«Грантові кошти, на відміну від узятих владою кредитів, віддавати не доведеться», – Ярослав КИРПУШКО
А ще – про позичальників, європейські зарплати, соціальні стандарти та розвиток територій
– Ми заводимо в область кошти міжнародної технічної допомоги. Але влада не любить гранти, бо у грантовому контракті рядок «із ким поділитися» виглядає зовсім не так, як ми це звикли тлумачити», – наголошує керівник громадської організації «Буковинський центр реконструкції та розвитку» Ярослав КИРПУШКО – визнаний ас транскордонних проектів.
Він є особистістю, яка дратує багатьох. Найперше, своєю неподібністю на загал, гострим язиком, незалежністю, самодостатністю та… небідністю. Кирпушко, як фінансист, уміє заробляти гроші. Великі гроші. На дрібні не розмінюється Але, як громадський діяч, він це робить не лише для себе, а й для інших, та ще й з величезною користю для громади. Заздрісники називають його «гранітоїдом». Але саме за гроші виграного ним гранту була реставрована Хотинська фортеця, що пізніше ввійшла до 7 чудес України. І лише в останньому конкурсі Кирпушко та його команда здобули 10 проектів на загальну суму 200 мільйонів гривень, які прийдуть сюди, до нас, на Буковину. «До слова, ці гроші не є кредитом, – наголошує він, – і віддавати їх не треба.
Беремося за те, що комусь дуже потрібне та необхідне
– Отже, Ярославе, грантовими коштами ви теж із кимсь ділитеся?
– Це зовсім інший поділ: йдеться не про дерибан і не про «відстьобування», а про партнерство. На прикладі це виглядає так: зараз ми реалізуємо грант на очисні споруди – установлюємо на водозаборі пісковловлювачі. Партнером №1 виступає Чернівецька міська рада. Але очисні споруди ми будуємо не тільки в Чернівцях, а ще й у невеличкому молдовському містечку Дрокія, яке є партнером №2, – і йому від гранту перепадає 30 відсотків. До слова, минулого тижня ми там були… Крім того, маємо зобов’язання ще й перед Сучавським повітом. Та оскільки у партнера №3 потреби в очисних спорудах немає, бо він їх уже давно має, то румунські сусіди організували тренінг з очищення води. Ми їздили навіть до Клягенфурта, де знайомилися з європейським досвідом. До речі, партнерство є залізним правилом для отримання гранту: якщо не будеш його дотримуватися, не виграєш конкурс.
– Є певні вимоги до проектів?
– Безперечно. Про партнерство вже сказали. Друга вимога – знайти групу людей, для яких цей проект буде корисний. Третя – сталість проекту, тобто його результати мають тривати ще довго після закінчення. Для прикладу – комп’ютерний клас для людей із вадами зору, який нині працює у Товаристві сліпих на вул. Кохановського, 5.
– А який проект, на вашу думку, був найбільш вдалим?
– Не кажу про Хотинську фортецю – результати очевидні. Але я в захваті я від наслідків проекту «Транскордонна співпраця з інвестиційного розвитку сільських регіонів». Запитаєте, чому? Поясню. «Буковинський центр реконструкції і розвитку» реалізовував його від 12 серпня 2008 року до 31 січня 2010-го, тобто йде 6-ий рік після завершення, а підготовлені на проекті фінансові менеджери кредитної кооперації працюють у селах досі. І не просто кілька десятків людей отримали робочі місця – саме завдяки їм кредитна спілка «Наші люди» перетворилася на одну з найпотужніших в Україні, яка дає фермерам при потребі 1,5-мільйонні кредити під малі проценти. Одне слово, цей проект завів гроші у село, бо дві третини активів КС «Наші люди» працюють саме у сільській місцевості. Навчені тоді селяни стали фінансовими менеджерами і супроводжують сьогодні 20 мільйонів кредитного портфеля.
– Безперечно, проект гідний подиву, а його автори й виконавці – «респекту та уважухи», як нині висловлються в соцмережах. До слова, про вашу команду, яка пише та реалізує гранти…
– Нині це 20 молодих менеджерів. Інколи, на період роботи великих проектів, набираємо до 30-ти. Для усіх, як правило, – це перше місце роботи. І всі вони, без винятку, досконало та вільно володіють англійською – розмовляють і пишуть. Адже проекти подаються на конкурс англійською. Зауважу, зарплата в нас європейська – починається від 600 євро.
– І ця зарплатня у вас офіційна?! Майже 17 тисяч гривень на місяць?!
– А у спілкуванні та співпраці з європейцями інакше бути не може. Тут у нас, на вулиці Кобилянської, 2, де розташований офіс, – частина Європи.
– Тож місто має від вас велику користь?
– Авжеж! Тільки за 2 останні роки з нашої неприбуткової організації – бо вона ж громадська! – перераховано податків на зарплату 5 мільйонів 400 тисяч гривень.
Яскравий алогізм: ми набрали європейських кредитів, тому ми європейське місто
– …Колись я пропонував ще Федорукові, колишньому мерові, використовувати гранти для Чернівців. Та він відмовився.
– Мабуть, керівництву міста вигідніше брати кредити, ніж писати гранти. А для чернівчан було би навпаки…
– Кредити – гарна річ, якби тільки їх не треба було віддавати. Та й, зрештою, кому дають позику? Тим, хто загинається. А що робитимемо потім? Розраховуватися приміщеннями шкіл, театрів чи, може, землею? От коли б не повертати, то такі кредити – супервигідні. Або ж діяти, як міський голова Кличко, який спромігся провернути дуже вдалу оборудку: у лютому нинішнього року він «реструктуризував» київміськрадівський кредит у 360 млн доларів, переклавши його на всіх українців. Але ж знають про це тільки фінансисти-професіонали. А ті, хто його погашатимуть, про це навіть не підозрюють. Та їх і не запитували….
– Чи не така ж ситуація із кредитами нашої міськради?! Чернівчан ніхто не запитував, чи згідні вони, як приміром щодо реконструкції водоканалу, віддавати 59 мільйонів євро з відсотками до 2046 року. Щоправда, очільники переконують, що весь світ живе у борг… До речі, Ярославе, що ви думаєте з цього приводу?
У Польщі на кредити існують обмеження – не більше 60% від річного бюджету
– Борг від боргу суттєво різниться. Існують певні закони, за якими беруться кредити. Приміром, у Польщі, яку люблять наводити за приклад, активно користуються кредитами, але ще активніше – грантами. Та кредити поляки беруть, залізно дотримуючись однієї умови: не більше 60% від річного бюджету.
– Чернівецькі позичальники з міської ради такого аж ніяк не дотримуються. Нинішній кредит – це півторарічний бюджет міста…
– Скажу більше. Знаєте, чому менеджмент міської ради викликає запитання? Бо їм бракує двох головних речей: відчуття міри і вміння тримати паузу. Адже менеджмент – це мистецтво, а менеджер – це аж ніяк не економіст. Менеджер працює з людьми. І, головне, він повинен дати результат навіть тоді, коли матеріал, із яким він працює, себто люди, йому не подобаються. Але ж на те менеджмент і є мистецтвом – спілкування, впливу, вибору, аналізу тощо. І без відчуття міри тут аж ніяк не обійтися.
До того ж, мешканці міста повинні знати про щоквартальні платежі за кредитами – усіма. Тоді, можливо, міська влада стала б обережнішим позичальником…
– Маєте рацію, менеджерам міської ради його бракує: вони вже набрала кредитів, як… сучка бліх.
– Так. Ми набрали європейських кредитів, тож ми – європейське місто? Кредит з енергозбереження в закладах освіти, а ще хочемо купити тролейбуси та з тепломережею щось зробити. Захмарною є й водоканальна позика в німецького банку. А бюджет розвитку міста всього-на-всього – 200 мільйонів. І йдуть ці гроші, як правило, на латання дірок. Про соціальні стандарти ніхто й не згадує. Зрештою, про них соромно й говорити: як можна прогодувати дитину в садочку за 4 гривні на день, а хворого у лікарні – за 6? Коли навіть 10 гривень – сума смішна. А на ліки скільки виділяємо? Як кіт наплакав…
У менеджерів Чернівецької міськради немає відчуття міри, а ще вони не вміють тримати паузу.
– Що б ви сказали на підсумок розмови?
– Я за свідоме керування грошима, та поки що цього, на жаль, не спостерігаю. А без такого підходу розвиток території, себто нашої чернівецької громади, просто неможливий.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
