Юну Катю Чумакову, чий батько не повернувся з фронту, мама виховувала в розумінні: хочеш щось мати – працюй. І вона добре засвоїла мамині уроки: все життя працює. В школі над уроками, вдома, у численних гуртках, які відвідувала, над книгою. Містечко Тульчин, де народилася, майже не пам’ятає: чернівчанкою Катерина Андріївна Чумакова стала у віці приблизно трьох років. Місто стало рідним для неї – і з того часу надовго не покидала його, окрім хіба що навчання в Ленінграді та гастролей…
Потяг до театру тоді й виник. І, знову ж таки, – це не були «зіркові мрії» про квіти й аплодисменти… До усвідомлення, що театр має стати справою життя, делікатно «підштовхували» і вчителі, і керівники гуртків. І рухалася до професії в роботі, поступово й наполегливо.
1964 року закінчила режисерський відділ Чернівецького культосвітнього училища, якийсь час працювала методистом будинку народної творчості (до речі, поруч із Чумаковою там починала трудовий шлях «радіоголос Буковини», покійна, на жаль, Неоніла Милашенко). Згодом Катерині Чумаковій надали направлення до театрального відділення Вищої профспілкової школи в Ленінграді.
Відступ для тих, хто не в темі: Вища профспілкова школа в ті часи була дуже ґрунтовним навчальним закладом, де готували до різних професій. На театральному відділі викладали ті ж ведучі актори й режисери Ленінграда, загальноосвітні науки читали лектори з ленінградських вишів. Отож чотири роки у північній столиці пролетіли як мить, але залишили слід на все життя!
Перед Катериною Чумаковою відкрилися театри й музеї, в яких вона проводила всі вихідні, – і не лише самого Ленінграда, але й найближчих околиць: Петергофа, Пушкіна. А до лекцій та сесій готувалася у знаменитій Публічній бібліотеці, де сама атмосфера навертала до знань…
Катерина Андріївна й сьогодні згадує усе це, ніби звідучора: назви театрів, вистав, прізвища акторів і режисерів, назви виставок у Ермітажі й інших музеях…
Навесні 1969-го пройшла прослуховування до Чернівецького облмуздрамтеатру – і нині розпочинає вже 50-й сезон як актриса нашого театру.
Тоді в нашому театрі ще працювали такі корифеї української сцени як Галина Янушевич і Петро Міхневич, Володимир Сокирко… Було в кого вчитися і роботи вистачало: театр не мав вистав лише по понеділках, усі решта днів – дві вистави в стаціонарі й одна на виїзді. І не лише в райцентрах, але й у звичайних сільських клубах. Щоби витримати таке навантаження, треба дуже любити театр і свою роботу в ньому!
Катерина Андріївна не веде обліку зіграних ролей, але приблизну цифру називає – до 150.
І що цікаво: однаково серйозно ставиться і до головних ролей, і до ролей другого плану. І навіть виходячи у масовці, завжди є поміченою, й такою, що запам’ятовується.
Знову відступлю трохи: про масовку в нашому театрі можна писати окреме дослідження, настільки органічні в ній актори Чернівецького облмуздраму…
У такому розмаїтті прожитих – не своїх – життів актрисі Чумаковій важко виділяти улюблені чи нелюбимі ролі. Отримавши нову роль, навіть не симпатичної для неї особи, Катерина Андріївна намагається «вибудувати» для себе біографію нового персонажу, аналізуючи, чому героїня стала такою чи іншою, чому вона ходить, говорить, робить отак, а не інакше. І тільки зрозумівши все це, можна виходити на сцену… Хоча, якою саме буде того вечора її героїня, передбачати не береться: «Сцена – це таке чарівне місце… На ній відбувається найнеймовірніше!», – стверджує акторка.
Чернівецькому глядачеві актриса Чумакова запам’яталася і в ролі Памели у «Дорогій Памелі» Дж.Патріка, і Палажкою з «Кайдашевої сім’ї», Переперчихою з гоголівської «Різдвяної ночі», Агафією Семенівною з «Шельменка-денщика»…
(фрагмент з вистави “Кайдашева сім’я”, баба Палажка. Справа – актриса Діана Анепська)
На сцені Катерина Андріївна забуває про все навколишнє, ніколи не бачить облич у залі – починає їх розрізняти, лише виходячи вже на заключні поклони…
Зовсім не випадково 2003-го область пошанувала актрису літературно-мистецькою премією імені С.Воробкевича: вона створила галерею образів жінок-буковинок. Серед них – Настка («Дністрові кручі» за Ю. Федьковичем), Хима («Запечатаний двірник» Ю.Федьковича), вдовиця («Земля» О.Кобилянської), бабуся-примара («Апостол черні» О.Кобилянської), Митерчиха («Гнат Приблуда» С.Воробкевича), Васюта («Солодка Даруся» за М. Матіос), мати Василя («Як козам роги виправляють, або приборкання норовливої» Ю. Федькович & В.Шекспір), Єва («Мандрівні зорі, або Життя – Театр» за Шолом-Алейхемом) тощо.
2009-го Катерина Чумакова отримала звання заслуженої артистки України. Та може, найсимпатичнішою нагородою був 2016 року Диплом на рідних «Золотих оплесках» – регіональному фестивалі комедії.
(Фрагмент з вистави “Шельменко-денщик”, Агафія Семенівна)
Рахувати роки – теж не для Катерини Чумакової. Ще так багато чого треба зробити, зіграти, навіть навчитися!
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
Від редакції: Попереднє число «Версій» виходило саме напередодні ювілею Катерини Андріївни Чумакової. І, як справжні буковинці, ми вирішили наперед не вітати, притримали свої побажання до наступного, нинішнього числа газети.
Бажаємо ж із роси й води на довге життя й здоров’я – та сонячних днів для радості.
