Першотравневі Карпати…

Карпати весною – це килим всіх неймовірних відтінків зеленого, блакитного, жовтявого, білого, це квітучі дикі черешні, це зелено-сизуваті листочки явору, клену, ще трохи клейкі, на які припали парашутики кульбаби, це високі стрункі темно-зелені та сріблясто-сині смереки, ялиці, перші та ще ніжні й м’які листочки буку…
Це гуркіт стрімких річечок, потічків, це спів жайворонка, дрімлюги, зозулі, дрозда, малинівки. Це невеличкий клаптик горбочку біля яру, де живуть равлики, де з норки виглядає ящірка, а на сонці завмерла в яскраво-жовтих плямах саламандра.

Нажаль, для самих Карпат – це нові випробовування: загроза побудови міні-ГЕС, дикі прогулянки на квадроциклах, засмічення берегів річок пет-пляшками, пакетами, мийка для приватних машин, вирубка лісу, вивіз гравію, знищення природоохоронних підрозділів… Іноді люди ведуть себе таким чином, що «після них, хоч потоп». Але ні потопи, ні Червона книга не спиняють варварів…

“Можеш все забути
Тільки пам’ятай
Зоряну дорогу
 В гай, зелений гай…”

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька…

Побачити кінний загін, а не просто кінну прогулянку, це теж певна удача. Перший міжнародний похід-перехід почався від села Снячів Сторожинецького району 30 квітня. Маршрут переходу: Снячів – Робча – Банилів-Підгірний – Мигово – Панка – Снячів. Цей перехід, як зазначив один із організаторів, Василь Ставчанський, присвячено Дню Перемоги. І завершився він 3 травня.

Андрій Смогоржевський уточнив:
«У поході взяли участь 9 учасників, четверо вершників – з Польщі. Шестеро коней, шестеро вершників, ще троє людей допомагало в організації переходу.
За кордоном існує зовсім інша культура поводження з цими тваринами. Для старих коней навіть існують притулки. Старого коня, який працював у цирку, чи був партнером у спорті, господар не вб’є на ковбасу, він віддасть коня у притулок. Або кінь буде доживати свій вік у господаря. Також важливо перейняти досвід закордонних лікарів, де лікування за допомогою коней звичне явище. Таке лікування показане людям, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом, хворим на сколіоз, ДЦП, епілепсію, розсіяний склероз, дітям з гіперактивним синдромом.
Крім того, культ коня на території України був розвинений ще зі скіфських часів. У весільних обрядах молодий приїжджав свататися до молодої на коні й молоду обов’язково на конях перевозили до хати молодого. І зараз у деяких селах молоді їдуть від вінця верхи. А у Карпатах пастухи до цього часу вірять, що кинута у ватру стара підкова охороняє від грому ціле стоїще худоби».

“О, як дзвенить небес блакитна повінь,
О, як співає нам зелений ліс!
Найкраща музика – жива природа,
І найсвітліша на землі!”
Але не все так гармонійно…

“Ой водо-водограй, грай для нас, грай,
Танок свій жвавий ти не зупиняй,
За красну пісню на всі голоси
Що хочеш, водограю, попроси…”

Сподіваюся, що ще  буде в кого це просити…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і SergyiS