Буковинські реалії: Не вдача революції

Перше, що впадає в очі, – немасовий характер виступів, які відтак важко назвати «народними» – від кількох десятків до кількох тисяч осіб «на марші» у масштабі навіть провінційних Чернівців не вражають. Попри те, що настрої мешканців у цілому опозиційні, жодних порухів до протестної активності вони не демонструють.

Друге – неготовність працівників ні приватної, ні бюджетної сфер вдатися до загальнонаціонального страйку. Цю тему не змогли дотиснути навіть студенти в університетах, які змушені водночас ходити і на мітинги, і на пари. Ті ж, хто зібралися, дуже скоро з протестувальників перетворилися на танцювальників. Те, що могло бути народним гнівом, стало народною забавою.

Третє – дезорганізованість маніфестантів, починаючи зі студентів і закінчуючи партійними функціонерами. Попри наявність якихось оргкомітетів, більшість акцій мають спонтанний характер. Очевидно, що організатори виступів не можуть домовитись не тільки про те, що робити завтра, але й про те, що робити сьогодні.

Четвертечи не найважливіше – розкол між громадським активом і студентами, з одного боку, та партійними лідерами – з іншого. Більшість місцевих ЗМІ не повідомляють про конфлікти, які мають місце, але рано чи пізно це стане публічною темою. Політики намагаються взяти під контроль студентські виступи і не гребують жодними методами, аби усунути незручних їй активістів.

П’яте – влада почувається впевнено. Попри деякі заяви й перестановки в Чернівецькій міській раді та ОДА, загалом ситуація тримається під контролем. Партія регіонів не здає позицій, адміністративний ресурс працює у звичному режимі. На вулицях під час мітингів практично немає міліції, що красномовніше за будь-які аргументи.

Шосте – опозиція «під шумок» намагається вирішити свої власні проблеми, використавши студентів як інструмент тиску. Наразі невдало і дуже непорядно. В таких умовах постає питання «Чим вона морально краща за владу?» – дві сторони симетрично віддзеркалюють одна одну. Молодь, зі свого боку, не мислить узагалі і постійно піддається зовнішнім маніпуляціям.

Сьоме – і останнє – за відсутності чіткого плану дій і рішучості маніфестантів мітинги проти свавілля міліції, як і Евромайдан тижнем раніше, захлинуться самі по собі. Фестиваль не може продовжуватись вічно. Або фестиваль, або революція.

Святослав ВИШИНСЬКИЙ, політичний аналітик, блогер VKursi.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *