Як в темряві свіча, як провідна зоря,
Підтримує наш шлях глибоке слово Кобзаря.
Куди не зазирай, куди не поринай –
А спогадом про нього дорожить увесь наш край.
Високий монумент, що в Харкові стоїть
Затулений мішками, захищає нас щомить.
Щоб дух наш не зів’яв, щоб запал не згасав,
Слова Шевченка кожен у душі своїй тримав.
Змальований з акторів кожен силует:
Кріпачка, гайдамак, козак… – про них писав поет.
Він вірив, що колись Вкраїна розквіте,
І сили свої творчі він спрямовував на те.
На камені слова пророчі ми знайдем:
Тарасовою стежкою ми Хортицею йдем.
Назустріч нам тече Дніпро – стрімка ріка.
Тут краще розумієш вільну душу козака.
Чудові Чернівці. Бруківка і пастель,
Весняні квіточки і птáшок кришталева трель…
Вшановуємо ми Шевченка і бійців –
Героїв, що тепер живуть у світі праотців.
Ось лебеді вже сплять в селі Кулиничі.
Сріблястий монумент собі виблискує вночі.
Що з кригою весна, що осінь золота –
На озері із косами натхнення приліта.
Ось старовинний Луцьк у світлі ліхтарів.
Останній промінь сонця в синім небі зажеврів.
Шевченка силует підтримує людей:
Поетове надбання надихає до ідей.
І так багато міст, і так багато сіл…
У кожному із них Тарас дає народу сил.
Щоб далі ми жили, жили наші серця.
І далі в світ несли слова славетного митця.
Наталія Сміщенко, 09.03.2023
Наталю Сміщенко вперше побачила і почула на концерті 9 березня у Чернівецькій філармонії. Коли завершилася програма концерту до 209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, режисер проєкту Тетяна Воронова представила молоду дівчину, яка піднялася на сцену і попросила прочитати свій вірш.
Наталія Сміщенко – оператор бази даних. Родом з Краматорська. Навчалася у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна, спеціальність “Туризмознавство”. Працювала в туризмі, була нянею. Працювала в компанії “IT-Tour” на стику IT та туризму. Далі брала рік паузи від роботи, присвятивши його своїм хобі та ментальному здоров’ю. Пройшла уздовж берегів чотирьох основних річок Харкова в межах міста і склала маршрути з мальовничими краєвидами для себе та близьких.
А тепер пряма мова: «Відчувши готовність віддавати щось у світ, повернулася в IT на початку 2022 року. На початку повномастшабного вторгнення жила в офісі колишньої роботи, де були вода та Інтернет, продовжуючи працювати. На дев’ятий день залишила Харків, виїхавши на евакуаційному потязі. Обрала Чернівці насамперед через любов до цього міста».
– Так, цікаво взнати, чому саме Чернівці? Як я зрозуміла, Ви багато подорожували Україною.
– Чернівці мене зацікавили ще році у 2014му. Тоді моя родина залишалася у Краматорську, куди прийшли кадирівці, а я була в Севастополі і збиралася повертатися до материкової частини України, бо не хотілося бути відрізаною від світу і відчувати себе божевільною у суспільстві, що змінилося із увімкненням російського телебачення.
Я надихнулася ідеєю проекту “Твоя Країна”: відвідання усіх обласних центрів. Чернівці я відвідала у 2019 році: я склала собі, як я його називаю, “плацкартний тур” таким чином, щоб спати у нічних потягах, а вдень кожен раз дивитися нове місто. Мій маршрут: Харків – Запоріжжя – Вінниця – Чернівці – Луцьк – Харків (через Київ). Ця подорож назавжди у моєму серці. Саме з того часу я мріяла колись знову відвідати Чернівці, побачити храм Пречистого Серця Ісуса всередині, а не лише зовні, частіше практикувати українську мову та зустріти один день народження без близьких, що здійснилося минулого року із страшними декораціями, але все одно є здійсненими мріями.
У Харкові у мене в кімнаті на люстрі висить серце з тканини з китицями, яке я купила на пошті у Чернівцях разом із наборами листівок для друзів і привезла додому.
Коли після концерту я підійшла до пані Наталі, щоб особисто подякувати її за вірші/вона читала два вірші, що присвячені Тарасу Шевченку/, на неї чекала подружня пара. Як виявилося, вони теж були з Краматорська і всі троє дуже гарно розмовляли українською. Напевно і у мене склався стереотип, що люди із сходу не дуже добре володіють українською.
– На Донбасі багато людей з невеликих міст та сіл розмовляють на суржику, близькому до української мови. А у містах була більша русифікація. Тож багато людей з Донеччини, як і я, є білінгвами.
Зараз Наталя живе у Чернівцях у гуртожитку для переселенців. Ми не знаємо, коли завершиться війна, але я точно знаю, що після перемоги я попрошу Наталю показати і мені маршрути з мальовничими краєвидами річок біля Харкова. Колись ми із колегами з Харкова, Києва, Черкас йшли на байдарках від Білої Церкви до Богуслава річкою Рось. А ось на Харківщині на річках я ніколи не була…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі…
І з свого боку хочу подарувати Наталі невеличкий фрагмент з благодійного концерту в єзуїтському костелі Найсвятішого Серця Ісуса у 2015 році…
Господи, джерело святих бажань. Даруй своїм вірним мир, який не може дати світ, щоб ми могли цілковито присвятити себе служінню Тобі, і щоб всі наші дні, позбавлені страху перед ворогами, минали в мирі під Твоїм захистом. Амінь.
©Тетяна Спориніна,
фото автора
