Отже, у перервах між музикою звучали не менш щемні та внутрішньо героїчні, але проникнуті шаленим людським стражданням буденні розповіді вимушених переселенців.
ЄВДОКИМОВА: Донька мріяла, щоби на Андрійка падало тільки те, від чого вона може закрити його собою
Ольга Євдокимова, заступниця директора Харківського Національного академічного театру опери та балету приїхала до Чернівців разом з донькою та онуком. Хлопчику важко було всидіти на місці перед камерою, бо його все цікавило у новій обстановці. Він усе перепитував, чи це справжній мікрофон. Та якщо будете слухати і переглядати концерт, не зможете не зауважити, якими очима на нього дивилася мати. «Я мріяла, щоби на сина падало тільки розтрощене скло, а не те, від чого я не зможу закрити його собою», – сказала жінка.
Натомість Ольга Євдокимова зауважила, що вона не хоче говорити про жахи, які довелося пережити: «Я хочу сказати про те, що український народ – це одна родина. Як нас тут зустріли!.. Не передати словами почуття…».
КАПРАНОВИ: Довкола всі рідні, хочеться, щоби так і залишалося потім
Сестри Капранови – близнючки Світлана та Інна. Саме вони – дружини братів-близнюків письменників Капранових – Віталія та Дмитра. Народилися сестри у Москві, де і жили до 30-ти років. Але потім переїхали з чоловіками до України, яку вважають нині батьківщиною, адже називають себе українками. Їхні чоловіки залишилися у Києві, на Подолі – захищають столицю у лавах тероборони.
У мирному житті Світлана та Інна були дизайнерками, мали свій бренд жіночого одягу «Дві». А від початку війни волонтерили на «Гарячій лінії», відповідаючи на різні питання, на кшталт «як і куди евакуюватися?» та «що робити? У нас на руках 5 трупів і двоє поранених?!».
«…А зараз тут, у нібито чужому місті, відчуваємо, що довкола нас усі рідні. Суцільна любов, ми купаємось у любові. Хотілося, щоби так і залишалося потім. А цей концерт – це щось неймовірне», – підсумували сестри.
Сестри Капранови до війни.
МОРОЗОВ: Пережити. Жити далі. Працювати
Дмитро Морозов, головний диригент Харківського Національного академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка, каже, що їхав і не знав, куди їде. Та концертні туфлі й інструмент узяв із собою. За його словами, в диригента тільки одна зброя – культурно-мистецька. Як людина з досвідом, усвідомлює, що вихід єлдиний і він дуже складний і водночас простий – усе пережити, жити далі, працювати. Бо музика, на його глибоке переконання, рухає та будить душі й оновлює серця…
Диригує Дмитро Морозов під час концерту «Закрити небо», який відбувся нещодавно у Чернівцях.
Людмила Чередарик, “Версії”
