Презентація книжки «Аби книжка»…

Афіша, яка теж інформувала про презентацію, узагальнила все дійство літературно-музичною композицію “Аби було” на сценічних підмостках Будинку естетики і дозвілля, який в народі називають просто – «Шепетівка».
Олександру Бойченку приписали «Аби книжку»,
Миколі Доляку та Роману Крілю – «Очеретяного кота»,
газеті – «Молодий буковиниць»,
видавництву – «Книги – ХХІ».
Котик з вузликом Олександра Антонюка зрадів, що вхід був вільним, а ось дівчина Оскара Глаца (Oszkár Glatz) маскувалася двічі.

Книжку, яку я придбала при вході до залу, звичайно, зразу і відкрила. Палітурка має згин з обох боків, де на одному – інформація про автора, а на іншому,як для мене, – то не зовсім втішний прогноз. Адже так не хочеться міняти країну проживання… А чому невтішний, або втішний має вирішити кожний для себе сам. І вирішення цього питання має доволі складну перспективу у будь-якому випадку. Чи форматі.

Тепер я маю три книжки Олександра Бойченка: «Щось на кшталт Шатокуа», «Шатокуа плюс» і ось нова – «Аби книжка».

«Аби книжка» складається з чотирьох тематичних розділів: Майже література, Віта Бревіс (перебране), Предмет і його команда, Майже публіцистика.
В анотації до неї зазначено:
«Аби книжка» постала, аби було. Хоча бути, як і решта всього, що є на світі, не мусила. Автор дякує дружнім газетам і журналам (а це «Молодий Буковинець», «Post-Поступ», «УЖ» і «Країна») за сторінки, вперше надані під зібрані тут тексти, та за виплачені гонорари. З поваги до читачів автор, зрозуміло, волів би обмежитися винятково гонорарами, уникаючи публікації текстів. Але наразі аж про такі досконалі видання залишається тільки мріяти.

Доречі, навіть саме досконале сучасне видання не має відношення до друку паперових грошових знаків.

Особисто мене порадували ще й репродукції  блискучого і самобутнього угорського художника Оскара Глаца на обкладинці. Сюжет людей з книгами, за читанням, іноді видається сучаснику навіть трішечки анахронізмом. Нажаль. Що, погодьтесь, досить парадоксально. Три дівчини з «Templomozás» та він і вона, що схилилися «За читанням», напевно були б здивовані деяким текстам з «Аби книжки». Книга має залишитися храмом слова… Саме друкована паперова книга. Напевно і тому назва «Templomozás» має дещо подвійне тлумачення. «Мozgás ( угорська) – рух, а mozás ( з іспанської) – дівчата), «Templo» з угорської і іспанської – храм.

Люди з обкладинки і ми, насправді, не такі вже і відокремлені. Тільки в часі існування. Діалог життя продовжується в нових вимірах систем, чинників влади, держав, умовних градацій, змінних просторів існування і духовності. Але незмінними лишаються прагнення людей свободи, гідності, любові, справедливості, пошуку істин…

Тихо падає сніг:
Скільки різних доріг,
Скільки різних думок…
Очеретяний кіт

Сніг у цей день не падав. Думок було багато…

На презентації Олександр Бойченко читав уривки з нової книги сам, Микола Доляк та Роман Кріль грали і співали свої музичні композиції, медитації, а ще ми почули тексти Олександра Бойченка під музичний супровід «Очеретяного кота», навіть мелодії полонезу Огінського, знаменитої «Калінки» та нової інтерпретації буковинських мелодій…

Переказувати тексти Олександра Бойченка просто немає сенсу. Тому бажаю всім задоволення від читання забутих, читаних, незнаних, нових тестів. Бо без задоволення Бойченка читати неможливо…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Автор теж іноді має право перевтілюватися…
Бо довго чекала на автограф, але не дочекалася. Бо зачиталася…