. По-перше, тільки 40 км від обласного центру і дві нитки сполучення: залізниця й автотраса. По-друге, маємо резерв земель саме для виробництва. По-третє, маємо природні ресурси. Запасами нашої глини зацікавилися інвестори, вони представили проект сучасного керамічного виробництва, створено фірму «Кераміка-21». (Показує зразок кераміки: гладенька плиточка гарного рудого кольору із серійним номером 200 і написом «Vashkivtsy» – авт.)

Маємо значні поклади унікального буковинського гравію: розвідані запаси сягають 7 млн. кубометрів. Хочемо створити комунальну фірму, яка у співпраці з фахівцями БУВР (по- старому, водгоспу), займалася б руслорегулюванням, вибирала й продавала гравій.

– І куди ж рухаєтеся крок за кроком?

– Потроху починаємо реанімувати виробництво. На черзі – спиртзавод. Деревообробка: своєї деревини немає, але пиломатеріали виготовляємо – на замовлення. Налагодили виробництво дачних будиночків, відправляємо їх у розібраному вигляді, в основному, до Криму.

Покращуємо вуличне освітлення: встановили енергоощадні ліхтарі. Вийшло дорожче, але треба ж у завтра дивитися.

У медицині теж певні зрушення. Отримали нове обладнання для пологового відділення, що дозволяє виходжувати недоношених немовлят. Маємо тепер і апарат для штучної вентиляції легень.

Пріоритети прості: людям потрібна робота, але потрібні й свята. Цьогоріч цікаво святкували День молоді. Це ж неправильно, що молодь усе дозвілля проводить у барах та генделиках. А маємо ж Будинок культури, можна все зробити, щоби молодь проводила свята змістовно. Привели до ладу Будинок дитячої та юнацької творчості.

Останньої неділі жовтня зазвичай святкуємо день міста. Наступного року нам буде 580.

20 років не працював у нас Зал урочистих подій: руки не доходили. Нині відновили. Збудували літню сцену, тепер тут проходять концерти. Облаштували футбольне поле зі штучним покриттям. Ось на стінці висить сертифікат на нього. Тепер маємо офіційну можливість проводити тут змагання. Такого поля в області більше немає ніде. Обладнали для дітей хоч і невеличкий, але цілком сучасний дитячий майданчик. Працюємо над створенням музею. Спершу хотіли, щоби це був музей Маланки, але бачимо, що його завдання будуть ширшими.

– Чи відчуваєте підтримку населення?

– Люди у Вашківцях дуже своєрідні. Трудящі, гостинні, але інколи чекають манни з неба: «Мені належить!». За великим рахунком, влада повинна опікуватися найбіднішими й безпомічними. А дивитися, чому сусідові дали, а мені ні… Не в усіх є розуміння, що добре має бути усім, а не лише за чиїмсь особистим парканом.

Питання соціальної допомоги вирішуємо через спеціальний рахунок соціально-економічного розвитку. Щорічно сума допомоги сягає до 50-60 тис. грн. Цього року матеріальну допомогу вже надали 32 пенсіонерам. А пенсіонери у нас – кожен 4-5-й від кількості населення.
Скажу чесно, після багатьох років роботи на різних посадах маю до кого звернутися за допомогою. І коли до мене звертаються, теж намагаюся допомогти, чим можу.

– На що скаржаться вашківчани?

– Найбільша наша проблема – дві повені за два роки! Ще не встигли, як то кажуть, від попередньої оговтатися, а тут нова біда. І масштаби нинішнього лиха удвоє більші: 2008-го постраждало 170 будинків, нинішньої повені підтоплено 360. На щастя, обійшлося без жертв.

Цього разу діяли оперативніше: з перших днів створили з депутатів і працівників комунальних служб 5 груп, які на своїх ділянках оцінювали шкоду від стихії, тож коли уряд пообіцяв надати грошову допомогу, списки були готові. У деяких випадках руйнування осель триває, доводиться підвищувати категорію руйнування, відповідна комісія складає про це акт.

Хоча за останні 2 місяці ми не отримали ще ні копійки з обіцяних коштів. Гроші нібито й виділені, але не надходять. Не можемо розрахуватися навіть з підприємцем, який годував МНС-ників, залучених до ліквідації наслідків повені.

Після повені треба здійснити першочергові роботи на водоканалі, а грошей немає.Без цього школа не буде готовою до нового навчального року.

Протипаводкова програма також не фінансується. Немає коштів на відновлення дюкера, через який надмірна вода річки Глибочок може бути скинута. Зверталися до РДА –там своїх проблем вистачає. А досвід двох повеней переконує, що будь-яку річку треба доглядати від витоку: руслорегулювання, берегоукріплення, водовідведення, щоби підйом води не призводив до трагедій. Звичайно, не сидимо склавши руки, але…

– Нинішньої осені вибори до місцевої влади відбуватимуться за новими правилами: мер має висуватися політичною силою. Як ви до цього ставитеся?

– З одного боку, це ніби й непогано: є сподівання, що політична сила, яка висувала мера, й допоможе йому, і прослідкує, щоби він, так би мовити, «не збився зі шляху істинного». А з іншого… Чи не стане такий мер заручником цієї політичної сили? Зрештою, каналізація – безпартійна. Та й природні стихії – сили не політичні…

– Як Вам здається, що треба зробити, щоби життя у Вашківцях налагодилося?

– Думаю, без адміністративної реформи нам не обійтися. Ми їздили вивчати європейський досвід. Скажімо, в тій же Румунії мер – фігура значніша. Громада міста чи містечка дійсно має самоврядування. Мерові підлеглі такі структури, як міліція, податкова… Тобто, всі питання життєзабезпечення громади мають вирішуватися на місцях. Як наслідок такої реформи, будь-який населений пункт повинен бути не територією для живлення центру податками, а повноцінною громадою. Час зміцнювати державу від самого низу. А патріотизму й працьовитості нам вистачить.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»