Що ви знаєте про кохання Пауля Целана?

Студенти презентували  двомовний сценічний колаж «Час серця» за листами Інґеборґ Бахманн та Пауля Целана

 Мій погляд блукає до лона коханої:

наші очі стрічаються,

ми шепочемо темні слова,

ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,

ми спимо, наче вина у мушлях,

як море в кривавому місячнім сяйві…

Пауль Целан, 1948.

Їхнє кохання літературознавці називають незвичайним та загадковим. Можливо, через те, що Пауль та  Інґеборґ були знані та відомі німецькомовні поети, до того ж такі різні… Що по черзі крізь довгі роки побачень і розлуки роздмухували свої почуття один до одного, що їхня любов, зрештою, переросла у віддану дружбу… Інґеборґ – родом із австрійської родини, її батько свого часу вступив до лав націонал-соціалістичної фашистської партії. Та 1948 році у Відні вона несподівано знайомиться із Паулем Целаном, чернівчанином, який називав себе «втраченою людиною»…

– Здавалося б, між такими людьми мало виникнути відчуження, проте Інґеборґ стає ініціаторкою близьких стосунків з Паулем, саме вона передусім живить їх, – розповідає директорка музею-синагоги Ґрьобціґа Маріон МЕНДЕС. – Їхні почуття не вичерпувалися лише якоюсь людською приязню. Їх єднала і спільна любов до німецької мови, якою вони творили, і культурна спадщина габсбургської монархії. Пізніше Пауль Целан одружується з француженкою Жізель де Летранж, знатного французького дворянського роду. Та через кілька років він намагається відновити стосунки з Інґеборґ, щоби дати один одному те, що не встигли під час першого знайомства у Відні.

Кілька років тому листування Пауля Целана і Інґеборґ Бахманн з’явилось друком у Німеччині. Тож у пані Маріон Мендез виникла ідея – на основі листування створити виставу  за участю молодих виконавців з Чернівців та землі Саксонія-Ангальт. Зокрема, узяти участь у цьому сценічному колажі запросили студентів ЧНУ (факультету іноземних мов, а також відділення журналістики філфаку). Вони із німецькими однолітками готували його протягом десяти днів у Центрі зустрічей для молоді в Ґрьобціґу, де вже було реалізовано чимало інтернаціональних молодіжних проектів, в тому числі і театральних.

Незабаром український читач також матиме змогу познайомитись із листуванням, над перекладом якого українською мовою працювали літературознавці проф. Петро Рихло (Чернівецький університет) та к.ф.н. Лариса Цибенко (Львівський університет).

За словами пані Маріон, увесь двомовний перформанс, презентований у  студентському клубі «Контакт», будується навколо листів, нашвидкуруч написаних коротких записок.

– Це листування є свідченням дуже інтенсивного і, на жаль, не завжди безболісного довгого діалогу, тривалих стосунків… Ми використали у сценічному колажі оригінальні, живі записи поезій у виконанні авторів – П.Целана та І.Бахманн, фрагменти з промови Пауля Целана з нагоди вручення йому престижної літературної премії у німецькому просторі, – каже Маріон Мендез. – Тут лунає і  клезмеровська музика з Галичини, класичні твори для кларнета Ігоря Стравінського та уривок з різдвяної ораторії Баха і навіть французький шансон.

Центральними темами перформансу є антисемітизм і самотність, які пронизують листи обох митців. Ці нотки притаманні й раннім поезіям Пауля Целана, написаним у його чернівецький період життя й у румунському трудовому таборі.

– Ми їхали до Німеччини і не знали, що на нас там чекатиме, – розповідає Кристина МОКЛЯК, студентка факультету іноземних мов (французька філологія). – На парі зарубіжної літератури викладачка запропонувала нам взяти участь у проекті. Сказала, що знання німецької мови не обов’язкові, бажані лише якісь акторські навички. Я ніколи не була в Німеччині, до того ж уся поїздка оплачувалася організаторами проекту, тому погодилася. Якогось відбору не було, тому що охочих було небагато: хтось не зрозумів, що відбувається, хтось вирішив, що це не для нього…

Чернівецькі студенти 10 днів репетирували в невеличкому селі біля Ґрьобціґу. За словами Кристини, працювали з ранку до вечора, проте така робота для усіх виявилася надзвичайно приємною. Насамперед через керівника проекту, режисера-постановника Маріон Мендес, яка щодня розповідала молоді про життя Пауля Целана, намагалася пояснити усі тонкощі його непростих стосунків з Інґеборґ, з Жізель.

– Маріон написала сценарій до вистави, вона детально пояснювала, що відбувається у кожній сцені і чому – саме так. Під час репетицій ми намагалися якомога вдаліше втілити свої ідеї, спільно змінювали їх. Загалом наш перформенс дуже метафоричний, символічний. Наприклад, він починається зі сцени, коли ми читаємо книжки поета із зав’язаними очима. Тобто, йдеться про те, що люди читали поезії Пауля Целана і не розуміли їх, – каже Кристина. – У Німеччині на прем’єру прийшло дуже багато людей, переважно старшого віку. Довго нам аплодували після вистави, підходили до нас, хто як міг намагалися висловлювали своє захоплення  – німецькою, англійською, російською мовами… Наприклад, до мене підійшла жінка, яка розповіла, що була у Чернівцях, які їй дуже подобаються, вона не очікувала, що наш виступ буде таким емоційним, що аж мурашки бігали по її тілу…

Цікаво, що, на відміну від Німеччини, на чернівецьку презентацію прийшла переважно молодь. Звісно, тут було багато друзів та одногрупників тих чернівецьких студентів, які брали участь у цьому сценічному колажі. Загалом враження від цього цікавого проекту – позитивні. І справа не лише у цікавих сценічних рішеннях і хореографічних знахідках, тобто, власне в естетичному задоволенні. Важко втриматися, щоби гідно не відзначити загалом активну культурно-просвітницьку діяльність Українсько-німецького культурного товариства при центрі Gedankendach, результатом якого став цей спільний проект (з музеєм-синагогою м. Ґрьобціґа (Німеччина) та багато інших. Адже, звісно, у Чернівцях про Пауля Целана останніми роками багато говорять, проте, насправді, чи багато знають про нього звичайні чернівчани?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

«Знаєш, Інґеборґ, чому я так рідко писав тобі упродовж останнього року? Не тільки тому, що Париж загнав мене у жахливе мовчання, з якого я й досі не виборсався; але й тому, що я не знав, що Ти думаєш про ті короткі тижні у Відні. Який висновок міг я зробити з твоїх перших, хапливо накиданих рядків. Інґеборґ?.. Можливо, я помиляюсь, можливо, все виглядає так, що ми уникаємо одне одного саме там, де воліли б зустрітись, можливо, моє мовчання є промовистішим за твоє, позаяк темрява, яка накладає його на мене, давніша»

(З листа пауля Целана до Інґеборґ Бахманн, париж, 20.8.1949. переклад Петра Рихла)