Найближчими днями ЄС розглядатиме питання запровадження санкцій на російську нафту. Цей крок вже підтримують багато країн, проте він має і численних противників.
Як показала практика, ЄС вкрай складно приймає рішення, що стосуються заборони російської енергетики.На що тут може сподіватися Україна? І як Києву спонукати ЄС піти на цей непростий, проте справді потрібний крок?Ці питання ми поставили Лані Зеркаль – колишній заступниці міністра закордонних справ, а нині – радниці міністра енергетики.
Чи готова Європа до енергетичних санкцій?
Настрої в Європі дуже скептичні, і якби можна було, вони б нічого не робили. Адже санкції – це зміна політики, що завжди болісно й означає втрату конкурентних переваг.
Тому багато хто в ЄС досі сподівається, що війна завершиться і можна буде далі повернутися до торгівлі з РФ.
Крім того, росіяни дуже потужно працюють з європейськими політиками і роблять все для того, щоб цих санкцій не сталося.
Тож ми маємо ситуацію, коли розмови про запровадження санкцій тривають, на найвищому рівні всі обіцяють скоро їх запровадити, але як тільки справа доходить до прийняття рішення, то відразу з’являються інші інтереси, з’являється Угорщина, Німеччина, Австрія – і це рішення не знаходить консенсусу.
Як Україні лобіювати нові санкції?
Перш за все, Україна не має втрачати темпу, адже зараз усі найвищі українські посадовці постійно говорять про необхідність запровадження ембарго на нафту і газ. І всі це чують.
Водночас цього недостатньо. Нам потрібно формувати альянси, працювати з суспільствами у країнах ЄС, доводити їм, що це необхідна жертва.
Ми маємо переконувати, що інфляція, яку спричинить продовження війни, буде більшою, аніж зростання цін внаслідок запровадження цього ембарго.
Для цього треба працювати з суспільством, бо суспільство більш чутливе до людських доль і до того, що відбувається в Україні, ніж політики, які більш цинічні, але які залежать від виборців.
Навіть зараз ми вже бачимо, що в ЄС бізнес йде попереду політиків. Дуже багато компаній самостійно відмовляються від російських енергоносіїв, перш за все, від нафти.
А водночас ми маємо пропонувати країнам ЄС інші механізми отримання енергоресурсів.
Наразі ми пропонуємо ввести попереднє ембарго на російську нафту і нафтопродукти, які надходять морськими шляхами.
Це було б сильним психологічно виваженим кроком, який не нашкодив би європейцям, але одночасно показав би РФ, що Європа має дійсно серйозні наміри і готова до наступних кроків.
Якщо не буде офіційного ембарго на так звану нафту, яка надходить морськими шляхами, то це означатиме, що в Європі продовжується дискусія щодо взагалі можливості таких санкцій.
Скільки потрібно часу для відмови від російських енергоресурсів?
Від нафти відмовитися набагато легше, ніж від газу, адже світове нарощування видобутку нафти йде більшими темпами, аніж газу.
Замістити у Європі російську нафту повністю можна за 9 місяців.
Саме тому Україна й пропонує ЄС говорити про рішення про ембарго, яке буде запроваджено протягом 6-9 місяців. Це дозволить мати достатньо часу, щоб відкрити ринок, і для того, щоб на цей ринок прийшли інші постачальники, крім Росії.
З газом складніше, тому що газ – це 155 млрд кубів, які постачаються зараз із Росії в ЄС. А ще є країни, які на 40% залежать від російського газу. Це, перш за все, Німеччина та Італія.
Але для Італії не так складно відмовитися від російського газу. Для них це більше питання не альтернативи, а ціни на енергоносій.
Як Німеччині відмовитися від російського газу?
Німеччина продовжує говорити, що ніяк не може замістити російський трубопровідний газ. Однак у цьому є певне лукавство, адже у них уже побудована інфраструктура, яку будували для початку експлуатації “Північного потоку-2”.
Туди можна постачати газ. І якщо туди поставите потужний LNG-термінал, то Німеччина буде отримувати газ від нього, а не від “Північних потоків”.
Замість цього Німеччина формально будує LNG-термінали, проте не там, де є реальна потреба.
Вони переконують, що будувати LNG-термінал на місці входу “Північного потоку” неможливо, адже там мілководдя.
Але поруч існує таке ж саме мілководдя біля польського міста Свіноуйсьце, де стоїть LNG-термінал, який доставляє газ у Польщу.
Виходить, справа не в технічних проблемах. Просто у Німеччини залишається надія, що після війни “Північний потік-2” ще запрацює. І їм дуже важко сприйняти той факт, що він може залишитися мертвим баластом на дні моря.
Від “Північного потоку-2” німецькі компанії мали б отримати конкурентні переваги, які приноситимуть мільярди.
Звичайно, відмовитися від такого ласого шматка дуже важко, попри всі людські жертви.
Навіщо ЄС єдиний покупець газу?
Єдиний покупець, а зараз пропонуються дати такі повноваження Єврокомісії, міг би працювати з “Газпромом” і купувати газ для всієї Європи.
Це вже вирішує питання політичної складової газових контактів.
Проте питання єдиної ціни не вирішує проблеми. Таку ідею наразі активно лобіює Італія.
Це те, що вигідно саме італійцям, адже, на відміну від німців, вони не мають таких “солодких” умов постачання газу. Тому вони і пропонують “урівняти ціни та купувати за однаковою ціною”.
Але така ідея чомусь не подобається німцям, які не хочуть бути у рівних умовах та відмовлятися від нинішніх “солодких” контрактів.
Тому вони відверто кажуть про те, що канцлер зараз вже може розглядати питання про ембарго на нафту, але жодних кроків, пов’язаних з газом, вони робити не готові.
Втім, ще місяць тому вони не були готові говорити щось і щодо нафти. Вони настільки були перелякані своєю залежністю від російського постачання нафти і нафтопродуктів, поки не почали отримувати від США та інших постачальників сигнали і нафту у зв’язку з тим, що ринок є і він існує. І якщо ви просто не знаєте, що ви можете брати продукти в іншому місці, це не значить, що їх не існує.
Що буде з РФ у разі ембарго?
У такому випадку РФ має переорієнтувати цю нафту на інші ринки. Наприклад, на Китай та Індію.
І вже ці країни диктують свої умови росіянам, вимагаючи знижку від 30 до 50%, так само, як колись вони вимагали цю знижку від Ірану.
До речі, саме тому ми й говоримо, що якщо щодо РФ вже де-факто працює іранська модель по знижках на нафту, то чому б не запровадити і іранську модель з розрахунками за газ – складаючи гроші на спеціальному рахунку, доступ до якого відкриється лише за певних політичних умов.
У РФ немає можливості відмовитися від постачань до ЄС – інакше їм треба кудись дівати свій газ.
Подібний план дуже реальний, і ми його обговорюємо з Європейською комісією.
Більш того, там вже погоджуються, що це єдиний план, який може запрацювати для всієї Європи.
Хто може замінити РФ на енергетичному ринку ЄС?
Таких країн багато. Канада, Алжир, Венесуела і багато інших можуть наростити видобуток нафти і замістити російську нафту на ринку.
Але це питання не одного дня, це дійсно питання 6-9 місяців, тому ми і говоримо, що ембарго на нафту може бути з якоюсь відкладеною умовою.
Це дозволить мінімізувати негативний вплив заборони на ціни.
Згадайте США: коли почалася війна, навіть для них було важко запровадити ембарго на російську нафту. Там точилася дискусія, що це викличе інфляцію, і що виборці будуть незадоволені політикою Байдена.
Але коли політичне рішення було прийняте, це спочатку призвело до зростання цін, але потім США пішли на вивільнення резервів, і це вже дещо збалансувало ринок. І це тільки початок.
Розмовляв Юрій Панченко, “Європейська правда”
ФОТО: DPA/EAST NEWS
