Павло Чеботов має напрочуд тонкий смак і особливе відчуття аудиторії. Його виконання – у дуеті зі своєю Людмилою, заслуженою артисткою України Шапко, чи разом із камерним оркестром, керівництво яким перейшло до нього від Юрія Гіни, – захоплює красою обраних музичних творів. Це спостерігаю здавна – протягом усіх десятиліть знайомства з ним.
На концертах народного артиста України, скрипаля й диригента чернівецького камерного оркестру Павла Чеботова цікаво завжди. Це ж він у Чернівцях першим виконав твори П’яцолли й Гоноболіна, «Мелодію» Мирослава Скорика, класичні твори Володі Івасюка і ще багато чого неймовірно цікавого.
Утім, зізнаюся, що минулої неділі із острахом йшла до органного залу на виступ камерного оркестру. Чому? Мушу одразу ж вибачитися за своє невігластво. Річ у тім, що концерти нинішньої осені проходять під егідою 100-річчя Буковинського віча. І я не була певна в музиці, яку маю почути. Мені й досі соромно за своє незнання. Адже йдеться про твори наших тогочасних земляків. Відтак, скажу одразу, що після серенад австрійця Роберта Фукса і чеха Адальберта Гржімали в залі лунали вигуки «Браво!». Як, до речі, й після виконання інших творів. До слова, саме в Серенадного Лиса, як називали сто років тому композитора з Відня Фукса (буквальний переклад прізвища «Фукс» з німецької – «лис», – авт.), навчався всесвітньо відомий композитор-буковинець Євсевій Мандичевський. Щоправда, починав він оволодівати музичною абеткою учнем Сидора Воробкевича.
Після концерту Павло жартома зауважив, що, мабуть, не зле жилося тоді людям на Буковині, якщо вони писали таку гарну музику. І несподівано продовжив: «Цей концерт – своєрідна подорож Чернівцями 100-річної давності. Якщо відверто, то й для мене особисто ця музика стала відкриттям. Вона дала мені уявлення про те, як тоді жили люди, як одягалися, чим захоплювалися. Відтепер беру цих авторів до нашого репертуару». А йшлося також і про написаний до балу 1914 року молодою чернівчанкою, від народження віденкою, дружиною відомого чернівецького лікаря Елеонорою Порас вальс «Студентська любов», який теж прозвучав минулої суботи в органному залі у виконанні камерного оркестру.
Мені ж подумалося, що, напевне, і зараз не так уже й погано. Бо дві шалено симпатичні концертні п’єси «Фасольки для Сольки, або Різдвяна фантазія» та «Перлинки для Христинки, або Купальська фантазія», написані нашим земляком-сучасником Євгеном Воєвідком для двох скрипок і присвячених його маленьким донечкам, здійснили справжнісінький фурор. Технічні й водночас емоційно-мелодійні, вони справили на слухача приголомшливе враження – у хорошому сенсі…
Зрештою, Євген Воєвідко – це окрема бесіда. Адже він не тільки потомствений лікар-ЛОР та перший фоніатр – фахівець із захворювань голосу – в нашій області, а ще й актор, співак, лауреат першої премії фестивалю «Червона рута» 2001 року, автор перших українських мюзиклів та опери «Берестечко».
На концерті прозвучали також два твори ще одного нашого відомого земляка Леоніда Затуловського – «Ескіз» та обробка української народної пісні «Бодай ся когут знудив» . Уявляєте, наскільки цікаво й незвично було слухати останню у виконанні камерного оркестру? До слова, блискучому виконанні!
І, насамкінець, – замість коди – хочу висловити захоплення грою віолончеліста Миколи Головіна, Бо в кожному із творів, які звучали того вечора, ніжним людським голосом співала віолончель… Надто ж соло у «Серенаді» Гржімали змусило трепетати не одне жіноче серце. А, може, й чоловіче?!…
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
