Верховна Рада в другому читанні ухвалила Закон «Про судоустрій та статус суддів», що стало початком обіцяної президентом реформи судової влади в державі. Цей нормативно-правовий акт має як своїх прихильників, так і противників. Байдужих немає, адже судочинство стосується не тільки спеціалістів у цій галузі – юристів, адвокатів, суддів, але й безпосередньо громадян, які вже давно зневірилися у «гуманності нашого суду». Дискусія ведеться як з точки зору правового обґрунтування деяких положень Закону, так і з точки зору правильного вектора руху судової реформи загалом. Займаючи нейтральну позицію, оцінимо новації в судоустрої та судочинстві.
Суддю обиратиме комп’ютер
Новий закон позбавляє голову суду головного – права визначати, якому саме судді розписати розгляд тієї чи іншої справи, що не може не розцінюватися як позитивний крок.
Від 1 січня 2011 року запроваджується автоматизована система судового документообігу, яка має забезпечити об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з дотриманням принципів черговості та однакової кількості справ для кожного судді.
З іншого боку, наш народ знайде вихід і з цієї ситуації: тепер, якщо необхідно вплинути на хід (рішення) справи, зацікавленій особі необхідно «шукати вихід» безпосередньо на того суддю, якому розподілена справа. Нічого неможливого не існує…
Однією інстанцією більше
Передбачається створення Вищого спеціалізованого суду в цивільних і кримінальних справах, а Верховний Суд України позбавляється функцій касаційної інстанції в цих справах.
Позитивне це тому, що наразі Верховний Суд не справляється із навантаженням, тож ефективність однакового застосування законів судами загальної юрисдикції ставилася під сумнів.
З іншого боку, за новим законом Верховний Суд позбавлений можливості впливати на практику судів загальної юрисдикції, зокрема, шляхом надання роз’яснень до застосування законодавства. Такими повноваженнями будуть наділені вищі спеціалізовані суди.
Верховний Суд уповноважений нині переглядати рішення вищих судів виключно з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального, а не процесуального права у подібних правовідносинах.
Більше того, такий перегляд можливий тільки тоді, коли вашу заяву про перегляд допустить до розгляду відповідний вищий спеціалізований суд, рішення якого ви оскаржуєте! От зараз і подумайте, як часто будуть траплятися такі допуски і як таке недопущення сприятиме об’єктивності та справедливості судового розгляду? Однак, навіть якщо ваша заява про перегляд рішення потрапила таки до Верховного Суду, то останній може тільки скасувати оскаржуване рішення і направити справу на новий розгляд, але аж ніяк не ухвалити нове рішення!
Швидкість чи якість?
Автори нового закону суттєво скоротили процесуальні строки розгляду справ, які в кожній інстанції не повинні перевищувати тепер одного-двох місяців, а в деяких категоріях справ – 20, 15, а то й 5 днів.
На перший погляд, це дасть можливість подолати судову тяганину в часі, однак нам не потрібно тільки швидко, нам треба якісно, щоб не було «рівно-криво, аби живо». Це, в свою чергу, може призвести до поверхневого дослідження суддею матеріалів справи та не завжди об’єктивного вирішення судових спорів. Або ж громадяни будуть подавати тисячі скарг до Вищої ради юстиції з приводу порушення строків розгляду їхніх справ.
Закон відчутно скоротив строки на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. У цивільних справах замість 10 днів на подачу заяви про апеляційне оскарження та 20 днів на подачу самої ж апеляційної скарги, подаватиметься тільки апеляційна скарга виключно протягом 10-ти днів від дня проголошення рішення суду. Замість двох місяців на подання касаційної скарги – 20 днів; на оскарження процесуальних ухвал – 5 днів.
Кому скаржитися пенсіонерам
У березні цього року набрав чинності закон, за яким розгляд пенсійних і спорів щодо соціального забезпечення (адміністративні спори) віднесено із компетенції адміністративного судочинства до цивільного. Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду щодо неконституційності зазначеного нормативного акту на підставі того, що останній обмежує право на судовий захист. Конституційний суд рішення ще не ухвалив, однак новий закон про судоустрій згадану категорію спорів знову повертає до адміністративної юрисдикції.
Доходи суддів декларуватимуться
Наприкінці не можемо обминути посади й статусу судді. Закон передбачає дещо новий підхід до підготовки суддівських кадрів, їхнього добору тощо.
Цікавою є фінансова складова справи. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних зарплат, визначених законом – це запроваджуватиметься поетапно від 1 січня 2011 до 1 січня 2015 року. Суттєвою є й доплата за науковий ступінь у розмірі 15 і 20 відсотків від посадового окладу. Відтепер суддя зобов’язаний щорічно не пізніше 1 квітня подавати до Державної судової адміністрації України декларацію про майновий стан для оприлюднення її на офіційному веб-порталі судової влади.
Щодо висновків… Сказати однозначно можна тільки одне: суд, першочергово, – це людський фактор, адже рішення іменем України ухвалює не машина, а людина. Тому, скільки б ми не намагались вносити зміни до законодавства, результатів не буде, аж поки не сформується новий підхід самого судді до своєї професії, його внутрішніх переконань, моралі та відчуття найвеличнішого права – права судити.
Олександр ЗАГАРІЯ, юрист
