Любов ВАСИЛИК: «Журналіст повинен давати клятву, подібну до клятви Гіппократа»

Завідувачка кафедри журналістики ЧНУ Любов ВАСИЛИК розповідає про те, чому потрібна журналістика, як одна з її статей врятувала людину від увязнення та як виживають медіа за кордоном.

василик

 

– До журналістики прийшла не одразу. Мріяла стати математиком. У школі мала чимало нагород з алгебри та геометрії. Але вийшло так, що на іспиті з геометрії я отримала четвірку через суто технічну помилку. І через це подала документи на філологічний.Однак математика мені дуже допомагає в журналістських розслідуваннях, при підготовці матеріалів, бо вона добряче розвиває аналітичне мислення.

Під час навчання на філфаці мала можливість обрати якийсь спецкурс і мій вибір зупинився на журналістиці, адже я могла пройти практику не в школі, а в редакції. Так я потрапила до редакції однієї з районних газет на Тернопільщині, яка тоді називалася «Збручанська зоря», а нині «Гомін волі».

– Писати почала з найскладнішого жанру – журналістського розслідування. Він і досі залишається моїм улюбленим. Перша моя стаття називалася «Долі забутих хрестів». Коли прийшла працювати в «районку», настав зламний період – початок 90-х, розпад Радянського Союзу. Цієї пори розкривалося багато історичних таємниць. Мене зацікавило, чому в деяких селах Тернопілля серед бур’янів лежать хрести, на яких написана одна дата – 1848 р. – рік скасування кріпаччини. Як з’ясувалося, до 40-х років минулого століття такі хрести масово ставилися біля церков громадами сіл на честь скасування кріпаччини. Після приходу радянської влади усі вони були зруйновані. Я й вирішила дізнатися про долю цих хрестів. Після моєї публікації редактор отримав попередження від райкому партії, бо стаття вийшла з анонсом на першій сторінці та ще й із зображенням хрестів. А тоді були ще радянські часи. Як покарання, мені доручили наступного дня зробити репортаж з пленуму райкому комсомолу.

– Найважливіша стаття, яку я написала за своє життя, мала назву «Сім років кривосуддя». У матеріалі я описала судовий процес, який тривав сім років і, здавалося б, уже не мав шансів на завершення. Троє фігурантів справи уже відбули покарання й опинилися на волі. Ці люди пограбували людину, але справу за співучасть порушили й проти таксиста, який за викликом підвозив їх до місця злочину. Над матеріалом працювала тривалий час: справу то закривали, то вкотре порушували. Власне, суд після моєї публікації  завершився тим, що таксиста звільнили в залі суду. Несправедливо засудженому чоловікові «світило» сім років ув’язнення, хоча справжнім злочинцям дали лише по 5-6 років.

– Журналістика буває різною. Є соціальна журналістика, безумовно вона найважливіша. Існує й розважальна журналістика, і спортивна. Вони теж потрібні. Але першочергово журналістика – це соціально-відповідальна професія. Я завжди кажу своїм студентам, що журналіст відповідає і перед тими людьми, про яких пише, і перед своїм колективом, а в першу чергу – перед власним сумлінням. У журналістиці є правило: «Не зашкодь». Журналіст повинен давати клятву подібну до клятви Гіппократа в медицині. І порушувати її ніколи не можна, бо за це доведеться відповідати перед Богом.

– Преса в Україні могла би бути якіснішою, але є багато чинників, які впливають на зниження її стандартів. У нас дуже слабкий рекламний ринок, який не дозволяє ЗМІ стати економічно незалежними. В результаті з’являються різноманітні спонсори, меценати, які диктують редакційну політику. Рано чи пізно видання починає друкувати все більше політичної та бізнесової «джинси». Отже, чим більш розвинена економіка у державі, тим більш розвинутий рекламний ринок, а отже, й більш незалежні ЗМІ. Адже медіа – це в першу чергу бізнес. Тому ЗМІ, як і Україна зараз, мають пройти шлях виходу з кризової ситуації.

– За кордоном немає такої великої кількості медіа, як у нас. Торік ми зі студентами два тижні стажувалися у німецькому містечку Регенсбург. Воно менше за Чернівці, його населення приблизно 130 тис. чоловік. І на все місто виходить лише одна газета. У них є великий медіа-холдинг. У редакції працює 80 журналістів та 15 кореспондентів за кордоном. Частина має багато величезних відділів – економіки, соціальних проблем, спорту, культури тощо. Видання може дозволити собі випускати як аналітичний тижневик, так і дитячі, жіночі, розважальні тижневики, має власний сайт, кілька сторінок у соцмережах. Видання живе за рахунок реклами і жодні політичні сили не спонсорують його. У них такого поняття як «джинса» – проплачені матеріали під виглядом редакційних – просто не існує. Це повністю незалежне видання. А ще розвиток ЗМІ додам, що розвиток ЗМІ залежить і від культури читання суспільства. Приміром, кожен німець починає свій день із кави та ранкової газети. У нас, на жаль, зовсім інша ситуація. На ринку області дуже багато дрібних ЗМІ, які ледь-ледь виживають у дуже скрутних екстремальних умовах. Мені здається, що невдовзі усі вони закриються і журналісти почнуть об’єднуватися в один великий медіа-холдинг.

 – Нині на кафедрі розпочала свою роботу Літня школа журналістики. Від Євросоюзу в рамках Темпус-проекту «Крос-медіа і якісна журналістика» кафедра журналістики отримала грант, за який закупили надсучасне обладнання – комп’ютери «Apple» зі встановленим ліцензійним програмним забезпеченням, фотоапарати, принтери, диктофони, мікрофони. Фактично за ці кошти був облаштований мультимедійний клас. За тиждень навчання студенти 2-го курсу освоюють журналістську сферу не лише в теорії, а й на практиці.  Студенти працюватимуть із такими програмами, як InDesign, Adobe Audition, Adobe Premiere, сервісами Google, Dropbox, SoundCloud, ICloud, а також створюють мультимедійні історії для Інтернет-сайтів. Кожний день занять присвячений окремій темі: «Газетно-журнальна продукція», «Радіопродукція», «ТВ-продукція», «Інтернет-продукція». Кафедра готує універсальних журналістів.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.