Подорожі – моє улюблене заняття. Враження, добрий настрій, нові знання – одне слово, краса! Та інколи емоції б’ють через край зовсім не від краєвидів. Просто не можу втриматися, тож розповім. Історія і сумна, й кумедна водночас.
…Зі Стамбула летіла рейсом до Одеси. Під час реєстрації на рейс, а потім і в літаку спілкувалися з ФОПом з одеського «7-го кілометра». Він здавав у багаж три величезні баули в клітинку. Хто веде малий бізнес, має уяву, що це таке. Радів, що у свої дозволені правилами 20 кг він уклався. Повідомив, що без мита можна перевозити товару на $ 120, а у нього є всі накладні та чеки на товар. І саме в цю суму він також укладається. Тому він «спокоєн». Але скаржився, що справи в нього кепські, а сім’ю годувати треба. Тому й літає туди-сюди.
До Одеси прибули о першій годині ночі, мій транспорт ще не приїхав, тож я стала мимовільним свідком того, що з цим ФОПом зробили далі.
На чоловіка «наїхали» одразу три митники!!! І ще двоє поліціянтів!!! Затягнули до окремої кімнати. Я туди зазирнула. На довгих столах були розкладені труси й бюстгальтери. А спітнилі митники разом з поліцією їх перераховували. За деякий час засмучений ФОП побіг до каси, де сплатив $40 – звичайно, у гривнях. І мало не в сльозах вийшов до залу очікування. Мені поскаржився, що втратив на поїздці не тільки те, що мав би заробити, але й опинився у значних збитках. Що на це сказати? Вірю цьому чоловікові…
Тамара БОРОВИК, громадський кореспондент «Версій»
