Вибори все ближче – у спеціалістів з політичної реклами настає період жнив. З рекламних щитів дивляться набридлі фізіономії професійних шахраїв і дурисвітів, закликаючи наївний «електорат»: «Оберіть мене знов!».
Самозакохані політикани чомусь найбільше полюбляють власні зображення на великих рекламних носіях. Мабуть, упевнені у своїй надзвичайній харизмі. А простому людові ці «біг-морди» остогиділи не менше, ніж докучливі серпневі мухи. Ефективність нульова. Чому їх використовують? Тому, що циніки від політреклами впевнені: «піпл усе схаває». Аби лише замовник реклами платив вчасно і всю обговорену суму.
От і мусимо ми з дня на день дивитися на одних і тих же дядьків і тіток (вони ж – вуйки, вуйни, бадіки тощо), які закликають нас рухатися вперед, повідомляють про об’єднання заради Батьківщини чи про те, що вони подолали руїну і забезпечили комусь стабільність. «Ну, і що мені з того?», – запитує їх звичайний виборець. Об’єднуйтеся з ким завгодно, долайте все, що можете подолати, і йдіть хоч уперед, хоч в якесь інше місце, – хіба для пересічного громадянина від того життя покращиться? Адже жодної конкретної обіцянки, забезпеченої коштами й кадрами, такі заклики не містять. А загальним фразам люди вірять усе менше, вимагаючи вирішення нагальних проблем країни.
Фактично у черговий раз нас закликають голосувати не головою, а серцем. Або якоюсь іншою частиною тіла, дуже далекою від головного мозку. А треба думати. В ідеальному випадку політик дає виборцям конкретні обіцянки, потім звітує перед ними про виконане. Як надходять нові вибори – він знову пропонує, потім звітує. Тоді й не «купують кота в мішку», а обирають людину, здатну тримати слово. Проте в Україні складаються зовсім інші традиції – повної безвідповідальності перед виборцями.
Колись Ющенко пообіцяв зробити «10 кроків назустріч людям». І політику від бізнесу відділити, та щороку створювати по мільйону нових робочих місць з пристойною оплатою праці, а ще – повернути з-за кордону працюючих українців… Обіцяного не виконав, тому позбувся президентської посади. Нині зібрався до парламенту,але довіри вже немає.
Регіонали на минулі вибори ходили з купою обіцянок. Зокрема, російську обіцяли зробити другою державною мовою в Україні. Перед новими виборами силою продавили «мовний закон», що на очах розколює Україну. А парламентський диригент Чечетов сказав у цьому контексті про опозиціонерів: «Розвели, як кошенят!». Можливо, ця фраза надихнула невідомого політтехнолога на створення образу, який останніми тижнями заполонив інформаційний простір не лише України, але і сусідньої Росії. На околиці Дніпродзержинська з’явився біл-борд із зображенням бабці з котом і написом: «Внук проголосував за «таких-то», тому хату я переписала на кота». Звичайно, партія названа повністю. З’ясувалося, що її представники почуття гумору позбавлені повністю, а у невинному зображенні побачили загрозу своїй владі. Якби на біл-борд уваги не звернули, з ним ознайомилася б невелика кількість людей. Та нервова реакція партії забезпечила зображенню таку популярність, про яку лише мріє кожний рекламіст. Інтернет переповнений пародіями на цей «вдалий» зразок політреклами. Зокрема, є й така: кіт заявляє, що бабця проголосувала за комуністів і він «здав її до ветлікарні».
Противники біл-борду з’ясували, що сфотографована бабця живе в Архангельській області Росії, й навіть розмістили в мережі фото її дерев’яної «ізби». А кіт взагалі американець, його додали методом фотомонтажу. Ця історія показує можливості сучасних технологій, а головне – засвідчує тугу простих людей за гумором і сатирою. Політики з серйозними фізіономіями і беззмістовними гаслами спричиняють лише відразу та огиду. А жарт привертає увагу глядача і впливає на його виборчі настрої. Отже, далеко не все «хаває піпл» – смак у багатьох виборців непоганий. Рекламістам треба його враховувати, щоби не пролетіти на виборах разом зі своїми клієнтами.
Ігор БУРКУТ, політолог
