Якщо взяти цей заголовок у лапки, то це буде назва книги («Ангелы прилетели») Хелени Щирої, дебютантки на ниві художньої прози. Прози вишуканої, зворушливої, вражаючої сюжетами, як з’ясувалося, не вигаданими, а «підкинутими» самим життям. Щира – то псевдонім Олени Дикої (це прізвище носила її бабуся), щирої людини за вдачею, філософа за дипломом, педагога за трудовою діяльністю і, крім того, володарки літературного хисту. Для мене це стало зрозуміло під час одного із засідань клубу «Дебют-Читання» в обласній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка, де з її уст прозвучало оповідання «Різдвяна тема для саксофона». Емоції авторки й слухачів зашкалювали, адже в основу твору лягла правдива історія учасника війни на Сході – офіцера Збройних Сил України, який далеко від рідного дому в посилках волонтерів випадково натрапив на лист і малюнок дівчинки, адресований захисникам, і ця дівчинка… виявилася його донькою. Це її народження щасливий батько вітав під вікном пологового будинку мелодією саксофона…
Дозволю собі процитувати власну передмову до книги під назвою «Музика слова».
«… То було своєрідне відкриття, перше знайомство з авторкою і її творчістю. Вразили й історія оповіді, цілком реальна, сучасно-болюча, пронизана щирою симпатією до свого героя – воїна, коханого чоловіка і музиканта, і те, що називаю музикою слова: воно було, мов пісня, – мелодійне, густо забарвлене, красиве і звучало з уст авторки так зворушливо, так пронизливо, як твір маестро, торкаючись самого денця душі. І що більше знайомилась з плодами пера Олени, то більше захоплювалася її талантом озвучувати словом музику і змушувати «грати» слово – у всьому їхньому розмаїтті, чуттєвості й чарівності. Їх чуєш, відгукуєшся невідомими тобі самій струнами, дослухаєшся до свого внутрішнього голосу… І насолоджуючись чарами Музики й вишуканістю Слова від Хелени Щирої, думаєш, що вона володіє цими «інструментами» не як любителька, а як професіонал» (переклад з рос. – В.М.).
…А на обкладинці книги – скрипка. Уособлення Музики як феномену найвищих нот людської насолоди й страждання. Можливо, скрипка знаменитого музиканта сучасності Девіда Гаррета, який надихнув пані Олену на створення надзвичайно вражаючого оповідання «Чому я геній (Зірка Давида)». Оповідання про те, як під час Другої світової війни музиканти – в’язні Янівського концтабору в очікуванні розстрілу грали «Танго смерті». Так, як і в кожному художньому творі, авторка вдається до художнього вимислу. Але він тільки супроводжує справжні історичні й житейські історії справжніх героїв. І, до речі, скрипка Страдіварі, яка фігурує в оповіданні, насправді належить Гаррету.
Те, що герої книги – цілком реальні, пані Олена підтвердила якось на одному із засідань «Дебюту», запросивши «в студію» буковинського співака Андрія Рибарчука, який «засвітився» на музичному проєкті «Голос». В однойменному оповіданні – історія зародження його любові до музики, просування крізь «терни» заздрощів і невігластва і зрештою «перепустки» до території, де є можливість на повен голос заявити про свій талант і бажання служити його величності Мистецтву.
Але вчора ми стали свідками того, як і чому «ангели прилетіли» в життя Олени Дикої, спонукавши взятися за перо. Як і чому в її творчості «зазвучав» саксофон. Вчора, коли в центрі культури «Вернісаж» відбулася презентація книги, вона познайомила нас із чарівним сопрано Соні Гнатчук, яке Олена свого часу почула крізь стіни багатоповерхівки, із Дариною Бакиновською – донькою вояка ЗСУ, який добре володіє і зброєю, і музичним інструментом… До речі, щодо самої презентації були вагання: чи доречно це робити зараз, під час війни, хай навіть в умовах відносного спокою на наших теренах. Проте ця зустріч виявилася, як кажуть, «в саму точку», бо деякі сюжети зі сторінок книги мимоволі викликають асоціації з нинішніми трагічними подіями, загострюючи почуття й враження від прочитаного.
Перша «ластівка» Олени Дикої зробила нам весну. Її задумали й реалізували разом із художницею, дизайнеркою Раїсою Рязановою: книга вийшла дуже оперативно й побачила світ у київському видавництві Олега Федорова, якраз напередодні війни. Ми всі, її близькі й друзі, «дебютівці» чекали свята презентації. До 24 лютого, певно, воно було би інакшим – без такого виразного присмаку болю. Але воно відбулося тепер. На велике свято Благовіщення. Принісши таке відчуття, наче насправді прилетіли ангели, і ми відчули помах їхніх крил в очікуванні благої звістки про перемогу, яка поверне нам музику радості, музику щастя.
Хелена Щира та Валентина Мацерук на презентації книги.
Валентина МАЦЕРУК.
