У чернівецькій гімназії №7 під час святкової лінійки, присвяченої Дню знань, я раптом побачила… Василя Герелло, співака, який скромно стояв серед натовпу батьків і дітей, спостерігаючи за імпрезою. І це людина, яка давно підкорила всі найкращі сцени світу – «Метрополітен-Опера», «Ковент-Гардені», «Опера Бастиль», «Дойче Опера», «Ла Скала», «Баварська опера»! Бо оперний співак Василь Герелло належить до тих виняткових митців, які самі обирають – де і з ким їм співати.
Щороку до рідних Васловівців
Із попередніх зустрічей зі знаним земляком мені було відомо, що кожного року в серпні він приїжджає на Буковину, у рідні Васловівці до батьків.
– Кращої природи немає! – казав торік п. Василь.– Такого нічного й вечірнього неба я ніде не бачив, навіть в Італії, навіть у Неаполі. В Україні небо – на віддалі простягнутої руки, але воно не тисне: оксамитове й бездонне. А ще вдома ми накриваємо столи у кілька шарів тарілок ставимо бочку з вином. Люди приходять, п’ють, закусюють і співаємо всі разом без упину. Такий собі домашній концерт під виноградом.
– А як Ви опинилися в сьомій гімназії? – цікавлюся.
– Хотів побачити, як мій племінник Андрійко йде у перший клас. Через це довелося затриматися на Буковині більше, ніж планував. Але пропустити такої події не міг.
Українець з італійським корінням
…Герелло заворожує публіку не тільки голосом, він володіє ще одним рідкісним, як на нинішні часи, даром: це абсолютно позитивна людина. Надзвичайно доброзичлива до оточення та іронічна до себе. На музичному небосхилі така поведінка яскравої зірки є нетиповою.
Пригадаймо лише, в яких умовах співав на Площі Філармонії знаменитий маестро під час святкування Дня Незалежності України, коли він дав концерт у дарунок до 600-річчя Чернівців. Тоді навіть мікрофон заливало дощем! Та світова зірка не злякалася екстриму. Хоча спів у дощову погоду і міг «посадити» голосові зв’язки.
Нагадаємо, що прадід Василя – італієць з Неаполя, який потрапив на Буковину під час Першої світової війни. А залишився тут через кохання до української дівчини. Тепер ось доля, завдяки своїм карколомним піруетам, повернула його нащадка Василя знову до Італії. Але серед його численних компакт-дисків є й такий, де записані лише українські пісні. За його словами, він знає їх силу-силенну. Бо ще підлітком співав і грав на акордеоні на весіллях. Величезний трофейний німецький «Хохнер» був подарунком батька.
– Коли він вручив мені його, — пригадує п. Василь, — то сказав: «Завтра прийду з роботи – щоби ти зіграв мені «Несе Галя воду». І я зіграв.
На «халтурку»
Потім опанував інші інструменти – трубу, саксофон. В армії грав у духовому оркестрі. Згодом заробляв: увечері – в ресторані, вранці – на похороні. Провчився рік чи півтора в Чернівецькому музучилищі – і поступив до Ленінградської консерваторії. Просто так, без диплома. Навчався в класі Ніни Серваль, якій дуже вдячний: вона зробила з нього, за словами маестро, людину. А вже від третього курсу й досі співає в Маріїнському театрі. Щоправда, там працює за контрактом.
– Я одним із перших пішов на контракт, – каже він. – Було незручно мало співати й отримувати в театрі гроші. Тепер я виконую контракт, тобто співаю в спектаклях, де зайнятий. А працюю на всій земній кулі. Сьогодні Мюнхен, завтра Нью-Йорк, далі Токіо – і скрізь треба бути у формі. Сучасний співак живе в режимі спортсмена.
Найважче звикати до змін часових поясів. Вечеря – в Петербурзі, сніданок у Нью-Йорку… А для голосу найкраще живлення – сон. Недоспав – голос не звучить. Зрозуміло, приємно співати в Італії, в Іспанії, де для голосу найкращий клімат. Я там навіть ніколи не розспівуюсь перед спектаклем.
– Різні театри, режисери, партнери, музика… Важко пристосовуватися?
– Без розуміння тексту не беруся за партію. Коли людина не знає мови, вона співає як папуга. Це одразу ж видно. Мені так співати не хочеться: все ж таки займаюся улюбленою справою.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
