…Щоразу після завершення курсу лекцій щодо централізованого водопостачання міст я чую від студентів справедливу критику на адресу системи водопостачання та якості питної води в нашому місті. І повірте, ця критика справедлива.
Студенти, звичайно, погоджуються, що централізоване водопостачання – одне з благ городян. Але вони одразу наголошують, що це благо має бути економічно доступним і водночас безпечним з санітарно-гігієнічної точки зору.
А що ж «незадовільного» було й поки що є в системі водопостачання Чернівців? Без перебільшення, у нас є «монстр», ім’я якому «Дністровський водозабір». Його будували ще у радянські часи з метою забезпечення водою нових промислових об’єктів, з підприємствами військово-промислового комплексу, головними водокористувачами на той час, включно, і зростаючого міського населення. Сьогодні такі об’єкти, як, скажімо, «Кварц» і «Гравітон», не функціонують. Зрештою, як і інші промислові підприємства. Тож виникає питання: чи потрібен нам дністровський водозабір? На сьогодні є багато аргументів, щоби сказати категоричне «ні!».
Насамперед, через неекономічність: він розташований за 45 км від міста й «з’їдає» дуже багато електроенергії на перегін, що відбивається на вартості води.
Небезпека №1
Та чи не головне, що дністровська вода, перш ніж надійде до наших помешкань, має проходити складну технологічну підготовку: прояснення, знебарвлення та знезараження. І те, що застосовуються недешеві реагенти, не є основним. Питання в тому, чи стає вода від цього безпечною, хоча й відповідає державному стандарту на питну воду. Адже цей стандарт прийнятий ще у 80-ті роки минулого століття. А за цей час людство дізналося багато чого нового про воду. Зокрема, про небезпеки хлорування.
Технологи Водоканалу скажуть, що це найдешевший і водночас помітно ефективний спосіб знезараження води. Але хлорування жодним чином не належить до безпечних способів її обробки, б призводить до появи у питній воді нових шкідливих речовин, які мають канцерогенний, гепатоксичний і навіть ембріонотоксичний вплив на людський організм. Так, їх концентрації незначні, але не забуваймо про їхню здатність акумулюватися і про все далі слабкіші організми наших городян. Окрім того, користування хлорованою водою спричиняє алергійні прояви.
Пригадую, давала якось інтерв’ю кореспондентці однієї з чернівецьких газет і стосовно хлорування питної води розповіла їй приблизно таке ж. Журналістку ж настільки вразила ця інформація, що у газеті з’явилася розмова зі мною під заголовком «П’ємо отруту замість води з-під крану». Тоді це мене дуже засмутило. Але тепер думаю: може, газетярка тоді мала-таки рацію?
Небезпека №2
Але це ще не все Воду з поверхневих джерел коагулюють, щоби вилучити зважені частинки. Вони для нас невидимі, але збирають на собі багато компонентів, серед яких є й небезпечні. Фахівці скажуть, що для коагулювання води використовують, насамперед, глину. Тобто, нічого страшного нібито не відбувається. Але не забуваймо, що при цьому у воді змінюються й усі рівноважні процеси та з’являються нові йони, в тому числі йони алюмінію. Тож чи можна таку воду вважати безпечною? Від закордонних фахівців я не раз чула, що дбайливий господар не дозволить помити такою водою навіть своє авто, аби не пошкодити захисний шар фарби. А ми таку воду п’ємо? І нам не шкода своїх нутрощів? Коли йдеться про ентралізоване опалення, то ми розуміємо, що про труби треба дбати і робимо спеціальну водопідготовку. А наші судини не треба берегти ?
Небезпека №3
Усі знають про чудодійну силу водохресної води. Її сила – у структурованості, тобто, у взаєморозташуванні кожної молекули води відносно інших. Але у процесі водопідготовки про збереження природної структурованості води не може бути й мови.
Є ще один недолік технології, за якою дністровська вода готується для чернівчан. Це, так би мовити, класична технологія підготовки води питної якості з поверхневих джерел. Однак, вона розроблялася ще у першій половині ХХ століття, коли не було такого потужного антропопресингу на водні об’єкти, як сьогодні. На жаль, вилучення з природної води багатьох новітніх забруднювачів класична технологія водопідготовки не передбачає. Як наслідок, вони легко проходять через піщане завантаження фільтрів на станції водопідготовки «Вікно».
Отож, «ні» і ще раз «ні» – дністровському водозабору. До речі, такий вирок виносять не тільки мої студенти. Не так вже й складно знайти у засобах масової інформації результати обстеження системи водопостачання м. Чернівці, проведену наприкінці ХХ ст. австрійськими фахівцями. Вони були так само категоричні у висновках стосовно дністровського водозабору.
А що ж тоді взяти на заміну? Чи є в Чернівців хоч якась альтернатива? На щастя, так! Про це – у наступному числі «Версій».
Алла ЧОБАН, викладач хімічного факультету ЧНУ
