…Художниця Лілія Шебрякова постає в пам’яті людиною привітною і лагідною, зосередженою і скромною… А її камерні емоційні живописні роботи та акварелі — дуже ніжні й майстерно виконані…
1
Членкиня Національної спілки художників України чернівчанка Лілія Шебрякова творчо працювала у рідному місті від 1979 року понад 10 років, а від 1992 року проживає в Ізраїлі. А двома роками раніше цієї дати проникливим художнім словом про непересічний талант молодої художниці прозвучала публікація письменника чернівчанина Леоніда Фінкеля, названа ним “Душа обязана трудиться… (Этюд о художнице Л. Шебряковой)”. Текст був створений для чернівецького щотижневика «Вiльна бесiда», який виходив на базі «Радянської Буковини». Та, на жаль, він не зберігся…
Але цими днями, дізнавшись про підготовку даної публікації, Леонід Наумович з творчим хвилюванням, через 33 роки поринувши пам’яттю у ті далекі дні, написав проникливе есе про художницю. Адже відомий літератор багаторічний Голова Союзу російськомовних письменників Ізраелю, доктор філософії Леонід Наумович Фінкель — це людина, яка має рідкісний талант переживати за інших.
* * *
ВОСПОМИНАНИЕ КАК РАКУРС…
В жизни восьмидесятых было много молодых художников. Одна из лучших и притом самая скромная – Лиля Шебрякова. Дважды писал о ней, в Черновцах и в Ашкелоне (Израиль). Статьи не сохранились. Единственная картина, которую Лиля подарила мне перед отъездом в Израиль (1992) городской пейзаж. Картина напоминает не только о дорогом для меня городе, но и то, что талант выше амбиций.
Я живу в таком далеком будущем от того времени, что моё будущее мне кажется прошлым, отжитым и истленным. А вот Лиля запомнилась. Она не искала модных форм, далека была от наступающего авангарда, её интересовала жизнь в разных проявлениях, понятных всем и каждому.
Мы снова встретились с ней лет через пять, когда я приехал в Черновцы, куда мы вместе с народной артисткой Украины Евгенией Золотовой привезли свой новый Литературный театр исторического портрета. Тогда же посетил мастерскую полюбившейся мне художницы. Тогда же поразился её картиной, сделав тогда же простенькую и не очень качественную фотографию. Это были крыши домов, которые я видел со своего окна и про которые поэт Моисей Фишбейн, мир праху его, сказал мне перед отъездом в Израиль: «Эти крыши будут тебе сниться всю жизнь.» Так и случилось.
Фотографию я сохранил. Иногда мне кажется, что эту картину писал я сам. В них – этих крышах – рубцы на обеих полушариях мозга. Кажется, со временем заживёт – тогда заживём…
Эта картина – как чрево матери….
Суматошная жизнь в Израиле как-то отняла у меня Лилю, искал её в сетях, на радио – не нашел. Но не потерял в своей душе.
Крыши – как чрево матери… Из жизни на ходу они не выпрыгнули….
Леонид Финкель
* * *
Лаконічні рядки біографічних даних
Лише із довідникових видань дізнаємось про основні етапи життя і творчості Лілії Шебрякової:
– Довідник членів Спілки художників України. А. В. Гусаров. Київ. 1998 р.:
“ШЕБРЯКОВА Лілія Дагівна. Живописець. 02.03.1954. 274000, м.Чернівці, вул.Богуна, 6, кв.2 тел.55-17-14”.
– Енциклопедичний довідник Чернівецької організації НСХ України. Т. Дугаєва, І. Міщенко. Чернівці. 1998 р.:
“ ШЕБРЯКОВА Лілія Дагівна (нар. 2 березня 1954, Чернівці) — маляр.
Член Спілки художників України з 1990 р.
1971-74 — Ленінградське художнє училище ім. В. Серова, відділення живопису.
1976-77 — Одеське театральне художньо-технічне училище, відділення театрального живопису.
Працює в галузі станкового малярства, автор чернівецьких краєвидів, портретів, натюрмортів.
Учасник республіканських (Чувашія) та всеукраїнських виставок з 1978 р.
Твори зберігаються у музеях Чувашії.”
Ім’я Лілії Шебрякової зазначено також у вступній оглядовій статті художнього альбому “Чернівці. Czernowitz” (С. Осачук, Т. Дугаєва. 2017) на стор. 24 (передмова – Т. Дугаєва) :
“Чернівецькі дворики та дахи … Л. Шебрякової, М. Рибачук, І. Хілька, О. Літвінова, Н. Ярмольчук, – камерні, по-домашньому милі й рідні багатьом з дитячих років”.
Емігрантська участь спіткала багатьох чернівецьких митців, з чиїх імен склався цілий список, який, на жаль, можна продовжувати. Разом з Лілією Шебряковою пригадується чимала низка імен: “… Серед них слід назвати Валентину Прокопенко, Клавдію Грицик, Клавдію Гребінщик, Жанну Башук-Кірнадз, а також Елаїду Нейман, Лілію Шебрякову”. “…доля кількох чернівецьких майстринь, професійних буковинських живописців є характерною для багатьох жінок нашого суспільства. Йдеться про різних художниць, з відмінними творчими манерами. Проте спільними для них є незаперечний талант, індивідуальність творчої манери і передовсім — доля. Реалії пострадянської України змусили їх покинути Батьківщину та творити за її межами”. (Т. Дугаєва. Три долі українок за кордоном. Газета “День” №11, 24 січня 2007 р.).
Художня освіта, здобуття професії
Дитинство Лілі Шебрякової минало у Чернівцях.
Шкільні роки пов’язані з навчанням у середній школі №35 (тепер ліцей №11).
Ліля з дитинства навчалася у дитячій студії рідкісної душі педагога і художника Миколи Федоровича Ткачука.
Вже у віці дев’ятнадцяти років вона вирішила стати художницею. Художню освіту Ліля здобувала у Ленінградському художньому училищі імені В. Серова на відділенні живопису від 1971 року. Після третього курсу та академічної відпустки вона завершила навчання в Одеському художньо-театральному училищі (тепер відоме як Одеське художньо-театральне училище ім. Грекова).
1977 року Лілія Шебрякова отримала диплом випускниці відділення театрального живопису і кваліфікацію “театральний художник-оформлювач”.
1970-і були роками її навчання. Важливо згадати, що це був період, після хрущовської відлиги, але коли соцреалізм в офіційному мистецтві все ще не здавав свої позиції.
Але відверто патетичні та оповідно-натуралістичні композиції вже поступово зникають з виставок. Їхні автори починали говорити без пишномовних інтонацій.
1960-1970-і роки стали часом “дозволених традицій” — імпресіонізму, постімпресіонізму, сецесії, художнього авангарду тощо.
Л. Шебрякова навчалась в атмосфері творчій і прогресивній. Її створювали і відомі в країні художники-педагоги й самі студенти. Серед них було чимало таких, хто захоплювався новітніми течіями, виступав за право на свободу творчості — свободу вибору тем і формальних прийомів, стилістики та манери виконання.
Автопортрет — знайомство зі справжньою Лілею Шебряковою
Свою самостійну творчу діяльність Ліля Шебрякова розпочала 1978 року в Чебоксарах у Чувашії, працюючи над творами різних жанрів — пейзажними композиціями, натюрмортами та портретами. Часто зверталась і до роботи над автопортретами.
Художниця завжди була далекою від пафосної та помпезної тематики. Натомість її “тихе мистецтво” вирізняли багатогранна емоційність і душевність. А стилістиці настроєвих камерних композицій були притаманні ритмічність побудови, декоративність вирішення і чутливість до різноманітності світло-тіньових ефектів.
Яскравим прикладом цих рис став “Автопортрет” 23-річної мисткині, з яким може ознайомитись широка аудиторія й сьогодні завдяки Чуваському художньому музею в Чебоксарах. Кольорова репродукція твору Лілії Шебрякової дотепер доступна на музейному сайті. (Примітка: Ім’я художниці подано з помилкою: “автор :Шебрякова Людмила Д. Нар. 1954 р.” ).
Твір представляв творчість Лілії Шебрякової на республіканській художній виставці “Жінки Чувашії” 1978 року і був закуплений республіканським міністерством культури.
Лілія Шебрякова. Автопортрет. 1976 г. Полотно, олія. 50 х 40
У цій натхненно написаній роботі прочитується виразний образ сильної особистості, вірній обраній меті! Подібні риси характерні й для творів наступних років обдарованої мисткині. Підтвердженням є також спогад її сучасниці чернівецької педагогині Тетяни Спориніної, яку твори Л. Шебрякової вражали “ніжністю, вишуканістю та одночасно силою духу, правдивістю”.
В “Автопортреті” авторка немов декларує рішучість, волю і скерованість у майбутнє. Це якнайкраще відчувається у виразі обличчя та у промовистому живописному ладі. Саме колористична енергійність відтіняє і відчутно підсилює звучання портрета. Кольори взяті вимовно і напрочуд сильно. І при цьому основний — бірюзовий звучить надзвичайно виразисто: він є глибоким і водночас сліпучо променистим.
Таким інтенсивним утворенням кольору і пульсуючим письмом художниця досягає експресіоністичних переливів кольорів і світла, а також гри світла й тіні аби проявити форму та об’єм портретного зображення.
Прикметною є також сформована вплавленими мазками фактура поверхні з тональними переходами кольору (розтяжками).
Разом із цим полотном у залах республіканської виставки також експонувались інші твори Лілії Шебрякової: “Портрет подруги”, 1977 р., “Свєта”, 1978 р., натюрморт “Перші фіалки”, 1978 р.) та два автопортрети.
Ще два її твори (“Польові квіти” та “Автопортрет”, 60Х55) були відібрані на молодіжну виставку в Москві 1978 року.
Цього ж року вона була учасницею обласної молодіжної виставки (м. Марпосад), де експонувався її “Автопортрет” (41Х29) та “Портрет дівчини”.
На молодіжну республіканську виставку Чувашії були прийняті чотири твори, серед яких — “Автопортрет” (24Х32) 1978 р. та портрет “Толик”, 1978 р.
Повернення до Чернівців
Невдовзі сповнена творчої енергії Ліля Шебрякова, продовжила активну виставкову діяльність уже в Чернівцях.
Повернувшись до рідного міста, вона познайомила чернівчан із пейзажами“Літній день” та “Волзькі береги”, а також з “Портретом подруги” (1978 р.) на виставках “Художниці Радянської Буковини” та обласній виставці етюдів.
У творчому доробку молодої мисткині регулярно з’являлись численні нові краєвиди. Але особливо її приваблювали урбаністичні мотиви рідного міста. 1979 року композиції серії “Старі Чернівці” експонувались на виставках “60 років ЛКСМ України” та “Наш радянській спосіб життя” (1981 р.).
На цей час Ліля Шебрякова входила до Об’єднання молодих художників м. Чернівців, працюючи художницею в Чернівецьких художньо-виробничих майстернях Художнього Фонду України.
Творчою молоддю опікувався талановитий митець і уважний наставник Юрій Васильович Чудінов, який також був випускником Одеського художнього училища імені М. Грекова. Він навчався у таких славнозвісних викладачів, як послідовник М. Бойчука Микола Павлюк та чудова художниця Діна Фруміна. Саме вона “прищеплювала студентам любов до пейзажного жанру, уважне ставлення до формальних завдань і була непримиренною поборницею забороненого тоді імпресіонізму та й узагалі сучасного мистецтва, яке мало тавро «формалізму» (читати за посиланням Т. Дугаєва “Художник, який умів зупиняти час: Пейзажист Юрій Чудінов (1930-1992) та його мистецькі здобудки”. “Версії”, 3 грудня 2017 року).
Залишаючись вірним власному покликанню та прагненню художнього пошуку, чернівецький митець Юрій Чудінов протягом років створив чимало незабутніх творів і водночас передавав свій досвід художній молоді.
Один із членів молодіжного об’єднання Олександр Літвінов так згадував про нього: “Незабутніми є і його турботливе ставлення до художників-початківців: він заохочував нас, вчив жити в цій професії і давав цінні поради, як позиціонувати себе в ній, себто як зберігати самобутність і не стати наслідувачем». “ (Т. Дугаєва. Там же).
Цими днями член НСХ України Олександр Літвінов охоче поділився своїми спогадами й про молоду художницю Лілю Шебрякову:
“Лілю я знаю з дитинства — разом ходили до студії Миколи Федоровича Ткачука. Працювали в худфонді в цеху, де писали копії портретів членів політбюро і “світочів” марксизму – ленінізму… Ліля дуже талановитий художник з чудовими живописними даними. Пам’ятаю її пейзажі й натюрморти, а також прекрасні портрети з натури. Завжди дивувався з її вміння компонувати не шаблонно, особливо міські пейзажі. А ще вона вміло поєднувала турботу про сім’ю із творчістю. Жінка-митець – це дуже не просто. У Лілі виходило”.
Збереглася чорно-біла репродукція лише єдиного з міських пейзажів, про які згадав Олександр Літвінов.
Гірко і прикро, що сьогодні практично недоступні будь-які фотографії або репродукції творів Лілії Шебрякової. І лише довідник “Митці Буковини”(автори-упорядники Т. Дугаєва, І. Міщенко) разом з інформацією про біографію Лілії Дагівни подає чорно-білу репродукцію її твору серії “Старі Чернівці”.
Старі Чернівці. 1996 р. Полотно, олія
Емоційність настроєвого твору “Старі Чернівці” вражає та захоплює. На улюбленій пішохідній вулиці, яка оповита легендами та ностальгічними споминами, гамірно та життєрадісно.
Розглядаючи живописну фактуру письма, розрізняємо м’які й легкі широкі мазки пензлем, якими художниця створила ефект чергування кольорів і світла, які немов переливаються.
Пригадуючи ранній “Автопортрет”, помічаємо, що характер її письма дещо змінився.
На відміну від твору 1976 року рухи її пензля є ритмічними та енергійними. При цьому виразно помітно, що вони вертикально видовжені. І це суттєво. Адже компонуючи зображення у такий спосіб, авторка занурює глядача в шумливу й жваву атмосферу улюбленої вулиці, виявляючи красу фасадів і архітектурний декор на дахах, яким увінчані будівлі зліва та незабутнього вигляду витончена форма вежі кав’ярні Габсбург. На високому горизонті пізнаємо знайомі обриси купола готелю “Золотий лев”, який чітко читається на тлі захмареного неба.
Лінійну перспективу художниця вправно утворює, окреслюючи глибину та простір.
У такий спосіб у глядачів виникає хвилюючий ефект присутності під жвавий гомін центральної вулиці та звуки музики.
Навіть чорно-білий варіант справляє враження напрочуд темпераментного художнього вислову Лілії Шебрякової.
І в цій ситуації цінної ваги набуває суттєва нотатка членкині НСХ України Жанни Башук-Кірнадз: “… Якось я була з Лілею на етюдах… … Дуже тонка, ранима людина. Вона глибоко відчувала колір…”
Про цю урбаністичну композицію йдеться в публікації з приводу обласної виставки художниць Буковини “Оригінальність художнього бачення” (Т. Дугаєва. «Zorile Bucovinei» 13 квітня 1990 р.):
«Традиційна березнева художня виставка завжди була цікавою … своїм порушенням традиції. На відміну від більшості обласних виставок, презентацію творчих досягнень буковинських художниць щоразу вирізняє атмосфера вільного художнього самовираження, де офіційна тематика не є обов’язковою.
Щоправда, останнім часом художні виставки, на щастя, позбулися нав’язаних колишніх канонів і стають все багатшими за формою і змістом. І в цій ситуації жіноча виставка виглядає якнайкраще.
… Слід підкреслити, що експоновані твори позбавлені простої ілюстративної фіксації. Натомість їх виособлює напружена увага до глибин образної виразності.
… На виставці відвідувачів чекає нова зустріч з міськими пейзажами Лілії Шебрякової, виконаних у техніці олійного живопису. Вона емоційно зображує давні чернівецькі будівлі, передаючи чарівність їх неповторної архітектури.
… Зрозуміло, що глядач з хвилюванням спілкується з художніми творами, які викликають саме ті почуття, які наближають його до ідеї самого автора. Але не менш важливим є те, якими засобами майстер прагне говорити з аудиторією глядачів, які ключі підбере до їхньої душі задля глибокого сприйняття прекрасного. Є сподівання, що цьому плідному діалогу сприяла і нещодавня виставка творів художниць Буковини”.
Пейзажі серії “Старі Чернівці” з’явилися ще у ранньому періоді творчості Л. Шебрякової.
Вперше твір цього циклу експонувався 1979 року. Про нього читаємо в каталозі обласної виставки “60 років ЛКСМУ” : “Л. Шебрякова — автор цікавого своїм тонально-кольоровим ладом міського пейзажу “Старі Чернівці”. (Обласна художня виставка творів молодих художників, присвячена 60-річчю ЛКСМ України”. 1979 р. текст — Т. Дугаєва).
Активна участь Лілі Шебрякової у художніх виставках
Сьогодні про це, на превеликий жаль, свідчать практично лише списки учасників у коротких проспектах виставок Чернівецької організації СХ, а також складений Юрієм Чудіновим список творів, поданих Л. Шебряковою на виставки 1979 року.
Знову ж таки прикро, що роботи художниці відсутні у Чернівцях і про них відомо зовсім мало попри те, що вона є нашою сучасницею. Адже у гроні чернівецької мистецької спільноти її творчий талант є однією з тих складових, які збагачують атмосферу духовності.
Л. Шебрякова була активною учасницею чернівецьких вернісажів і республіканських виставок у Києві. Її ім’я знаходимо у проспектах обласних виставок різних років.
Наведемо назви творів, експонованих лише на декотрих з них:
1979 рік:
— “Художниці радянської Буковини” (“Літній день”, “Польові квіти”, “Автопортрет”);
— ”60 років Хотинського повстання” (“Портрет студентки”, 1977 р.);
— “Наш радянський спосіб життя” (Ескізи костюмів до вистави Р. Шерідана “Дуенья”/18 ескізів/, 1979 р., “Старі Чернівці”, 1979 р., к/о, 49х34; “Волзькі береги”, 1979 р.).
— Виставка творів молодих художників до 60-річчя ЛКСМУ (“Старі Чернівці” (п/о, 85х80), “Портрет подруги”, 1978 р.; “Автопортрет” (п/о,, 32х24, 1978 р.);
З каталогу виставки: “у жіночих образах характерним є прагнення Л. Шебрякової проникливо розкрити внутрішній світ особистості” (текст — Т. Дугаєва).
1987 рік:
— “Етапи великого шляху” (“Діти”. 1984 р., “Вітряний день”. 1984 р.).
1990 рік:
— Виставка творів жінок-художниць” (серія пейзажів Чернівців).
Публічність професії
До публічності професійного життя, яке властиве художникам, Лілія Шебрякова призвичаїлась ще в дитинстві, коли була юною художницею дитячої студії Миколи Федоровича Ткачука, і її малюнки разом з іншими експонувались на справжніх виставках. Уже згодом доросла художниця сама передавала дітям знання як викладачка малювання.
В її біографії був час, коли вона проводила заняття з живопису в літньому таборі школи. Було це 1991 року, коли в Чернівцях відкрили єврейську спеціалізовану школу №41, в якій вивчали традиції єврейського народу.
Про цю прикметну подію згадується 1993 року у Додатку до інформаційного бюлетеня “Shofar”:
“Тиша за дверима ізостудії спочатку бентежила: чи є хто там? Але Ліля ШЕБРЯКОВА (Чернівці), член Спілки художників, не тільки ВИСОКИЙ професіонал, а й добрий педагог”.
Відтак, у минулому Лілії Шебрякової залишились студентські роки, перші успіхи на виставках у Чувашії, вдала участь у виставках як членкині Молодіжного об’єднання в Чернівцях, а згодом — і спілчанки Національної Спілки художників України.
Далі — наступний етап біографії — життя в Ізраелі…
… Ми не знаємо, чи бачить у своїх снах художниця чернівецькі дахи, але хотілося б, щоби Ліля Шебрякова знала, що Чернівці її пам’ятають.
Пам’ятають і шанують чудову мисткиню Лілію Дагівну Щебрякову і відвідувачі мистецьких виставок, і колеги по мистецькому фаху, і журналісти-оглядачі виставок, і колишні школярі, яких навчала вона сонячними днями у літньому таборі…
Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України
P.S. Щира вдячність письменнику Леоніду Фінкелю, художникам Жанні Башук-Кірнадз та Олександру Літвінову, директору Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського Лесі Ілярівні Щербанюк, голові правління Чернівецької організації СХ Юрію Гушкевичу, педагогині Тетяні Спориніній і всім, з ким пощастило обмінюватись спогадами та враженнями про творчість чернівецької мисткині, членкині Спілки художників України Лілії Дагівни Шебрякової.
Від «Версій»: Народилася у Чернівцях художниця, талановита. Ба більше, наша сучасниця, яка росла на Буковині і певний час навіть жила та працювала у рідному місті. Натомість її робіт, як не дивно, Чернівці практично не мають.
Та як кажуть у нас на Буковині, трафунки бувають розмаїті…
