Полтавщина – прошу зауважити, з наголосом на передостанньому складі – не лише край галушок – тут наголос на останньому, – самогону і шароварів. На цьому не раз наголошували журналістам із західних областей під час подорожі ПолтавщИною у прес-турі: «Місцеві громади: досвід реформування на Полтавщині».
Полтавські розписи
При тому, що площа Полтавської області більш ніж утричі більша від Чернівецької, населення, за даними останніх переписів, навіть удвічі не перевищує кількості людей, що мешкають на території Буковини й Бессарабії. Тож тут можна вільно їхати дорогами півсотні кілометрів, не проминувши жодного населеного пункту, а села, за кількісним показником, здебільшого важко зіставляти з нашими. Головною метою подорожі було показати гостям з різних областей досвід реформи децентралізації на Полтавщині, яка є лідером в Україні за середнім доходом на кожного жителя громади, бездотаційністю громад і кількістю «реверсних» громад. Щоправда «реверсну» дотацію можна вважати своєрідним державним рекетом фінансово спроможних громад: це коли держава встановлює певний норматив щодо податку на доходи фізичних осіб, а якщо громада з розрахунку на 1 мешканця заробляє більше, держава частину цієї дотації забирає собі. Але це тема іншої розмови.
Відтак Полтавщина, маючи 53 об’єднані громади (6 з них готуються до перших виборів) і за цим показником також перебуваючи серед лідерів, потерпає від схожих проблем і негараздів, маючи, втім, власну специфіку. І долаючи негаразди у свій, також оригінальний спосіб.
Пришиб
Перше, на що звертають увагу туристи (вважатимемо й нас такими), подорожуючи Полтавщиною, «смішні» назви сіл. Але в цьому й родзинка козацького краю, де сам Гоголь зробив усе, що міг, щоби цей регіон став туристичною перлиною України. Ну хто не чув про Диканьку, Миргород чи Сорочинський ярмарок, чи, до прикладу, Полтавську битву? Правда, тепер шведські прапори деінде потрапляють на очі – биті колись тут шведи нині будують на Полтавщині ЦНАПи. Не можна сказати, що на Полтавщині мало роблять для розвитку туризму – родзинок вистачає і перелічувати їх не буду, Гугл в поміч. Втім, втаємничені повідомили мені, що галушки в місцевих ресторанах (досить демократичних за цінами) несправжні – рецепт не цілком автентичний, – а калганівку й хріновуху настоюють не на самогоні, а на «немирівській». То великий гріх. Готелі далекі від досконалості, а дороги… Ну, як скрізь. Щоби знали: якщо потрапили на вщент розбиту дорогу – найімовірніше ви на путівці «державного» значення. Центральні дороги у громадах здебільшого вкриті свіжим асфальтом. Але це – ліричний відступ.
Отже, Пришибська сільська громада Кременчуцького району – серед тих, хто втрапив у перший вагон децентралізації. Невеличка громада сформована 2015 року й має один з найвищих показників доходу на одного мешканця в Україні (близько 5500 грн). Полтавщина, до речі, ще й лідер за кількістю укладених договорів міжмуніципального співробітництва. Тобто, коли в нас воліють замкнутися в кордонах громади, тут зрозуміли, що гуртом легше навіть райради бити й створюють міжгромадські об’єднання для вирішення певних питань. Тобто кілька громад спільно утримують соціальні об’єкти – медичні, культурні, туристичні. Пришибська таким чином бере участь у спільному утриманні ЦПМСД, що надає медичні послуги 25 тисячам пацієнтів з різних громад. До речі, в усіх громадах, крім, мабуть, саме Пришибської, до районних рад таке ж тремтливе ставлення, як і у нас. Саме ці архаїзми додецентралізаційного періоду здебільшого вважають головним гальмом розвитку громад. Що, загалом, не дивно. Адже як віддати якимсь громадам землі, за які сплачують ренту газовидобувні і гірничо-збагачувальні компанії?! Золоте дно. Втім, рента не є головним джерелом доходів громад Полтавщини. Саме цим вони дуже різняться одна від одної. Та саме поруч із Пришибом розташоване одне із найбільших в Україні видобувних підприємств «Ferrexpo» власника Полтавського гірничо-збагачувального комбінату екснардепа Костянтина Жеваго.
Можливо, саме тому в Кременчуцькому районі спротив об’єднавчим процесам був мінімальним. Сьогодні на «Ferrexpo» працюють жителі багатьох довколишніх сіл, отримуючи зарплати, співмірні із польськими заробітками, а на багатьох соціальних об’єктах висять таблички «збудовано за підтримки … ясно кого». Благо це, чи навпаки… Втім, усе це не дало Живаго перемогти представника «зе» на останніх виборах до ВР на окрузі в Горішніх Плавнях.
І знов ліричний відступ. «Прокинутися в Горішніх Плавнях» – стало прислів’ям на Полтавщині. Жителі Комсомольська на бумі ще однієї «ДЕ» – комунізації, ніяк не годні були визначитись із новою назвою свого міста. Аж допоки одного разу не прокинулися у місті з новою назвою. Вольовим рішенням Комсомольськ назвали іменем зниклого села, що було розташоване на території Пришибської сільради в кількох кілометрах від сучасного міста. А, і ще: кажуть, саме тут тягнув перший строк Віктор Хфедорович, не до ночі будь згаданий.
До речі, в Пришибський ОТГ мають надію на розвиток промислового туризму. Ми побували на виробництві «Ferrexpo», на залізнорудному кар’єрі неподалік Пришибу. Масштаби вражають: як «Катерпіллер» вантажопідйомністю 180 тонн.
Однією з найбільших проблем громади, тим часом, є кваліфіковані кадри. Як нам зізналися, тут їх «купують». Квартирами, високими зарплатами, соціальними плюшками. Таким чином «прикупили» лікаря, тепер шукають «шерифа» для поліцейської станції, яку невдовзі планують створити. Власним коштом перебудовують багатоквартирні будинки – спадок від розваленого радгоспу, провели вуличне освітлення, придбали шкільні автобуси, облаштовують водогони (питна вода – величезна проблема для багатьох населених пунктів краю). Провели капітальні ремонти у дитсадку «Чебурашка» й загальноосвітній школі. Скорочення шкільної мережі не є проблемою для багатьох громад Полтавщини: через низьку щільність населення шкільна мережа тут ніколи не була надто розвинена, навпаки, відкривають нові навчальні заклади, зокрема центри інклюзивної освіти і ДНЗ. На додачу, ОТГ закінчує зведення магістрального водогону між трьома селами, Кошти на будівництво водогону виділені з місцевого бюджету плюс кошти інвестора.
«Ламані кручі»
Таку назву має одна із наймальовничіших місцин Омельницької ОТГ (також Кременчуцький район). Сформована того ж 2015-го, торік громада, вірніше, її центральне село, стало переможцем конкурсу «Село року-2018». До складу Омельницької об’єднаної тергромади ввійшло 20 населених пунктів, де мешкають 5487 осіб. Для нас обсяги, відверто кажучи, незвичні.
Тут головна ставка – на участь у різноманітних проектах, які дозволяють залучити небюджетні кошти. А якщо навіть і причини очевидної немає, тут її готові знайти, коли треба – вигадати. Так виникла ідея фестивалю «Чарівна симфонія козацтва» – свято на честь композитора Петра Чайковського. За віднайденою інформацією, прадід композитора Федір Опанасович Чайка походив з Омельника. На честь нащадка козацького роду вирішили провести фестиваль, склали проект, подали на участь у конкурсі Мністерства культури «Малі міста – великі враження». Кошторис? – Най буде мільйон. – Дали. Мільйон. Фестиваль удався, зібрав тисячі людей. До речі, цей фестиваль у цих краях не єдиний, а між громадами існує негласна угода: кожна громада везе своїх людей до сусідів на всі масові заходи. Справедливо, ефективно і всім приємно.
Але не фестивалями єдиними… В цій громаді намагаються співпрацювати з усіма міжнародними інституціями, які представлені в Україні і декларують підтримку громад: Despro, GIZ, PAUCI, ПРООН тощо. Саме таким чином засвітилися вулиці сіл Запсілля, Щербаки, Омельник, Демидівка. Про це раніше тільки мріяти могли: реалізований проект із облаштування садочка, проекту з реконструкції сільського клубу – це тепер не клуб, де на голову падає штукатурка, а сучасний культурно-спортивний комплекс «Дивограй», де розміщений ще й ЦНАП. Ремонтують дороги, школи, клуби і дитсадки, облаштовують водогін і водовідведення, купують шкільні автобуси, Конкурсний проект GIZ щодо створення та функціонування центрів надання адміністративних послуг на територіях громад став для Омельницької ОТГ ще одним ствердним кроком уперед. Із 50 представлених у конкурсі проектів Омельницька ОТГ потрапила до двадцятки найкращих, а далі й до переможної дванадцятки.
Тут, до речі, не звільнено жодного працівника: голови сільрад стали старостами, секретарі – адміністраторами в Центрі надання адміністративних послуг. До речі, не скорочувались посади й у навчальних закладах. При виконкомі Омельницької сільської ради почали функціонувати відділи: соцзахисту населення, культури та туризму, освіти – тобто додалося нових робочих місць.
Ну, й про туризм. Саме на розвиток цієї галузі покладають великі надії. А місцевість і справді чарівна – таких краєвидів немає, мабуть, більше ніде. Тож, крім фестивалю Чайковського, який, тут переконані, стане щорічним, розробляються інші туристичні маршрути. Місцевість довкола річки Псьол завжди вабила туристів, але, здебільшого, місцевих. Саме на Червоному містку біля Псьолу вже роки проводиться регіональний фестиваль народної творчості «Омельницьке розмаїття», який рік від року набуває все більшої популярності у багатьох районах Полтавщини та інших областях. Також на Псьолі є «Ламані кручі» – вражаюча місцевість, яка збирає любителів екстремального туризму з усієї України. Але це треба бачити.
Автопробігом по райраді
Одна з наймолодших громад Полтавщини – Опішнянська селищна ОТГ Зіньківського району. Тут право стати громадою без перебільшення виборювали протягом 2,5 років. Районні владні структури впиралися до останнього. Приєднавши лише одну Малобудищанську раду, тут за кілька місяців існування зроблено більше, ніж за всі роки сучасної історії Опішні. Вже зараз громада є «реверсною», тобто змушена віддавати частину доходів у держбюджет, а ЦНАП, збудований за підтримки Програми «ULEAD з Європою», вже готовий до відкриття. Тобто свою частину угоди з облаштування приміщення громада виконала. Слово за Європою.
Менш ніж за рік бюджет зріс від 11 млн грн 2018-го до майже 62 млн гривень. Тут головним джерелом доходів є ПДФО, чимало приносить і рента під газопромислами. Кошти, які проїдалися районними структурами, тепер повністю спрямовані на розбудову доріг та розвиток інфраструктурних об’єктів. Відремонтували дитсадки й школи, облаштували сходи і санвузли. Налаштовані на впровадження роздільного збору сміття й установлення ліхтарів на сонячних батареях, щоби не мати справу з бюрократичною тяганиною в «Обленерго».
Утім, головна ставка й тут на туризм. Опішня теж стала переможцем конкурсу Мінкульту «Малі міста – великі враження». На виграні призові кошти провели культурно-гастрономічний фестиваль «СливаFest». Тут вважають головним не власне фестиваль, на підготовку до нього витратили в рази більше, ніж отримали на його проведення: ремонтували дороги, облаштовували стоянки, туалети та багато іншого. Місцеві мешканці пропонували ідеї, писали пісні, облаштовували приватні садиби для розміщення гостей, а господині готували смаколики зі слив до фестивалю.
Але найголовніше – Опішня є столицею українського гончарства. Опішнянська кераміка стала своєрідним етнічним символом української культури, світовим мистецьким брендом.
Звісно, ми побували в Музеї українського гончарства. Що я вам скажу, – треба бути, –зазначив би Василь Бабух. Особливо влітку. Це просто бомба, і за місцем розташування і за представленими мистецькими й народними творами. Знайшов я тут, до речі, і буковинську кераміку.
Дуже своєрідна, виявляється, школа. Щоправда, між адміністрацією музею і владою громади є певні розбіжності у баченні співпраці, але їх подолають: мета у них одна, а Опішня спільна.
Скумекали на трьох
Ну, й одна з найбільш унікальних громад Полтавщини – Мачухівська ОТГ. Унікальність її в тому, що 2017 року об’єдналися села, які входять до трьох районів: Полтавського, Новосанжарського та Решетилівського. Вже перший рік існування цієї ОТГ дав наочні приклади успішності реформи децентралізації. Одним з основних досягнень нової громади стало покращення співпраці з підприємствами видобувної галузі, які працюють на її теренах.
Програма соціального партнерства з ДТЕК «Нафтогаз» лише 2018 року принесла допомоги на 2,5 мільйона гривень. Це окрім рентних платежів, які сягнули понад 5 млн грн. Кошти спрямували на ремонт будинку культури, медобладнання для амбулаторій, ремонт доріг між населеними пунктами ОТГ. Саме від ДТЕК отримали сучасне медичне обладнання – кардіографи, електрокардіограф, безконтактний тонометр, стерилізатор тощо.
Ще в одному напрямку громада стала одним з піонерів у державі. Мачухівська об’єднана територіальна громада налагодила співробітництво з громадою з іншої області – Коблівською ОТГ на Миколаївщині. Що ж, коли можна між районами, то чому б не між областями? Пізніше приєдналися ще кілька ОТГ з різних регіонів Полтавщини – Михайлівська (Машівський район), Сенчанська (Лохвицький) та Омельницька (Кременчуцький). Домовилися про партнерство й співробітництво, що мають на меті забезпечити сприятливі умови для розбудови туристичної, агро-рекреаційної та природоохоронної інфраструктури у двох областях. Чому б ні?
Щодо родзинки. У них вона є: команда вищої ліги з мотоболу «Дружба». Сам голова громади є затятим мотоболістом, старий пустир спільними зусиллями перетворили на майданчик для мотоболу. І тепер збирають у селі спортсменів і вболівальників цього своєрідного виду спорту з усієї України.
Ну якось так, дякуючи прес-туру в межах проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
І на завершення коротенького огляду кілька слів про саму Полтаву: гарне місто, яке швидше нагадує Хмельницький, ніж Чернівці. До речі, згадавши Чернівці, тут одразу знайшли між нами дві спільні риси: і у нас, і у них вже багато місяців немає ні голови ОДА, ні міського голови. І нічого, кажуть, ніхто навіть не помітив. Я звісно, уточнив, що в Чернівцях мер знову є. Але цього теж ніхто не помітив.
Андрій РОМАНЦОВ
Полтава-Пришиб-Омельня-Опішня-Мачухи-Чернівці
