Особливий благодійний «Концерту для усього світу» відбувся у Чернівцях останнього дня березня. Його наживо із бомбосховища транслювала команда Суспільне Буковина. Тож переглянути дійство можна було на ютуб-каналі філії, фейсбук-сторінці Радіо Культура, Національному литовському телебаченні, на сторінках міжнародних партнерів та медіа Буковини. До слова, якщо шукатимете концерт на ютубі, то набирайте «A concert for the whole world».
Навдовзі запис концерту, де музиканти Чернівців та інших регіонів виконували композиції українських класиків ХХ і ХХІ століть, покажуть регіональні телеканали Суспільного , також його можна буде почути на Українському Радіо Буковина.
За словами продюсера Суспільне Буковина Максима Волошина, вони вперше здійснили трансляцію двома сигналами: українською та англійською мовами. І це дуже здорово, та перший млинець, як правило, не буває на всі сто відсотків удалим. І це, на жаль, майже аксіома. Англійській переклад, накладений на українську, інколи «глушив» основну мову і тому було важко почути, приміром, розповідь наших хлопців – колишніх атошників, а нині тероборонців. Утім, нема сумніву, що надалі все буде тільки краще, бо молода команда Суспільне Буковина завзята, творча і креативна.
А тепер дещо детальніше про непересічну та дуже емоційну імпрезу.
Виконували концертну програму музиканти Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка разом із колегами з інших міст – Києва, Харкова та Запоріжжя, які стали вимушеними переселенцями і знайшли прихисток у Чернівцях. У перервах між творами звучала пряма мова самих переселенців, які ділилися своїми історіями.
…Розпочав концерт «Авіаційний наліт» із сюїти «Симфонічні фрески «Це не повинно повторитися» за мотивами малюнків Пророкова (йдеться про Хіросіму та Нагасакі) видатного українського композитора, колишнього киянина, а з 1990 року мешканця США Леоніда Грабовського. До слова, написав Грабовський цей шедевральний авангардистський твір 1961-го, коли йому було 26 років.
Безперечно, не міг обійтися такий концерт і без славетної «Мелодії» Мирослава Скорика – музиканта і композитора світової слави зі Львова, Він ще й автор музики до фільму «Тіні забутих предків». А крім того внучатий небіж знаменитої співачки Соломії Крушельницької, яка й виявила у Мирослава абсолютний слух.
Симфонічний оркестр на тому концерті виступав під орудою двох диригентів – нашого буковинця Заслуженого артиста України Йосипа Созанського та його колеги, головного диригента Харківського Національного академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка Дмитра Морозова.
«Мелодію» Скорика виконувалася під керівництвом п. Морозова. І саме цей твір завершив грандіозну імпрезу.
А між згаданими творами «Авіаційним нальотом» та «Мелодією» звучало чимало прекрасних музичних шедеврів на кшталт «Української поеми» Євгена Станковича – центральної фігури сучасної української музики і живого класика, Героя України (2008 р.), лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка та багатьох міжнародних премій – у виконанні молодої талановитої чернівецької скрипальки, лауреатки міжнародних конкурсів Даніели Паламарюк. Полонила «Сюїта на тему української народної пісні» Володимира Івасюка, якого буковинцям не треба представляти.
Якось по-особливому сприймалася й фантазія на тему Гімну України «Ми» київського композитора лауреата численних мистецьких і театральних премій Юрія Шевченка (соліст – чернівецький скрипаль Юрій Плаксин). І так вже сталося – випадковість чи один із чинників особливості цього благодійного концерту для цілого світу із Чернівецького бомбосховища, – що припав він саме на 40-ий день смерті композитора Юрія Шевченка, який відійшов у вічність на передодні війни 23 березня 2022 року на 69-му році життя через ускладнену пневмонію.
А в перервах між музикою звучали не менш щемні та внутрішньо героїчні, але проникнуті шаленим людським стражданням буденні розповіді вимушених переселенців.
На цьому поставлю крапку і перенесу розповіді-сповіді до наступної окремої публікації.
Додам лише: під час концерту відбувся збір пожертв на потреби переселенців та Збройних Сил України.
Людмила Чередарик, «Версії»
