Феномену «Зеленого руху Буковини» досі ніхто не повторив

Одній з найперших і найвідоміших екологічних громадських організацій 14 грудня виповнюється 20 років. Про історію її створення, найвагоміші досягнення і проблеми майбутнього організації розмірковують один із засновників, Ярослав КИРПУШКО, та Отілія ГУЛІКА, яка у 1993-1996 роках очолювала «Зелений рух». Їхні погляди на історію – схожі, на майбутнє – різні, але це лише підкреслює дух демократії та бажання змінити життя суспільства на краще.

Урочиста конференція, присвячена 20-річчю екологічної громадської організації «Зелений рух Буковини» відбудеться 14 грудня у приміщенні палацу «Академічний», вул. Шіллера, 11.
Початок о 12.00, реєстрація учасників від 11.30.
За довідками звертатися до оргкомітету за тел. 55-58-06.

Біда стимулювала розквіт

– Усе почалося з великої біди, – пригадує Отілія Гуліка, – 1988-го чернівецькі діти почали хворіти невідомою недугою, яку пізніше назвали алопецією. 40 тисяч дітей вивезли тоді з Чернівців. Влада виявилася неспроможною рятувати дітей, тож до справи взялася громада.

Ідея створення організації виникла у Ярослава Кирпушка та Євгена Рипчука. 21 листопада 1988 року відбулися збори ініціативної групи, до якої входили Леонтій Сандуляк, Ярослав Кирпушко, Віктор Фреліх, Троян Влайко, Володимир Кондратенко та інші. 6 лютого 1989 року було зареєстровано громадську організацію «Зелений рух радянської Буковини». У пік розквіту вона налічувала майже півтори тисячі людей з партквитками, а ще скільки було прихильників без партквитків! Зараз звичайно нас уже набагато менше.

– На початку жовтня 1988 року ми отримали статут «Зеленого руху Естонії», – розповідає Ярослав Кирпушко, – запозичили в них організаційну структуру. З утворенням організації ми перетворили стихійний громадський рух в організовану діяльність. Головою організації обрали Леонтія Сандуляка. Усі разом звернулися до тодішнього міського голови Павла Каспрука. До його честі, він виявився справжнім мером, який уболівав за чернівчан. Каспрук підтримав буковинців – це чи не єдиний випадок, коли представник влади став на бік громади.

У 1989 році Леонтій Сандуляк виграв вибори до ВР СРСР, інші члени «Зеленого руху» – до обласних та міських рад. Громада отримала реальну можливість впливати на владу та результати її діяльності. Цей унікальний результат, який досі ніхто не може повторити, є найбільшим досягненням «Зеленого руху»!

Згодом СРСР розпався, з назви організації щезло слово «радянської». «Зелений рух» поширився на всю Україну, його центр перемістився до Києва, а місцеві громади стали менше «важити». Утворилася партія Зелених. У 1993 році організацію перейменували на «Зелений світ Буковини».

В нашому русі відбувся розкол на екологічну і політичну складову, люди обрали інші пріоритети, почали ділити крісла й печатки. Власне, це вже був початок кінця. Зараз громадські екологічні організації працюють у «камерних» рамках, їхнього голосу майже ніде не чути.

Справи буденні

– Наша організація зробила багато корисного для буковинців, – каже Отілія Гуліка. – Ми придбали кілька дозиметрів і провели суцільну дозиметрію Чернівецької області. Завдяки нам населені пункти Заставнівського та Кіцманського районів отримали ІІІ та IV категорії постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки ми мали посвідчення громадських екологічних інспекторів, проводили рейди.

Досі співпрацюємо з обласною екологічною інспекцією. Проводили «зелені толоки», створили комісію зі збереження зелених насаджень при міській раді. Домоглися, аби містом не їздили КАМАЗи з землею та не розвозили болото. До 600-річчя Чернівців наші партнери – організації «Молодіжний рух» та «Клуб української молоді» провели акцію «Зелене квітуче місто – руками учнів».

Завдяки нашій колезі Аллі Божієвській, яку ми хочемо обрати новим головою організації саме на ювілейній конференції, маємо гуртки юних екологів у кожній школі міста. Надаємо правозахисну допомогу, маємо власних юристів. Найбільша проблема, яку ми намагаємося розв’язати вже не один рік – вибір гравію в Стрілецькому Куті. На вигляд там усе законно, але після повені в людей почали зсуватися й тріщати будинки…

Ми захищаємо також інтереси чернівчан, працюючи в комісіях з благоустрою міста. Наприклад, я є членом комісії з перетворення вул. Кобилянської на вулицю зразкової чистоти і порядку. Обіцяють, що невдовзі тут будуть два двірники й міліціонер, які постійно прибиратимуть і чергуватимуть.

Покликали і в комісію з реконструкції Центральної площі. Ще наша організація взялася навесні упорядкувати дворик біля муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського. Хочемо висадити там рідкісні квіти. Спочатку ми їх садили у сквері біля органного залу, але першої ж ночі вони звідти дивним чином щезали. Подейкують, не без допомоги керівництва органного залу. Свого часу ми провели інвентаризацію усіх дерев та кущів міста.

Думаємо, як розв’язати проблему якості води. Останнім часом почали закупати сучасні антикоагулянти, а раніше ж воду хлорували. Нинішні дезінфектори води нами ще мало вивчені, а те, що при взаємодії хлору з важкими металами, які є в чернівецькій воді, утворюється діоксан, скаже будь-який хімік. Звичайно, це мікродози, але коли вони накопичуються в організмі, то здатні спричинити рак.

А скільки всього у повітрі! Живу на вул. Шевченка, біля дороги. Так у пса на спині повністю вилізла шерсть. А кішка три дні не могла народити. Коли ж нарешті народила, то страшно було дивитися: з кожного боку тулуба голова і по дві лапи… А нині ще й повторюється ситуація з алопецією. Діти отруєні невідомо чим, а влада лише «переводить стрілки», намагаючись знайти крайнього. Тож працювати є над чим.

Чи матимемо майбутнє?

– А на мій погляд, – переконує Ярослав Кирпушко, – екологічним громадським організаціям немає сенсу діяти у державах, де немає екологічного майбутнього. Працюючи на рівні школяриків, далеко не підеш.

Проаналізуйте ситуацію з отруєнням дітей: ззовні усе виглядає як повтор 20-річної давності. Влада реагує на хворобу дітей так само, карає «стрілочників» і виголошує відому формулу «усе під контролем». Самі чиновники досі не вилікувалися від іншої хвороби – «васькізму». Вони вислуховують обурення, а роблять своє.

Я більше ніж упевнений, що справжню причину отруєння дітей так само: «не знайдуть». Справа радше в тім, що зараз, замість цих «пошуків», треба вживати заходів до убезпечення дітей, але нічого ж не робиться!..

Але порівняйте реакцію батьків 20 років тому і тепер. Батьки кінця 80-х вийшли на вулиці і вимагали від влади робити хоч щось. А сьогоднішні батьки тихенько сидять у своїх норках. З політиків та громадських діячів теж ніхто нікуди не біжить, усі піаряться, розкручуються і розширюються на біді. Одні стають «борцями за правду», інші сподіваються виграти наступний тендер на постачання продуктів у садки, треті думають, як «відмазатися».

Люди перестали цікавитися проблемою виживання в екологічному сенсі, вона перейшла в економічне та політичне русло. Крім того, люди втратили звичку колективної роботи, кожен став індивідуалістом-одинаком і переживає тільки за себе. У людей «знизився суспільний градус», вони дезорієнтовані і зневірені у власних силах. Між тим, екологічні природні та антропогенні загрози нікуди не зникли, вони просто трансформувалися.

Тому єдиною перспективою роботи вважаю вплив не на громаду загалом, і навіть не на кожного окремого громадянина, а на конкретного Петра чи Василя – споживача генетично-модифікованих продуктів, косметики з шкідливими речовинами, побутової техніки з патогенним випромінюванням. Це краще вплине на сучасного чернівчанина, ніж високі ідеї і гасла. Організації треба переорієнтовуватися відповідно до вимог часу. А коли вона не рухається уперед, навіщо їй існувати далі?

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії», фото з архіву «Зеленого світу Буковини»