Запис Тил — для передової: у чернівецькому «Вернісажі» відкрили благодійну виставку 21 митця спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо 18 червня під час творчої зустрічі з режисером Олесем Саніним у бібліотеці імені М. Івасюка чернівчани більше говорили про залаштункові таємниці кіновиробництва, то цей вечір у кінозалі перетворився на справжній маніфест сучасної боротьби.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора став вихід на сцену українського захисника. Воїн, який носить гордий бойовий позивний «Довбуш», звернувся до творців картини. Він щиро розповів, що з моменту виходу фільму на екрани у 2023 році, ця історія стала для нього та його побратимів потужним джерелом сили на передовій.

Під оплески залу військовий піднявся на сцену та особисто вручив Олесю Саніну та Олексію Гнатковському свій бойовий шеврон. Цей жест став символічним мостом між карпатськими лицарями XVIII століття та тими, хто захищає Україну прямо зараз.

Цей показ у Чернівцях довів: фільм «Довбуш» давно перестав бути просто художнім кінематографом. Це дзеркало нашої реальності. Коли екранний опришок та реальний військовий тиснуть один одному руки, стає очевидно — українська сила непереможна, а сміливі — завжди мають щастя.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Символ, що єднає епохи: як у Чернівцях опришок «Довбуш» зустрівся із захисником у пікселі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

12 вересня 2025-го в Гончаренко Центрі Чернівців відбувся перший у місті чемпіонат із настільної гри «Еліас». Ініціатором та модератором турніру став письменник Максим Дупешко. Подія мала особливу мету — зібрати кошти для фотожурналіста та військового Ігоря Константинюка, який отримав поранення на Лиманському напрямку. Завдяки учасникам і гостям чемпіонату на момент завершення гри  вдалося зібрати 5300 гривень.

Ігор Константинюк — чернівецький журналіст і фотокореспондент, відомий своїми матеріалами та активною громадянською позицією. Він багато років працював у місцевих виданнях, зокрема в газеті «Версії», де залишив помітний слід своєю фотожурналістикою та репортажами. Ігор став до лав Збройних сил України. Під час служби на Лиманському напрямку він отримав поранення й нині проходить лікування та відновлення.

Пригадаємо фрагмент  фотовиставка Ігоря Константинюка «Трохи фоток Ігоря Константинюка»12 вересня 2018-го у Буковинському медіа-центрі «Belle Vue».

«Еліас» 2025

У змаганні першого у місті чемпіонат із гри «Еліас»взяли участь п’ять команд, серед яких була й команда газети «Версії», де Ігор певний час працював і де його й нині вважають своїм колегою та другом. «Версії» дебютували в інтелектуальних змаганнях та вибороли третє місце.Особлива гордість нашої команди —  літературний редактор газети Лариса Хомич,  яка власноруч зв’язала понад 300 пар шкарпеток для воїнів на фронті.

«Ми грали вперше, але було дуже драйвово. Це не лише інтелектуальний двіж, а й можливість зробити щось важливе разом», — зазначила учасниця команди «Версії».

«Це перший такий чемпіонат у Чернівцях, і приємно, що він одразу мав благодійну мету. Люди прийшли не лише за емоціями, а й заради підтримки нашого героя», — підкреслив організатор Максим Дупешко.

Питання турніру охоплювали широкий спектр тем: літературу, науку, мистецтво, географію, пісні та видатних особистостей. Чемпіонат пройшов у дружній атмосфері, але з азартом і чималим інтелектуальним напруженням.

Варто відзначити й команду-переможця, яка вирізнялася неймовірною швидкістю відгадування слів, командною злагодженістю та азартом. Вони були мега заряджені та грали на швидкості Wi-Fi 6. Навіть після завершення турніру вони залишилися в залі та продовжили гру, демонструючи справжній інтерес і любов до настільних ігор.

Така енергія та досвід стали яскравим прикладом для інших команд, які лише починають свій шлях у змаганнях такого формату.  Це рівень! Це фанати «Еліасу»!

Наша команда «Версії» грала вперше, і відчувалася відсутність досвіду, та це було видно і в інших новачків. Проте кожна команда мала власну тактику. Ми навіть «підглянули» у дуже молодої команди круту фішку — відгадувати слова по буквах і шматочках складів. Завдяки цьому я заробила бал на слові «Втеча з Шоушенка». Є символіка: колись Ігор Константинюк разом із журналістами «Версій» та інших видань виходив захищати книгарню «Букініст». А тепер саме книжковий досвід допоміг перемогти в раунді. Бо як не крути, книга — джерело знань.

Щиро дякуємо організаторам і модератору за чудову інтелектуальну гру та теплу атмосферу! Дякуємо Ігорю за мужність і службу. Дякуємо кожному, хто прийшов цього вечора не просто пограти, а підтримати нашого воїна. Це була гра, що об’єднала азарт, гумор і велике серце.

Друзі! Хто бажає доєднатися для допомоги нашому Ігорю Константинюку, звертайтеся за номером його картки в приват до редакції (так вирішила  редакція). Разом ми зможемо більше.

©Тетяна Спориніна і С⁰ Версії…
фото автора

Ігорю, ми всі дуже вдячні тобі за твою мужність і силу! 

Тримайся, відновлюй сили! Ми всі молимося за наших захисників . Ми молимося за тебе і віримо в твою швидку перемогу над пораненням, як і в Перемогу України! А в цю гру «Еліас», коли завершиться війна, ми разом зіграємо з тобою в команді “Версії” і точно переможемо.

Запис Гра, що об’єднала серця спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотознімки були зроблені під час 19 поїздок до України між квітнем 2022 року та лютим 2025 року.

Про автора — Говард Г. Баффетт

Говард Г. Баффетт /Howard Graham Buffett/— американський філантроп, фотограф і засновник Фонду Говарда Баффетта, що відзначився суттєвою гуманітарною підтримкою України: понад мільярд гривень допомоги, закупівля автобусів для територіальної оборони, травматологічних комплектів, створення реабілітаційного центру Superhumans у Львові. У квітні Associated Press (AP) повідомило, що сума допомоги, яку фонд надає Україні, перевищить 1 млрд доларів у 2025 році.

Баффетт вважає, що справжня довіра формується через особисту присутність — і саме це робить його неформальним другом і очевидцем правди. Про цей мистецький потяг писала і престижна The Art Newspaper, яка підкреслила, що проєкт є першим у світі подібного формату — галерея у складі потяга, що мандрує країною з фотографіями про стійкість українців. Куратором виставки є фотограф National Geographic Мухаммед Мухайсен, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Протягом чотирьох місяців заплановано 63 зупинки. Тур розпочався в Одесі.

Україна торкнула Баффетта глибиною людяності, стійкістю, незламністю та силою духу. Це не просто новини війни — це історії людей, які відстоюють свою свободу. Його діяльність — це не просто благодійність, а щира, особиста місія з ризиками, реальністю та глибоким співчуттям.

Щиро дякую нашим захисникам, завдяки мужності й самопожертві яких ми можемо сьогодні жити, творити і пам’ятати. Дякую Говарду Грехему Баффетту за цю правдиву, сильну й зворушливу виставку, яка торкає серця і зміцнює нашу віру. Дякуємо всім, хто долучився до її організації та привіз мистецький потяг до Чернівців, щоб світлини стали голосом правди про Україну. Слава Україні!

Більше світлин з виставки за покликанням – Фотовиставка «Відвага нації» / Courage of a Nation – унікальний мистецький проєкт від Говарда Г. Баффетта.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «Відвага нації» Говарда Баффетта згуртовує українців у складний час, заряджає гордістю, вірою і незламністю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Павліна Николаєвич — сержант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни. У 2022 році, коли вперше відзначали День української державності, вона була нагороджена високою відзнакою «Хрест бойових заслуг». Того ж року Чернівецька обласна рада присвоїла їй звання «Почесна громадянка Буковини». Саме до цієї дати і планували провести Вечір Незламності.

Захід модерувала Наталія Батракова, виконавча директорка ГО «Центр громадської активності «Синергія»». Атмосферу вечора створювали виступи Валентини Чолкан, яка виконувала пісні у супроводі свого чоловіка-акомпаніатора Всеволода Чолкана, та Олени Рєпіної, яка читала власні поезії. Пані Олена також розповідала про власний досвід донатів і про те, як творчі спільноти долучаються до зборів коштів для фронту.

Проте ще напередодні Павліна перебувала на нульових позиціях фронту. Організатори вирішили дати їй можливість спокійно дістатися додому та бодай трохи відпочити. 15 липня активно долучилися до відзначення Дня української державності, а 16 липня зустрілися з головною героїнею, нашою захисницею Павліною Николаєвич.

Хвилина мовчання… Слава і вічна пам’ять полеглим Героям. Вічна пам’ять закатованим і вбитим мирним жителям.

Павліна щиро зізналася, що була дуже схвильована цією зустріччю і не очікувала побачити стільки небайдужих людей. Вона підкреслила, наскільки важлива для військових така підтримка земляків і друзів. Адже всі, хто сьогодні на фронті, воюють заради нас, заради вільної України.

Павліна Николаєвич у своїй розповіді говорила не лише про військову службу, про реалії війни, а й наголошувала на цінності кожного життя. Особливо емоційно звучали її слова про те, як важливо винести з поля бою і пораненого, і загиблого побратима, адже кожен — безцінний.

Вибір, що визначає не лише долю, а й совість…

– Завжди треба залишатися людиною. Якщо твій друг у біді — треба витягати. Є два шляхи: або подумати і врятувати, або відступити й сказати собі: «так сталося». Але в моєму випадку — я завжди стараюся витягнути бійця. Живого.

Під час вечора тривав благодійний збір на потреби підрозділу, в якому служить Павліна Николаєвич. Представники різних творчих об’єднань активно долучалися до збору коштів, розуміючи, що саме зараз мистецтво та слово мають силу підтримувати тих, хто боронить Україну.

«Моя любове, ти як Бог»

Дмитро Павличко

Моя любове, ти як Бог, —
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім’я твоє.

Та я належу ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в молитві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.

Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!

Олена Рєпіна

ПОНЕДІЛКОВЕ:
Із циклу «На реальних подіях»

Так трапляється часто,
Розумієте, – каже вона, –
Це у мирнім житті
На нову відкладаєш машину,
А коли твоїм хлопцям
Просто в вічі сміється війна –
Дні неначе спресовано –
У години…
На позиціях час, взагалі,
Мов надщерблений дзбан,
Крізь бинти
просочився червоно
і цівкою плине…
І коли побратим
Балансує на вістрі від ран
Тобі треба одне лиш –
Машина…

– В когось є на прикметі? –
крізь утому спита командир.

– Приженуть хоч сьогодні,
не автівка тобі, а картина,
тільки де ж його, трясця, тих грошей?

– Оголошуйте збір! Я даю половину!

Час не грає на них,
Їм також не до гри на нулі,
Не до зайвих геройств
І не треба пустої балачки,
Аби лінію фронту
Тримати на рідній землі –
Полетіли на спільну мету
сокровенні заначки:

Ця була на дрова для матусі,
бо ж скоро зима,
Ця була на навчання для сина
і трохи на мрію,
Ця була на автівку дружині,
вона там сама
у далекім селі
із дитиною
і при надії…

Небуденні історії –
історичних часів вітражі –
На солдатських
замішані буднях –
Прості і шляхетні.
І якщо ти шукаєш опор
На крутім віражі –
Задонать ЗСУ –
Стань до світла причетним.

Шановні, дорогі друзі, чернівчани, українці! Прошу долучитися до збору. Кожна ваша гривня безцінна. Ось номер картки, куди можна переказати кошти: 4441 1111 2540 2648

…У цій зустрічі було багато: і пісня «Лента за лентою», яка звучить і як молитва, і як обітниця, і пісні Івана Дерди, і щемлива розповідь Павліни про життя на фронті, де кожен день — неначе нонсенс, бо життя й війна не повинні бути поруч. Але є… І між ними — взаємини. Простір, де «всі про кожного все знають». Де немає нічого дорожчого за підтримку. Де братерство справжнє — без прикрас і пафосу.

На завершення — низький уклін і щира подяка Павліні Николаєвич:
за мужність і гідність, за правду і силу, за захист і присутність.

Дякуємо кожному і кожній, хто в строю. Хто тримає небо. Хто повертає нам день.
Миру нам усім — і Ангела-Хранителя.
І — надійного тилу. Бо він теж — частина Перемоги.

Більше світлин з заходу за покликанням – Незламна. Вечір з Павліною Николаєвич «На реальних подіях»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вечір Незламності з Павліною Николаєвич: На реальних подіях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Це вибрані твори з однойменного благодійного проєкту, який із 2022 року на постійній основі підтримує діяльність 3 підрозділів ЗСУ.

У лютому 2022 брати художниці Віолетти Олійник поїхали захищати Київ на власних авто, не маючи військової амуніції. З цього моменту ми зосередилися на волонтерстві: почався пошук берців, броніків, термобілизни, тактичних окулярів, рукавиць тощо. Обмеженість фінансів спонукала створити тираж фотографій з творами буковинських художниць та художників, які погодилися на співпрацю.

… Так виникла міжнародна онлайн платформа Someone Prays for You. Коли канадська художниця Дженет Кардифф запропонувала серію своїх робіт, формат фандрейзингу розширився — було залучено всіх бажаючих митців. Наразі в проєкті беруть участь 20 художниць та художників з України, Канади, Англії та Австрії. Всі кошти від продажу творів використовуються на нагальні потреби підрозділів братів та батька Віолетти», – текст на сторінці ФБ Тараса Полатайка, куратора проєкту.

На виставці представлені твори Тараса Полатайка, Станіслава Туріни, Віолетти Олійник, Івана Салевича, Сергія Колісника, Богдана Макаренка. Також в межах проєкту згодом буде проведений розіграш робіт Станіслава Туріни та Віолетти Олійник — кошти з яких спрямуємо на актуальні потреби військових.

«Коли твої брати на війні, то і ти на війні. Коли вони не можуть спати вночі через постійні обстріли, ти також не можеш спати й перевіряєш, коли вони востаннє з тобою спілкувалися. А якщо час, коли «користувач був онлайн», збігається з часом чергового прильоту, стає страшно, як у старій казці про диких лебедів: «хоч одне слово скажеш — вони помруть». Одначе ми можемо і мусимо говорити. Спілкуватися з постачальниками зброї, працівниками магазину безпілотників чи такмеду, поширювати інформацію та шукати речі, які їм потрібні...», – Віолетта Олійник.

Протягом триденного перформансу, який відбувся відбувся 22-24 вересня 2023-го у люблінській галереї «Labirynt», мисткиня власноруч виготовила сорочку із попередньо зірваної кропиви. Ця акція нагадує про жахіття воєнної дійсності в Україні та є символом солідарності з усіма, хто пережив розлуку з рідними та близькими.

Зробіть пожертву

Допоможіть підтримати захисників громадян в Україні. Зібрані кошти підуть на медичне приладдя, бронежилети, оптику нічного бачення, дрони-розвідники та інше важливе обладнання у боротьбі України за свободу.

Експозиція буде відкрита до 18 січня. Години роботи оголошуватимуться за день — в залежності від графіка відключень світла.

Слава Збройним силам України! Дякуємо за кожен день, який виборють ЗСУ ціною життя! Ця виставка, цей проєкт – приклад того, що не час розслаблятися, а потрібно невпинно працювати, щоб наближати Перемогу!

Більше фото і інформації з відкриття виставки за посиланням – «Хтось молиться за вас…»

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Доброчинна виставка «Someone Prays for You» у мистецькому центрі «Bunker» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 вересня 2024-го марафон «Кроки незламних» прибув у Чернівці.

За 10 днів  планують зібрати 500 тисяч гривень на автівку, прилад нічного бачення та ФПВ-дрони для наших захисників.

Збір на авто, прилад нічного бачення та дрони FPV для ЗСУ:

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/UKZaf85KX

Номер картки банки:
5375 4112 1311 8248

Велике прохання до всіх, робити свої вклади у цей марафон «Кроки незламних», адже це теж наближує перемогу над ворогом. Тому, якби не було важко, ми всі маємо гуртуватися і не забувати, що ми тил і ми підтримка наших військових.

Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!

Більше фото за посиланням  – Благодійний марафон «Кроки незламних»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійний марафон «Кроки незламних» від ветеранів війни Івана Торака і Валерія Монарха прибув у Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На благодійному концерті у Чернівцях виступили французький музикант, органіст Жан-Марі Леруа та львівська флейтистка Вікторія Мартинова.

Концерт також присвячений 210-й річниці римо-католицького костелу Воздвиження Всечесного Хреста та 10-річчю надання храму статусу «Мала базиліка». 19 липня 2014-го в костелі Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях відбулися ювілейні урочистості з нагоди 200-річчя освячення костелу. На святі зачитали постанову про надання Храму титулу Меншої Базиліки. Це  дуже висока духовна відзнака, яка є  третьою в Україні.

Концерт 1 вересня 2024-го був присвячений 210-й річниці костелу. У цьому храмі Жан-Марі Леруа виступає майже щорічно. Жан-Марі є головним органістом церкви Нотр-Дам де Назарет у Парижі, професором, диригентом, композитором. Вікторія Мартинова –  талановита молода українська флейтистка, грає на поперечній флейті. Вікторія народилася Гурзуфі, у тимчасово окупованому Криму. Зараз навчається у Львівській академії імені Миколи Лисенка.  Була учасницею оркестру «Фанфари Львова», регулярно виступає з гастролями за кордоном.

У темному світі рятує світло людських сердець. І його необхідно пильнувати – світло! У власному серці та в серцях тих, хто поруч. У темні часи не можна залишатися самому. Ми – люди, і ми потребуємо людей. Із роздумів капелана, священника Української греко-католицької церкви отця Андрія Зелінського.

Концерт, що відбувся, благодійний. Збирали кошти для потреб наших захисників. Гроші будуть передані волонтеру, чернівецькому отцю-капелану Василю Гасинцю. На концерті прозвучали твори Дітріха Букстегуде, Йоганна Себастьяна Баха, Георга Філіппа Телемана, Вольфганга-Амадея Моцарта, Крістофа Віллібальда Глюка, Луї Джеймса Альфреда Лефебюр-Велі, Астора П‘яцолли, Рішара   Галліяна, Мирослава Скорика, Миколи Лисенка.

В нашому світі раптом стало темно й холодно. Та водночас з’явилося стільки світлих людей – справжніх воїнів світла. Щоб темрява таки не стала остаточною, нам слід сьогодні й надалі невтомно стояти на захисті правди, добра, справедливості та краси.

Жану-Марі Леруа вручили грамоту  від управління культури Чернівецької ОВА.

Отець Анатолій Шпак подякував музикантам Жану-Марі Леруа і Вікторії Мартиновій, організаторам концерту, журналістці Наталії Фещук, ведучій Світлані Крючковій, всім, хто прийшли на благодійний концерт. І велика подяка нашим захисникам, хто у цю мить, в ці хвилини, боронить Україну, ризикуючи власним життям.

Концерт завершився. Слава нашим мужнім захисникам! Слава Україні!

Молитва за Україну

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Більше інформації з заходу за посиланням – Благодійний концерт «Музика зраненої душі» відбувся у Базиліці Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійний концерт Жана-Марі Леруа і Вікторії Мартинової відбувся у Базиліці Воздвиження Всечесного Хреста спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це генерал-майора Андрій Ковальчук написав у Фейсбук.
«Панове офіцери, сержанти, солдати, службовці і працівники військ оперативного командування «Південь»! Шановні мешканці південних регіонів нашої країни! Бойові побратими, колеги, друзі!
Дякую вам за спільну службу! Ці два з половиною роки стали непростим та насиченим періодом життя кожного з нас.
Ми з Вами пліч-о-пліч пройшли ледь не самий критичний етап – перевірку готовності до загрози, всі масштаби якої складно було навіть уявити, зуміли зупинити навалу ворожої орди, коли здавалось, що сил і потужностей замало. Але в єдності звичайних цивільних людей, Збройних Сил України, всіх військових формувань, правоохоронних органів і структур, потужного волонтерського руху створювалась наша з вами легендарна незламність, живиться і сьогодні наша з вами віра в Перемогу!
Ми разом звільнили від окупанта частину Одещини – острів Зміїний – і левову частку територіального моря України, Миколаївщину і Херсонщину на правому березі Дніпра. Ми виконували бойові завдання, відбиваючи зухвалий ворожий десант, відкидаючи і топлячи ворожі кораблі, створюючи безпрецедентні історичні факти новітньої ери наших Збройних Сил.
Ми з вами жорстко билися з ворогом на півдні, наші бригади показали себе якнайкраще в бойовій роботі, ми забезпечуємо і підтримуємо їх і сьогодні, коли вони на східному напрямку випалюють нечисть із нашої землі, мужньо протистоять ворожим атакам.
Я пишаюся тим, що мав честь і довіру бути вашим командиром, бути командувачем славетного й норовливого Півдня, якій вміє бути лагідно-теплим і гостинно-привітним для своїх та бурхливо-пекельним, люто-штормовим для ворогів.
Наші з вами зусилля стали прикладом того, що справжні герої нашої країни народжуються у найважчих часах.
Вдячний всім вам за підтримку і сумлінність, відповідальне ставлення до справи, витримку і самовідданість у проходженні випробувань і мирним часом розбудови, й виснажливими бойовими буднями.
Нехай ваша мужність і міць, виваженість і відвага, військова кмітливість і фірмова хазяйновитість будуть основою подальшого розвитку і розквіту військ оперативного командування, його історії, його майбутнього. Бажаю щоб кожний пишався своєю справою, відчував себе причетним до загальної Перемоги і на полі бою, і по життю.
Вічна пам’ять тим, чиї життя забрала ця підступна війна, хто героїчно пав у битві чи став жертвою ворожого терору. Наш труд і ратний, і повсякденний – це присвята життю, миру і добру.
Із впевненістю в нас і в наших з вами силах залишаюсь в єдиній армійській родині, і в вихованні молодих офіцерів впроваджуватиму ті самі принципи й вимоги, що завжди мав і маю до себе й тих, кого веду за собою: честь, порядність, патріотизм, відповідальність, відвага і розсудливість, – з цього зростає справжній командир, який здатний бути взірцем для наслідування і виховувати власним прикладом свій бойовий колектив. Так формується новітнє військо демократичної незалежної держави. Бажаю кожному бачити в цьому свої перспективи.
Разом – до Перемоги!
Слава Україні, її Збройним Силам і незламному народу!
Генерал-майор Андрій Ковальчук.»

Запис Успішний командувач ОК «Південь» Ковальчук пішов з посади спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Під час події ми поговоримо про наслідки розпаду СРСР для всього світу та роль у цьому українців, шлях України до здобуття незалежності, чому всі спроби Росії відновити імперію зла приречені на провал, а також про перспективи нашої країни щодо вступу до ЄС і НАТО та вплив на ці процеси країн-сусідів.
Після зустрічі буде Q&A-сесія, протягом якої можна буде поспілкуватися з автором, придбати його книжку «Як українці зруйнували імперію зла» та отримати автограф», – йшлося у повідомленні організаторів  ICES – The Institute for Central European Strategy, Infopost.  Подія відбулася за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Модератор заходу: Лілія Шутяк , чернівецька журналістка та викладачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

2021-го на телеканалі Перший розпочався показ документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла». Сценарій Олександра Зінченка. 2023-го серіал отримав премію Івана Франка у галузі інформаційної діяльності від Державного комітету телебачення і радіомовлення України. У квітні 2023 – премію Леся Танюка. У червні 2023-го Олександр Зінченко анонсував вихід книжки «Як українці зруйнували Імперію» за мотивами серіалу. Вихід книги: 2024.

На зустрічі Олександр Зінченко переповів епізод  у Варшавському університеті, де відбувалося нагородження за книгу «Година папуги: Українські сторінки Катині». Це була розмова із Станіславом Шушкевичем, першим керівником незалежної Білорусі : «…був на других-третіх ролях, а СРСР розвалили українці і Кравчук!».

Документальний серіал  «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла», створений до 30-річчя незалежності України,  розкриває багато подробиць, про які раніше  не говорилося і «на деякі події ми тепер будемо змушені подивитися під геть новим ракурсом».

Серіал складається із 7 серій:  одна серія – це один день. Остання серія описує події, які відбуваються протягом приблизно пів року.

Фестиваль «Червона рута», гімн України вперше звучить на телебаченні, яке транслює фестиваль. Фестиваль відбувався у Чернівцях і чернівчани це  пам’ятають…

24 серпня 1991 року був проголошений Акт про незалежність України та створення самостійної української держави — України. 1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території України щодо проголошення незалежності України. До бюлетеня внесли запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Ствердно на це запитання відповіли 28 млн 804 тис. українців (або 90,32 %), взяли участь у голосуванні 31 млн 891 тис. громадян (або 84,18 %).

Остання серія «На межі ядерної катастрофи. Колапс на Різдво», початок: «Чи могли Росія та Україна обмінятися ядерними ударами…».  Восени 1991 року московські газети пишуть, що Єльцин обговорював із військовими можливість ядерного бомбардування Києва. Чи означало це, що червневий прогноз ЦРУ міг реалізуватися у жовтні-листопаді 1991 року? Та хто насправді розвалив СРСР?

Будь який історичний факт є подією.  Історія і пам’ять споріднені. На зустрічі Олександр Зінченко говорив і про дослідження істориками геноциду українців у період Голодомору. Ініціатором ушанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні на державному рівні  є третій президент України Віктор Ющенко.
У 2010 році президент Ющенко підписав указ про удостоєння Степана Бандери звання Героя України. На той час це рішення в Україні підтримали 4,6% громадян. Але тоді і тепер –  Степан Бандера є найяскравіший символ української державної самостійності.
Пам’ятаю проєкт українського телебачення 2007-2008 рр. – «Великі українці». На почесне звання Великого українця претендувало 14 тисяч осіб. І тоді на третьому місті був обраним Степан Бандера. Це було неймовірно, несподівано, неочікувано. А у середньому по Україні у 2015 році Степана Бандеру позитивно оцінювали 12,5%. Але з кожним роком ситуація змінювалася. Війна миттєво змінила пріоритети. У 2021 році Бандера мав підтримку 34%, а у 2022 році – 84% .
«Треба розуміти, що ми зараз дуже динамічно змінюємося. Це просто один із прикладів фантастичної динаміки суспільних настроїв. Але в 1990 і 1991 роках, коли була відновлена українська незалежність, уявити собі ось такі настрої було неможливо», – Олександр Зінченко.

Предметом історії є минуле, яким воно  формується на основі свідчень, фактів, документів. Новітня  історія України формується і пишеться просто зараз. Вона твориться і в умовах війни, яка розпочалася 20 лютого  2014-го. Наша історія України  є і нашою інтелектуальною зброєю. Соборність, незалежність і свобода не даються в один момент і назавжди. За них слід боротися і відстоювати. Постійно. Щодня. Ми обов’язково переможемо!

Дякуємо за зустріч!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Зустріч-дискусія з Олександром Зінченком у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Такими словами голова правління Центру протидії корупції (ЦПК) Віталій Шабунін розʼяснив ситуацію із завищеними цінами на куртки для ЗСУ. У своєму Telegram-каналі він зазначив наступне: «Якби Резніков пошукав турецькі куртки тупо через інтернет, то купив би їх ЗНАЧНО дешевше. Не за 86$ за штуку, а за, приміром, 50$. Ось тут ціни на зимові куртки з Туреччини.  Натомість Міноборони САМЕ ЗНАЙШЛО компанію племінника депутата від “Слуги народу” (з оборонного комітету ВРУ) і купило в нього куртки ВДВІЧІ дорожче. Таким чином Резніков ПЕРЕПЛАТИВ на цьому контракті мінімум 6,5 мільйонів доларів бюджетних коштів. І це замість того, щоби купити на ці гроші 2 тисячі мавіків, Резніков подарував ці 6,5 мільйонів доларів компанії племінника народного депутата від влади (ще й з оборонного комітету ВРУ, який не побачив проблем у цій закупівлі). Хтось вкрав на куртках, а хтось помре на полі бою (через відсутність “очей”). Все гранично просто. Спроби Резнікова й ОП відпетляти від цього факту – огидні. Так само як огидними є дії тих, хто йому допомагає (свідомо чи ні).»

Натомість Юрій Ніколов, журналіст-розслідувач, співзасновник і редактор проєкту «Наші гроші», який викрив «золоті» яйця міністра оборони Рєзнікова та передав на ЗСУ стипендіальну нагороду від шведського фонду в розмірі 120 тисяч шведських крон (близькл 10 тисяч євро), у програмі Олени Трибушної в Ютубі  «Є питання» показав, що знайшов у інтернеті на OLX*  куртки з цієї ж закупленої міністерством партії за ціною 9-10 доларів. А міністерські злодії потім просто на митниці “переоформили”, себто “перетворили” літні куртки на зимові. Як слушно зауважив журналіст Ніколов, одягнути б оцих, з дозволу сказати, людей у ці куртки, які вони закупили для вояків, та відправити в них взимку в окопи…

«Версії»

 *платформа онлайн-оголошень, яка об’єднує людей для покупок, продажу або обміну товарами та послугами.

Запис Одні – крадуть та збагачуються, інші – гинуть на полі бою спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Горбачова Анастасія Валентинівна «Ліса»
16 березня 1983     6 серпня 2015
Добровольчий Український Корпус
«Мамо, не плач! Я розквітну весною»
Загинула в російсько-українській війні

Фото цієї таблички мені пару днів назад надіслав Віктор Личак, що зараз служить у ЗСУ. Віктор Личак – волонтер громадського формування «Козацької Варти» (м. Глибока). Як і з Настею Горбачоваю, так і з Віктором Личаком ми знайомі від 2014 року, з початком  війни, коли Росія анексувала український Крим та почала війну на Донбасі.

Настю знала з часів Майдану, зустрічалися на Шевченка, 41. де розташовувалося ГО «Буковинське об’єднання волонтерів». Потім почало діяти громадське формування «Сотня Буковини». Анастасія Горбачова разом з частиною майданівців пішла добровольцем на фронт захищати Україну.. На цьому фото Настю бачила в останнє, коли вона збиралася їхати на фронт – 1 листопада 2014. Від березня 2015 року Настя перебувала у 5 батальйоні ДУК «Правий Сектор». На фронті Настя мала позивний «Ліса». 6 серпня 2015 Анастасія Горбачова  загинула  під Маріуполем. 12 серпня буковинці провели в останню путь Анастасію Горбачову, жінку-патріота, жінку-воїна, яка загинула на війні.

Віктор Личак, як волонтер, відвідував і наш Чернівецький  ліцей №11 (гімназія №2), ми передавали продукти, смаколики для захисників Донецького аеропорту, потім для окремої зведеної штурмової добровольчої чоти «Карпатська Січ» 93-ї ОМБр , на Піски, Курахове, на схід…

Віктор Личак зараз служить у десантно-штурмових військах. А у даний момент знаходиться у житомирському реабілітаційному центрі на лікуванні після поранення, Це вже третє пораненння за цю війну, перші дві мав контузії, а зараз осколочні по всьому тілу. Тільки з обличчя витягли 36 осколків, переніс п’ять операцій.

Коли пан Віктор надіслав мені фото із знаком пам’яті Анастасії Горбачової на алеї слави (ми спілкуємося у ФБ), то я взнала, що він у Житомирі. І лікується після поранення. Ми бачилися у Глибокій 22 травня 2022-го, коли віддали останню шану Герою Миколі Бауеру. Тоді Віктор Личак був на реабілітації після контузії.

У Житомрі, так далеко від Чернівців, люди теж пам’ятають Героя, добровольця Анастасію Горбачову. Я подякувала пана Віктора за мирне небо над Чернівцями, побажала Божої опіки. А він просто відповів: «Це наша робота – захищати нашу Батьківщину».

Таку інформацію про акцію пам’яті  я знайшла в Інтернеті: 28 жовтня в Житомирі на території «Дому ветеранів» ГО «Жіночий ветеранський рух» висадив 16 декоративних яблунь Недзведського  в пам’ять про 16 жінок, які загинули на війні, що триває на сході України.

Біля кожного дерева буде іменна табличка з написом «Мамо не плач, я розквітну весною» – в пам’ять про сучасних Героїнь і як символ майбутньої перемоги. Ця алея – нагадування про те, що війна з Росією триває, і що мир та незалежність нашої держави здобуваються високою ціною.

Розповідь захисника Віктора Личака про Анастасію Горбачову на пам’ятній алеї у Житомирі.

Україна переможе! Нехай Бог береже Україну і її захисників!

Ангела-Хранителя!  Слава Україні!

Більш детальна інформація за посиланням – «МАМО, НЕ ПЛАЧ! Я РОЗКВІТНУ ВЕСНОЮ», – ЗНАК ПАМ’ЯТІ ПРО АНАСТАСІЮ ГОРБАЧОВУ.

©Тетяна Спориніна,
фото автора і з архіву Віктора Личака

Запис Знак пам’яті про Анастасію Горбачову у Житомирі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це повідомив на своїй фейсбук-сторінці колишній депутат-«батьківщинівець» Чернівецької міськради Юрій Бурега.

«Звіт громаді, за зібрані та заколядовані кошти на автомобіль для ЗСУ, – написав активіст, проілюструвавши свої слова світлинами. – Ось гарний результат нашої спільної роботи, участи кожного, для перемоги. Всім велике дякую. Все це для нашої великої спільної перемоги!

Раніше, під час Різдвяних свят Юрій Бурега закликав містян зі свого рідного району Садгора в Чернівцях пройти подвір’ями мешканців з колядою, а на зібрані кошти придбати автівку для ЗСУ.

Уже за перші кілька днів Різдвяних свят Садгірська коляда, ініційована Юрієм Бурегою, зібрала майже 90 тисяч гривень, далі кошти продовжували надходити, уже й без коляди – збирали їх цілі вулиці, церковні громади (католицька, греко-католицька, адвентистів), докидували індивідуально…

І ось спільного результату досягнуто!

Запис У Садгорі наколядували на автомобіль для ЗСУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Привітати артистку зі святом прийшли друзі, колеги, рідні, шанувальники таланту дуету «Писанка».

Народні артисти України, лауреати міжнародної премії «Дружба», літературно-мистецької премії ім.С.Воробкевича, нагороджені медаллю «Божої Матері», орденами «За заслуги» ІІІ ступеня та Княгині Ольги, знаком «Відмінник освіти України», почесні громадяни Буковини, м.Кіцмань, нагороджені відзнаками «За заслуги перед Коломийщиною», «На славу Чернівців», медаллю «За благодійну діяльність», грамотою та медаллю Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом».

З давніх-давен пісня для нашого народу була оберегом. Починаючи з маминої колискової, вона супроводжувала кожного упродовж усього життєвого шляху, закликала весну та кохання, просила в долі щастя для молодят та здоров’я і достатку для усієї родини, втілювала сум та біль, дарувала втіху та розраду. Під час війни пісня, народне мистецтво піднімає бойовий дух.

Дякуємо за українську пісню, за талант, натхнення, патріотизм, за прекрасний концерт. Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями. Більше фото з концерту за посиланням – «ТИ МОЯ ЛЮБОВ» – ДОБРО І СИЛА ВІД ДУЕТУ «ПИСАНКА»…

Браво, шановні Оксана Савчук та Іван Кавацюк!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Ти моя любов» – ювілейний концерт дуету «Писанка» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коли закінчиться війна, я частіше приїжджатиму в своє рідне село. Щоб вдихати запахи свіжого сіна у стодолі, бігати босоніж по вкритій ранковою росою вічнозеленій траві у садку позаду хати. Щоб вибігати на стару дамбу і довго та уважно спостерігати з неї за хвилями бурхливого Черемоша. Так, наче з гір мають приплисти дараби з  гуцулами, як це було тут років 50 тому.

Бродити густо пророслим лугом у пошуках рясних ожин; випасати худобу з братом, який після вчорашньої забави приліг відпочити просто на траву під кущем шипшини десь посеред зарінку; підглядати в гральні карти з еротичними фото, якими відбивається сусід Роман у протистоянні з моїм двоюрідним братом Тімохою; потайки залізти між деревами на краю городів і з другом Місьом вчитися курити “Дойну” з ментолом, яку він витягнув з кишені свого діда; закашлятись від тютюнового диму і викинути недопалок десь під снопом кукурудзи; з тим же Місьом заради розваги спалити сусідську копицю сіна і, злякавшись суспільного осуду, втекти додому; з’їжджаючи велосипедом з крутого горба, за яким видніється село Видинів, наїхати на величезний камінь, злетіти з ровера й побити до крові лікті, голову та коліна; поїхати з татом на мотоблоці до старого сільського млину і насолоджуватись запахом свіжого пшеничного борошна; дочекатись маминої пізньої вечері і вкластися спати; ліниво прокинутись у неділю вдосвіта від маминого: “Треба йти до церкви”; відповісти їй: “Ну мааа…” – і знову заснути; наїстися гарячого хліба з печі із свіжим травневим медом з дідової пасіки; потрапити під агресивний рій бджіл на подвір’ї рідного дому; обливати бджіл водою за допомогою помпи, аби вгамувати їх, поки вони нарешті не всядуться на гілляку старої грушки; прибігти до церкви й посеред літургії покликати діда, щоб діставав бджолиний рій з дерева…

Сьогодні 49-й день осені, і я зараз теж у селі. Але зовсім не в тому, де пройшло моє дитинство. Тут замість “Слава Йсу” кажуть “Драстє”; а замість “Дойни” з ментолом курять запаси “ЛНРівського” “NZ”. До церкви тут не ходять – її просто немає. Замість бджіл тут кружляють оси, а за горбом, з якого так само легко гепнутись, їдучи велосипедом, видніється російська митниця. Замість звуків хвиль річки тут чутно вильоти й прильоти мінометів, а замість аромату свіжого борошна в повітрі відчувається запах пороху.

Мені сьогодні 34. І я, як і тисячі моїх побратимів, зараз страшенно сумую за дружиною, дітьми, родичами й друзями. Як і мільйони українців, я вірю в нашу перемогу. Як і мільярди жителів планети Земля, мрію про смерть бункерного карлика. Але я щиро впевнений, що наші мрії здійсняться, і, можливо, навіть раніше, ніж ми того очікуємо.

Дякую кожному і кожній за привітання, які сьогодні лунають на мою адресу від самого початку доби. Зворушений вашими побажаннями!

А якщо бажаєте монетизувати свої вітання – можете донейтити на потреби мого взводу. Номер картки ПриватБанку – в першому коментарі.

P.S.: Номер картки ПриватБанку  4731 2196 1612 7167

Від «Версій»:

Найщиріші вітання, Миколо!

Яких усе ж таки неймовірних хлопців має Україна! За таких захисників її не можливо поставити на коліна.

…А Микола ще й журналіст від Бога. Починав свою кар’єру будучи студентом кафедри журналістики ЧНУ в газеті «Перекур», яка виходила при редакції газети «Версії» і робилася виключно студентами. Відтак писав до газети «Версії», спробував себе у Києві і нарешті знайшов себе у газеті «Молодий буковинець», ставши її провідним журналістом.

На фронт пішов добровольцем.

Многая літа, тобі, Миколо!!!    Такі як ти – це гордість нашої держави та її опора.

Запис Микола Кобилюк про день свого народження спершу з'явиться на Медіа-Версії.

По завершенню виставки Богдан Макаренко  передав подарунок у фонди Чернівецького обласного художнього музею картину з виставки «Джерело».

Виставка завершилася, але Богдан Макаренко має на меті і надалі продовжувати підтримувати ЗСУ та родини постраждалих. Дякуємо за чудову виставку! І все робимо для Перемоги!

Більше фото з закриття виставки за посиланням – МИСТЕЦЬКИЙ І ГРОМАДСЬКИЙ ВИМІР ХУДОЖНИКА З КИЄВА БОГДАНА МАКАРЕНКА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Мистецький і громадський вимір київського художника Богдана Макаренка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хочу додати, що саме у Чернівцях  у 2011 році відбулася  перша персональна виставка живопису Богдана Макаренка, у 2015 році – персональна виставка Богдана Макаренка і Валерія Козуба.  Тоді я написала: «Ніби прості і очевидні, людяні, емоційні, надмірно працелюбні, надихають своїм прикладом, намірами, іронією, азартом, безпосередністю, твердістю переконань і інших, не менш провокаційних шукачів пригод, визнання і мрійників…» Незалежні та вільні…  І ми з нетерпінням чекаємо завтрашню  виставку  «Вільні». Успіхів!

p.s. 13.09.2022 відкриття виставки київського художника Богдана Макаренка. Віктор Завальнюк, десантник 7 роти 25-ї окремої повітряно-десантної бригади Високомобільних Десантних Військ  дуже хотів побувати на виставці і у 2015 році, але він повертався на фронт. Знайшла відео зустрічі художників Богдана Макаренка і Валерія Козуба з Віктором Завальнюком, бійцем АТО, який у березні 2015 приїхав у Чернівці у відпустку. Ця зустріч відбулася 24 березня 2015року… Художники  тоді йому допомагали… Нехай зараз Бог береже всіх захисників України!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Художник-живописець Богдан Макаренко презентує у Чернівцях благодійну виставку «Вільні» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ярослав Грицак – український історик та публіцист, професор Українського католицького університету. Спеціалізується на історії країн Центрально-Східної Європи. Є автором книг «Нарис Історії України», «Страсті за націоналізмом», «Подолати минуле: глобальна історія України». Модератор: Олександр Бойченко, письменник, літературний критик, перекладач, есеїст, колумніст.

Лілії Шутяк, доцент кафедри журналістики ЧНУ імені Юрія Федьковича, представила гостей і організаторів зустрічі: Re:Open Ukraine.

Ярослав Грицак та Олександр Бойченка дискутували про нову Центральну Європу. Як зазначив Олександр Бойченко, автор книги спровокував у назві два моменти: подолання минулого і глобальну історію України. Говорили про те, чому і що треба долати, чи подолати, а може взагалі все забути, не знати і не мати претезій за минуле… Чи це просто метафора? Ярослав Грицак зазначив головні теми глобальної історії – це бідність і насильсво… На каналі Телерадіокомпанія ТВА / TVA можна переглянути всю зустріч.

Дякуємо за цікаву лекцію, дискусію і за можливість зустрітися з давніми знайомими, однодумцями і друзями…

Більше фото з події за посиланням – ДИСКУСІЯ У ЧЕРНІВЦЯХ ЯРОСЛАВА ГРИЦАКА ТА ОЛЕКСАНДРА БОЙЧЕНКА ПРО НОВУ ЦЕНТРАЛЬНУ ЄВРОПУ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях про нову Центральну Європу дискутували Ярослав Грицак та Олександр Бойченко… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Скільки може тривати ця війна і як нам в ній перемогти

У сьогоднішньому розумінні абсолютної більшості військових експертів і аналітиків широкомасштабна війна, розв’язана РФ проти України 24 лютого 2022 року, вже давно не вкладається в поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переконливого переліку засобів ураження та іншого високотехнологічного обладнання, які притаманні цьому військовому протистоянню.

СКІЛЬКИ ТРИВАТИМЕ ВІЙНА?

Окремо стоїть питання тривалості зазначеного конфлікту. Адже в жодному уявленні він вже не вкладається ані в рамки анонсованого російського “бліцкригу”, ані в тривалість активних фаз бойових дій у війнах початку 21-го сторіччя. У будь-якому випадку, тривалість війни вже вимірюється місяцями. І існують всі підстави вважати, що цей часовий рахунок перетне календарні межі 2022 року.

У зв’язку з цим закономірно вже зараз розглядати перспективи на наступний рік. І робити це не лише в форматі передбачень та припущень. Такий розгляд повинен мати на меті цілком практичне вираження. А саме, наскільки мають простягатися військові амбіції української сторони? І логічна похідна від цього питання: що саме потрібно Збройним Силам України як допомога від партнерів на прийдешній 2023 рік?

Цілком логічно, що пошук відповідей на ці питання, крім захоплюючих теоретичних дискусій, має і цілком утилітарну сторону. Для обмеженого кола військових і цивільних посадових осіб такі дослідження є провідною частиною їх професійних обов’язків. Варто додати, що для більшості з них такі питання є по суті чітко вираженою відповідальністю за оборону країни, і, врешті-решт – за її долю.

Можна припустити, що зазначені опрацювання вже знайшли своє відображення в низці керівних і доктринальних документів державного рівня. Із цілком зрозумілих причин їх дослідження не входить до змісту цієї статті. Пропонується лише розглянути основні оціночні судження стосовно зазначених питань і запропонувати власний варіант відповідей на них.

З огляду на належність стратегічної ініціативи агресору, цілком логічно почати з опису ситуації, в якій,  ймовірно, перебуватиме російська сторона. Накреслення ліній зіткнення вже сьогодні дає можливість прогнозувати межі амбіцій РФ щодо подальшого просування вглиб території України.

ЯК МОЖЕ НАДАЛІ БАЧИТИ СВОЮ МЕТУ АГРЕСОР?

Певні оперативні перспективи для противника проглядаються на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Імовірною кінцевою метою таких дій може розглядатися вихід на адміністративний кордон Донецької області. Ще більш привабливою для противника може виглядати перспектива просування на Запорізькому напрямку. Вона забезпечує подальші дії на північ та створення прямої загрози оволодіння Запоріжжям та Дніпром, що в свою чергу призведе до втрати українською стороною контролю над значною частиною Лівобережної України. Не виключені з порядку денного і повернення до задуму захопити Київ  та загроза повторного розгортання бойових дій з території Республіки Білорусь.

Але найбільше можливостей відкриває подальше просування на Південнобузькому напрямку з оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро. Успіх на Півдні, за умови його швидкого та вірного використання, може мати подвійний ефект. З одного боку, цілком реальні перспективи оволодіння Миколаєвом та Одесою. З іншого – створення загрозливого напрямку в бік Кривого Рогу, а в подальшому – і загрози центральним  та західним регіонам України.

Свідомо не станемо звертатися до умов, за яких РФ буде вимушена реалізовувати такий імовірний замисел. Водночас не станемо і відкидати весь спектр супутніх стратегічних та навіть глобальних проблем для РФ. Можна згадати і міжнародну ізоляцію, і частковий економічний тиск у вигляді міжнародних санкцій, складнощі із загальною мобілізацією та нестачу сучасного озброєння і обладнання, яка з часом буде лише гострішою.

Крім суто воєнного, такий характер стратегічних дій на Сході і Півдні України принесе РФ додаткові політичні та економічні дивіденди. Серед них – забезпечення безпеки самопроголошених республік і логічне, хоч і запізніле завершення так званої “спеціальної операції”, унеможливлення доступу України до Чорного моря, контроль над ключовим елементом енергетичної системи країни – Південноукраїнською АЕС тощо.

ЧОМУ КРИМ КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР, АЛЕ НЕ ЄДИНИЙ? 

Нескладно прийти до висновку, що основою такого багатообіцяючого успіху на Півдні і, певною мірою, на Сході, в територіальному сенсі, є надійна оборона і збереження контролю над тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим. І справді, Крим був і залишається основою для ліній комунікацій на південному стратегічному фланзі російської агресії. Територія півострова дозволяє розміщення значних угруповань військ та запасів матеріальних засобів. Нарешті, в Криму – головна база Чорноморського Флоту і мережа аеродромів для нанесення авіаційних ударів практично на всю глибину території України. Окремі аналітики схиляються до думки, що саме контроль над територією півострова Крим є центром тяжіння для російських сил у цій війні.

Однак при зверненні до ситуації, в якій, ймовірно, знаходитимуться Збройні Сили України в 2023 році,  все видається вже не настільки однозначним. По суті, для ЗС України обстановка представлятиме собою складну комбінацію із фактичного положення лінії зіткнення, наявних ресурсів і комплекту боєздатних військ, та, вочевидь, знаходження стратегічної ініціативи в руках противника.

Разом з цим, продовжуючи цю логіку, висловимо вагомі застереження щодо накреслення  лінії зіткнення з точки зору української сторони. Її контури мають вкрай невигідну конфігурацію знову ж таки на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Суттєві вклинення противника сковують будь-який оперативний маневр для українських військ і вимагають, по суті, подвійного комплекту сил для його стримування. Особливо гостро це відчувається через нестачу засобів вогневого ураження та ППО.

Не краще виглядає і ситуація на Півдні та Сході. Вже зазначалося про загрозу просування противника в напрямку Запоріжжя. Додатково, не зникає небезпека розвитку противником часткового успіху з напрямку Гуляй Поле, що, за певних умов, може створити загрозу охоплення всього угруповання українських військ на Сході. Наявність у противника оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро вимагає додаткових зусиль для запобігання його розширенню.

КОНТРУДАРИ ЗСУ: ЩО ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНО?

Єдиним шляхом кардинальної зміни стратегічної ситуації, беззаперечно, є нанесення ЗС України протягом кампанії 2023 року декількох послідовних, а в ідеальному випадку – одночасних контрударів. Зайвим є наголошувати окремо на їх суто військовому, а також політичному та інформаційному значеннях. Водночас, питання їх організації та здійснення потребує більшої уваги.

Отже, які сили і засоби для цього потрібні? Якщо розглядати кампанію 2023 року як переломну, то для розгляду нам необхідно повернутися до визначення центру тяжіння для РФ у цій війні. Адже лише ефективний вплив на центр тяжіння противника може призводити до змін у перебігу війни.

За умови, якщо таким центром тяжіння визначати контроль над півостровом Крим, логічно припустити планування на 2023 рік операції або серії операцій з оволодіння півостровом. Таке планування має передбачати, перш за все, наявність необхідного комплекту військ. І мова може вестись точно не про військові частини та з’єднання ЗС України, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля.

Підготовка наступальної кампанії вимагає створення одного або декількох оперативних (оперативно-стратегічних) угруповань в складі від десяти до двадцяти загальновійськових бригад – в залежності від замислу і амбіцій українського командування. В обстановці,  що складається, зазначене може бути зроблене виключно шляхом заміни основних зразків озброєння вже існуючих бригад на сучасні, які надаються партнерами України. Окремо слід виділяти необхідність отримання від партнерів додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Все це потребуватиме консолідації зусиль всіх країн-партнерів України, тривалого часу і значних грошових видатків.

Власне кажучи, все перелічене вище прямо залежить від наявних ресурсів та лише від них. І якщо з чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде виглядати достатньо непогано для ЗС України, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але, в будь-якому випадку, за наявності політичної волі, завчасного і продуманого планування, із використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу, створення і оснащення належним чином такого роду угруповання у складі ЗС України є абсолютно реальним.

Але й окреслений підхід до визначення завдань воєнної кампанії 2023 року для ЗС України здається занадто одностороннім.

ЯКЩО ЗАГАРБНИК НАВІТЬ ВТРАТИТЬ КРИМ

Тож, ми знову вимушені повернутися до визначення українською стороною центру тяжіння противника. Залишимо осторонь правомірність прив`язки поняття “центр тяжіння” до  певної місцевості або регіону на стратегічному рівні. Зазначимо лише,  що він є джерелом моральної і фізичної могутності, сили і спротиву – того, що Клаузевіц називав “зосередження всієї потужності і руху, від якого залежить все…, точка, на яку має бути направлена вся наша енергія”^[1]. Припустімо, ЗС України досягли повного успіху в кампанії 2023 року та оволоділи півостровом Крим.

Вкрай позитивне політичне та інформаційне значення такого стратегічного успіху переоцінити важко. Разом з тим, по-іншому можна оцінювати воєнне значення такої перемоги. РФ втрачає базу для Чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, значну кількість особового складу і техніки. Водночас,  ніщо не може суттєво завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню Чорноморського флоту до військово-морської бази Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря і військова присутність агресора в регіоні буде збережена разом із загрозою ракетних ударів. Подібне можна припустити і для використання російською авіацією, наприклад, аеродромів Приморсько-Ахтарськ та Єйськ. Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для ЗС РФ матиме лише тимчасовий ефект. Втрати в особовому складі й техніці, щонайменше, в плані чисельності, росіяни з часом можуть поповнити.

Підсумовуючи сказане та обговорюючи вже подальші перспективи, після 2023 року, можна вести мову лише про новий етап протистояння. Звісно, з іншими вихідними даними і перспективами, але знову ж таки – триваючий конфлікт, втрати життів, витрати ресурсів і до кінця невизначений кінцевий результат.

Пропонується дещо інший підхід до визначення центру тяжіння російських сил і самої суті цієї війни.

ДИСПРОПОРЦІЯ В СПРОМОЖНОСТЯХ УКРАЇНИ ТА РФ: ЯК ЇЇ НІВЕЛЮВАТИ?

Головною особливістю військового протистояння з ЗС РФ є навіть не суттєва відмінність в чисельності сил і засобів сторін на користь росіян, і навіть не значні просторові показники стратегічної операції проти України. Визначальною є вирішальна диспропорція в спроможностях.

Найбільш показовим її втіленням є різниця в граничній досяжності засобів ураження. Якщо для ЗС РФ вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування^[2], то для ЗС України вона фактично обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих ОТРК^[3]. Таким чином, з початку широкомасштабної агресії засоби ураження Збройних Сил України мають досяжність майже в 20 разів меншу, ніж має противник. У перекладі на мову військової практики це означає, що ЗС України, в кращому випадку, можуть завдавати удари застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу противника. В той час як  противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни.

Саме це має розглядатися як центр тяжіння ЗС РФ з військової точки зору. Доки таке положення буде зберігатися,  ця війна може тривати роками.

Як цьому зарадити?

Звісно,  неможливо одночасно позбавити противника такої суттєвої переваги. З огляду на чисельність і наявність ресурсів в розпорядженні ЗС РФ, викликає сумнів сама можливість усунути її повністю. Але цілком можливо протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність.

РСЗВ М142 HIMARS та ракети ATACMS. Фото: Mariusz Burcz

Мова йде, звісно, про постачання партнерами України для ЗСУ систем озброєння або певних найменувань боєприпасів із відповідною дальністю дії. На увазі мається не тільки і не стільки певні найменування,  такі як, наприклад, ракета MGM-140B ATACMS Block 1A для РСЗВ Himars. Має бути застосовано комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-морських сил ЗС України та інших складових їх могутності. Обговорення повинно вестись стосовно створення або нарощування спроможностей, а не виключно про кількість озброєння і обладнання для бригад, що плануються до переоснащення.

Тільки в цьому випадку можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння рф у цій війні. Він полягає в її «віддаленому» – в розумінні більшості росіян – характері. Завдяки цьому віддаленню громадяни РФ не так болісно сприймають втрати, невдачі, а головне – вартість цієї війни в усіх її розуміннях. Переконливим прикладом правильності такого підходу в поточному році є успішні зусилля ЗС України з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим. Йдеться про серію успішних ракетних ударів по кримським авіабазам противника, перш за все – по аеродрому Саки^[4]. Завдання ЗС України на 2023 рік – зробити для росіян та в інших окупованих територіях ці відчуття гострішими, природнішими і цілком відчутними, попри значну відстань до цілей.

Варто поставити питання ще ширше і запитати себе: що є джерелом впевненості, готовності, а головне – необхідності для керівництва РФ і російського суспільства підтримувати війну проти України і щиро вірити в правильність її завершення?

Крім загальновідомих для цього підстав, таких як прагнення до щонайменше регіонального лідерства, різного роду «вставання з колін» і відверто імперських зазіхань, таких прийнятних для пересічного росіянина, є і суто практична з них. Вона відноситься саме до принципів застосування воєнної сили ЗС РФ. Виражена вона в агресивному стилі війні на знищення проти держави, яка, з огляду на рівень оснащення її збройних сил, неспроможна буде адекватно діяти проти російських військ у відповідь. Спрощено кажучи, справа саме в безкарності, яку забезпечує фізична віддаленість. В цьому і полягає дійсний центр тяжіння противника. І ми не маємо права залишати його без належної уваги.

Картина може кардинально змінитися при відповідному плануванні та правильній роботі з країнами-партнерами України. Комплексне, із належним перспективним баченням, оснащення і переоснащення ЗС України системами озброєння відповідної дальності дії повинні стати тим самим омріяним гейм-чейнджером.  Тільки за умови вирівнювання балансу по досяжності засобів ураження і, таким чином, розхитування зазначеного центра тяжіння противника можна говорити про перелом в ході війни.

Очевидно, що оперативні й стратегічні перспективи  на 2023 рік для України в разі  отримання відповідних засобів по-іншому виглядатимуть зовсім інакше, ніж сьогодні.  Наявність навіть самої загрози використання ЗС України засобів ураження відповідної досяжності буде примушувати РФ по-іншому розглядати і природу, і перебіг, і результат нашого протистояння.

Втім,  отримання відповідних систем озброєння від партнерів може розглядатися Україною лише як рішення для перехідного періоду. З перших днів широкомасштабної агресії РФ для української сторони гостро стоїть проблема відновлення і налагодження власного проєктування і виробництва зразків високотехнологічного озброєння. І тактико-технічні вимоги до таких зразків вже мають включати відповідні параметри, зокрема, щодо дальності застосування. Беззаперечно, що національні зусилля України в цьому напрямку відкривають безмежні можливості міжнародного військово-технічного співробітництва з країнами-партнерами.

ОСНОВА УКРАЇНСЬКОГО СУПРОТИВУ – ЗНАЧНА ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА ПАРТНЕРІВ

Розглядаючи перспективи співпраці з партнерами із постачання Україні озброєння, доцільно  розглянути два суттєвих фактори, які вже з самого початку агресії мають неабиякий вплив на прийняття відповідних рішень, строки і обсяги надходжень.

Перший з них – хибне уявлення про масштаби російсько-української війни. Незважаючи на достатню кількість широкодоступної інформації, сучасному поколінню, світу, і європейцям, перш за все, важко уявити собі в реальності бойові дії в стилі Другої світової війни. Лінія зіткнення довжиною в тисячі кілометрів, десятки тисяч одиниць військової техніки, більш як мільйон людей, які прямо або опосередковано беруть участь в цій війні зі зброєю в руках. Сирени повітряної тривоги та ракетно-бомбові удари по цивільних містах, біженці і військовополонені, форсування річок та спроби танкових проривів – все це для абсолютної більшості людей в світі залишається лише примарною реальністю світових воєн минулого сторіччя.

Водночас,  для народу і ЗС України все перелічене вже стало невід’ємною складовою повсякденного життя. По залученню особового складу і техніки протистояння України російській агресії вже перевищило окремі показники бойових дій на її території в ході Другої світової війни. Розгортання ефективного супротиву більш як 300-тисячному угрупованню ЗС РФ потребувало мобілізації до ЗС України сотень тисяч людей і оснащення їх десятками тисяч зразків військової техніки. А щоденні витрати боєприпасів ЗС України, наприклад, артилерійських снарядів з розрахунку на одну гармату, в середньому втричі перевищують показники Королівської артилерії Британської армії в часи Першої світової війни. З урахуванням тривалості війни і перспектив на кампанію 2023 року, навряд чи ці показники будуть зменшуватись.

Відбиття Україною агресії з боку супердержави потребує і ще довго потребуватиме значних матеріальних ресурсів і грошових витрат. У 2023 році матеріальною основою українського супротиву повинна залишатися значна за обсягами військово-технічна допомога країн-партнерів. Адже попри власні втрати від економічних санкцій, залежність від російських енергоносіїв і окремі спроби «умиротворення» РФ, світова історія не пробачить жодній країні світу потурання кривавому хижаку, який лише п’яніє від нової крові.

Другим фактором є пряма загроза застосування, за певних обставин, ЗС РФ тактичної ядерної зброї. Бойові дії на території України вже продемонстрували, наскільки РФ нехтує питаннями світової ядерної безпеки навіть у війні із застосуванням звичайних засобів^[5]. Зокрема, з липня 2022 року на території Запорізької АЕС російські війська облаштували військову базу, розмістивши важку артилерію, зокрема, реактивні системи залпового вогню БМ-30 “Смерч”^[6].

Важко уявити, що навіть ядерні удари дозволять РФ зломити волю України до супротиву. Але не можна ігнорувати загрозу, яка з’явиться для всієї Європи. Не можна також і повністю виключати імовірність прямого втягування провідних країн світу в «обмежений» ядерний конфлікт, за яким вже напряму проглядається перспектива Третьої світової війни.

Знову вимушено, але вкрай необхідно, повернутися до джерела російської впевненості, а саме – до безкарності. Будь-які спроби практичних кроків щодо застосування тактичної ядерної зброї мають бути припинені з використанням всього арсеналу засобів, які є в розпорядженні країн світу. Адже, починаючи з цього моменту, РФ вже стане не лише загрозою для мирного співіснування України, інших її сусідів і низки європейських країн, а й державою-терористом воістину світового масштабу.

На наш погляд, саме з урахуванням такої складної і неоднозначної комбінації факторів повинні розглядатися перспективи військової кампанії 2023 року. Лише їх повне і комплексне врахування дозволить створити передумови для завдання Україною поразки збройним силам країни-агресора і припинення руйнівної війни всередині Європи.

Валерій ЗАЛУЖНИЙ, Головнокомандувач Збройних Сил України, член Ради національної безпеки і оборони України, генерал

Михайло ЗАБРОДСЬКИЙ, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант

Мультимедійна платформа іномовлення України, п’ятниця, 09 вересня 2022, 12:01

Запис Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Жах, сум…страшне видовище… Вбивці українців… Коли це бачиш по телебаченню, в комп’ютері, це не так вражає. Але коли бачиш  на власні очі цю понівечену техніка, відчуття страху, небезпеки  особисто в мене не пропадає.  З чим росія прийшла на землю України? Кого визволяти? Ми будемо боротися до перемоги!

Україна переможе!Нехай Бог береже Україну і її захисників! Ангела-Хранителя! 

Про організацію виставки в Україні і в Чернівцях за посиланням – ЗА ПОПАСНУ! І ЗА БАХМУТ!.. ТРОФЕЙНА ТЕХНІКА НА СОБОРНІЙ ПЛОЩІ У ЧЕРНІВЦЯХ…

Довідка

В Україні дана виставка відбулася згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2022 р. № 739-р, Київ  «Про затвердження плану заходів з організації виставок знищеної військової техніки і озброєння збройних формувань Російської Федерації».

27 червня 2022 в історичному центрі Варшави на Замковій площі відкрилася експозиція російської військової техніки, яку українські військовослужбовці знищили під час боїв…  Фото: FACEBOOK Олексія Резнікова.

11 липня в Празі відкрилася виставка знищеної в Україні техніки російських окупантів.  Виставку відбувалася на Летенській рівнині в Празі, організували міністерства оборони, внутрішніх справ та міжнародних справ України в співпраці з міською частиною Прага 7 та ГО «Post Bellum». Фото з сайту Посольства України в Чеській Республіці

У Кєльцах від початку вересня відкрилася виставка зруйнованої російської військової техніки. Голова канцелярії прем’єр-міністра Польщі Міхал Дворчик нагадав, що виставка несе чітке послання: «Це надзвичайно важливе повідомлення, яке несе зi собою ця знищена російська техніка. Якщо ви налаштовані, росіян можна перемогти. Мужність українського воїна, рішучість усього українського народу показала, що протистояти росіянам можна, і це надзвичайно важливе послання».

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис І За Бахмут… Трофейна техніка на Соборній площі у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.