Історія, якою б вона не була, завжди залишається історією. І про минуле, яким би воно не було, не варто забувати. Бо саме історія вчить позбуватись помилок, що заважають будувати прийнятне майбутнє.
Історія часто закарбована у монументи так званої малої архітектури, які мають чи то сакральне, чи то меморіальне, чи дидактичне, чи то навіть суто естетичне значення – як центральний елемент композиції. Поводитись з цим надбанням також слід обережно і зважено. Це я до того, що в процесі декомунізації, а нині й важливої з усіх позицій дерусифікації, знесення монументів не повинно ставати заручником бурхливих емоції і втрати оптимуму, чи б пак – здорового глузду.
Після завершення будівництва комунізму в окремо взятій країні і його успішного відспівування Чернівці позбулися найголовнішого боввана – бронзового Володимира Ілліча на Центральній площі. Його подальша доля характерна для епохи лихих 90-х: він безслідно розчинився у вирі тодішнього безглуздя і навряд чи приніс місту будь-яку користь. Місто таки точно залишилось без профіту. Невідомо яка доля спіткала гіпсові чи бетонні погруддя Маркса, Енгельса, Кірова, Жданова, того ж Леніна та інших посіпак того режиму. З території лікарні психохроніків у Череші якісь невідомі естети умикнули чудову скульптурну композицію, де тов. Сталін уважно вислуховує повчання тов. Леніна. У всій цій історії жаль лише Василя Чапаєва, який сам постраждав від інтриг комуністичних діячів, але на відміну від перелічених функціонерів особисто відзначився у боях за Буковину і був тут тричі поранений. Якщо зібрати всі ці бюсти до купи, то непогана вийшла б колекція для створення у Буковині Музею тоталітаризму.
Нині в Чернівцях та області котиться нова хвиля очищення від застарілого комуністичного накипу. Успішно прибрали танк лейтенанта Нікітіна та ще декілька подібних знаків у Чернівцях та області, на черзі – величний 22-метровий монумент Перемоги на Соборній площі. Як стало відомо, у Чернівецькій міській раді розпочали процедуру щодо демонтажу цього радянського монумента «Воїну-Визволителю». Що планується розмістити на цьому місці – досі невідомо, бо архітектурно-композиційну «діру» треба чимось заповнювати. Напрошується запитання: а де ж очільники області та міста будуть приймати паради вдячних містян і звідки будуть привітливо помахувати кінцівками?
Мною вже 30 років ставиться питання про створення на Буковині Музею Тоталітаризму (як у деяких інших країнах колишнього соцтабору), де б були зібрані і у відповідній концепції розміщені всі пам’ятки, атрибути і сліди радянського періоду історії Буковини. Він повинен відігравати ідеологічно-дидактичну роль у вихованні мешканців Буковини і туристів, яскраво засвідчити пережите нашим поколінням з метою недопущення повернення того режиму. Бо від історії нікуди не втечеш. І місця для цього багато не треба, як і коштів також. Тому необхідно не дерибанити ці пам’ятки на металобрухт, а з метою раціонального використання даних решток зберегти їх у надійному місці, розшукати і повернути раніш поцуплені, і спрямувати на формування колекції майбутнього Музею тоталітаризму, який можна і слід буде доповнити трофеями з фронтів визвольної боротьби українського народу проти нинішньої рашистської агресії.
Зокрема, вважаю недоречним повне знесення усього монументу Перемоги на Соборній площі, а лише заміну скульптури радянського воїна із знаменом на постать захисника України із знаменом, що гордовито попирає підбитий рашистський танк (благо є з чого вибирати) з відповідною заміною надписів і символіки. І дешево, і сердито!
У багатьох містах України вже педалюється ідея створення таких Музеїв тоталітаризму. Вони дійсно потрібні. Але у нас чомусь уражені застарілою буковинською хворобою – вайлуватістю займаються пошуком недоречних компромісів. Коли ж нарешті припинимо пасти задніх, якщо взагалі пасти?
Віталій Коржик, чернівчанин і громадський діяч
На знімку: автор біля монумента двом радянським вождям у с.Череш. 15 років тому
