Старожитності приваблюють всіх…

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
і крадеться вслід за нами
може, туга, може, фуга…

Повз портрети

і портшези

з нами йде

луна від кроків.

Ми кудись надовго щезли
(двісті років?

Триста років?).

Юрій Андрухович

Отже, старожитності приваблюють всіх: туристів, колекціонерів, Артура Пепу, навіть бувших президентів і просто допитливих громадян. Якщо не купити, то хоч подивитися…

З Марією Медик я познайомилася у 2006 році на сувенірному ринку, що на вулиці Свободи. Тоді я здивувалася і замилувалася тими речами, які були виставлені господинею.

Навіть придбала старовинну керамічну гуцульську тарілку. Ми розговорилися, розглядали і старовинні вишиті сорочки, посуд, особливо запам’яталися діжки для зберігання смальцю, комоди, скрині, шаплики, вироби лимарства, ткацтва.

І ще пані Марія пояснила, що мріє про створення музею старожитностей…

Виявляється, у 2007 році був створений цей приватний музей «Українська старовина». Зараз він розташований у будинку, що на вул. Свободи, 325 у Яремче.

Експозиція музею відтворює побут XIX й XX століть кількох регіонів України: Буковини, Гуцульщини, Покуття і Бойківщини. У восьми кімнатах представлені різноманітні експонати культури і побуту. Зовсім випадково ( чи невипадково), у цей самий час у музей завітали четверо туристів з Дніпропетровської області і мати з двома дітками з Черкащини.

Гуцул-чабан, гуцул-бутар віддавна
Був і митцем великим водночас, –
Тому кептар чи писана крисаня
І до сьогодні так чарують нас.

Микола Карпенко

Пані Марія провела нам прекрасну екскурсію, іноді мені здавалося, що я на академічній лекції в університеті. Та й раптом пані Марія заспівала нам коломийки, ми  почули і вірші класиків, а з патефону – голос Федора Шаляпіна.

Але є велика турбота і занепокоєння у господарів музею. Збільшується орендна плата. Електрика, охорона – це теж вимагає кошти. Опалення немає, взимку дуже холодно…

Кожна кімната музею – тематичний розділ: артефакти прядіння і ткацтва, посуд керамічний і глиняний, різні вироби бондарства, також елементи транспортних засобів, колеса, дуги, окремо – розділ побутових інструментів, жорнова, в також граціозні костюми, моніста, цурканки, коцовейки, череси…

Вішиттє

Такє на рушнику навішивала,
Шо, єкбих так, єк то вішиттє,
Прожила життє,
То половину бих прокльила в остатні шлєкє,
А половину бих проспівала!
А єк накльилоси «до буде»
І «до ґати» си наспівало,
Вид хати до хати носили рушник
Зшивати тот взір.
Такє понавішивала!

Андрій Василів

«Не дай, Боже, з Івана пана, з кози кошуля, а із свині чоботи».
Особливо вражае взуття: від постолів, личаків, моршенців, ходаків до сап’янців та жіночих чобіт на підківках.

На тій Марисі красни чобітки,
Хто їй дав? Гей, я їй дав,
Бо я Марисю вірно,
вірненько покохав.

У музеї експонуються рідкісні книги, картини та ікони на склі, старі фотографії місцевих жителів, весільні, обрядові та святкові світлини.

Також показала нам господиня і новий експонат – бартку, гуцульську сокиру з довгим топорищем, що майже завжди з декоративним оформленням та інкрустацією. Бартку гуцули використовували і як ударну зброю,  держаки бартки прикрашалися різьбою, а сталеві леза відливали з візерунками. Ще нам пояснили, що бартка слугувала ознакою одруженого чоловіка.

«Легенда про те, що Олекса Довбуш на плечах приніс із Чорногори на Писаний Камінь величезний камінь і закрив ними золоті скарби всіх опришків. Та легенда про те, що опришки Олекси Довбуша зимували у печерах-зимарках на Писаному Камені і стальними бартками писали на камені свої імена»
Іван ЗЕЛЕНЧУК,
Сакральність скелі Писаний Камінь

Писаний Камінь зберігає імена опришок, хочеться вірити, що і ми спроможемося зберегти безцінні скарби, фонди державних і приватних музеїв України… і в Україні, і примножуючи фонди також…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора, 6.08.2013, Яремче