Подібне запитання виникло після відвідин навчального семінару під назвою «Толерантність», покликаного, за словами організаторів, «роз’яснити людям про толерантне ставлення до різних верств населення». Проводився він Чернівецькою обласною громадською організацією «Люди Буковини» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.
Як пояснив координатор проекту Іван Мафейчук, у рамках проекту «З мікросвіту в макросвіт» навчальні семінари на теми толератності проводяться для медичних працівників міських поліклінік, для журналістів місцевих ЗМІ, для юристів, урядових та неурядових громадських організацій, а також для психологів:
– Та найбільший акцент під час цих заходів ми робимо на толерантне ставлення до представників ЛГБТ-спільноти.
Довідка:
ЛГБТ – це спільнота, до якої входять геї, лесбійки, бісексуали та трансгендери. За різними оцінками, у світі налічується від 5 до 10% представників, як їх ще називають, «сексуальних меншин».
І навіть розуміючи, що таке толерантне поводження, важко не відчути: таке акцентування йде саме від нашої внутрішньої неготовності до толерантності.
Усім переліченим в їхній повсякденній праці доводиться спілкуватися з різними людьми. І лізти в проблему «як ведмідь на пасіку» означає наробити ще більшої шкоди. Адже ми вже«проходили» це з євреями, ромами, інвалідами тощо, коли завдяки психологічній безпомічності таких агітаторів проблема лише загострювалася. Хоча засади, здавалося б найпростіші, як сформулювала їх Ніна КОПЕЛЬЧУК, голова правління Чернівецької обласної громадської організації «Люди Буковини»:
– Треба чітко зрозуміти, що гомосексуальні люди нічим не відрізняються від гетеросексуальних людей. Не треба по-особливому ставитися до них, треба дати їм можливість жити такими, якими вони є. Треба зрозуміти, що гомосексексуальність – це не хвороба.
Так, розвиток толерантності є об’єктивною потребою сучасного демократичного суспільства. І робити це варто не кампанійно, а поступово й повсякденно. Адже неупереджене й толерантне ставлення до ЛГБТ та дотримання прав людини в нашому суспільстві не виникнуть ні самі по собі, ні через газетні публікації.
Лідія КИРИЛЮК, «Версії»
