Про підміну понять і популізм у політиці стосовно житлово-комунальних тарифів – аналітик і експерт «Версій» з економічних питань, політик, виробничник, голова Асоціації виробників Буковини, благодійник і меценат, засновник Фонду «Подаруй дитині життя», що опікується дітьми, хворими на рак, – Франц ФЕДОРОВИЧ.
– Рішення про мораторій на підвищення житлово-комунальних тарифів на рівні місцевих рад почали виникати як гриби після дощу. Як відомо, слідом за Київською, Дніпровською, Житомирською міськими радами таке ж рішення намагалися прийняти чернівецькі депутати. Чи варто цьому радіти? Щось може змінитися?
– На жаль, подібні рішення – чистісінької води популізм. Хоча простий люд нахвалює обранців за свідомість. А все тому, що ніхто не хоче думати: адже, за логікою, слідом за рішенням про мораторій місцева влада має прийняти рішення про продаж газу підприємствам теплокомуненерго за старою ціною. Але цього зробити вона не може, бо це не належить до компетенції ні районних, ні міських, ні обласних рад. Хіба що місцева влада ризикне скоротити видатки на охорону здоров’я освіту, культуру й забере гроші в дитячих садків, лікарень і шкіл, спрямувавши їх місцевому виробнику тепла. Хотів би ще сказати – і гарячої води, та її в нас немає.
Більше того, вже подейкують, що таким чином знову створюються умови для списання підприємствам теплокомуненерго України всіх боргів – праведних і неправедних – на десятки, якщо не на сотні мільярдів гривень.
– Франце Карловичу, але ж ви не можете не погодитися, що реформа ціноутворення на енергоносії здійснена винятково за рахунок, тобто коштом населення!
– Цілком слушне зауваження. Скажу більше: це єдина економічна реформа, що її здійснила нова українська влада за два з половиною року свого правління. Інших реформ не було. Принаймні, тих, що зачіпають інтереси великого бізнесу, олігархів, корупціонерів. Як, на жаль, не здійснені реформи, що збільшують інвестиційну привабливість, конкурентоздатність, забезпечують детінізацію економіки тощо. Зате населення тепер сплачуватиме справжню ринкову вартість за газ і послуги опалення, як уже пару десятиліть платить за продукти харчування, одяг та все інше.
– Але ж нині у країні війна, економіка і далі стрімко падає вниз, девальвується національна валюта… Як у таких умовах підвіщувати тарифи на комунальні послуги? Це ж означає, що люди просто опиняться на вулиці!
– І тут з вами не сперечатимусь. А найганебніше знаєте, що? Те, що уряд і пальцем об палець не вдарив, аби якось полегшити ситуацію. Адже, як відомо, підвищення цін на енергоносії до рівня ринкових нібито було вимогою МВФ та інших фінансових донорів України, без чиїх кредитів країна не впоралася б із своїм дірявим жебрацьким бюджетом. З одного боку це так. Але не обійшлося й без лукавого. Бо МВФ, повірте, зовсім не цікавить ринковий принцип тарифоутворення в тій чи іншій галузі. Йому до цього… паралельно. МВФ цікавить перш за все збалансованість державного бюджету країни, яка отримує допомогу, збалансованість її місцевих бюджетів і бюджетів великих державних корпорацій, в даному випадку – «Нафтогазу». Якби український уряд досяг би хоча б якихось успіхів у інших реформах, які дозволяють наповнити державний і місцевий бюджети, МВФ давно махнув би рукою на вартість газу. Адже під час перемовин з фінансовими донорами українська сторона могла б пообіцяти закрити прогалини в бюджеті грошима, приміром, того ж Януковича. Вистачило б, мабуть, і суми, яку українські олігархи приховують від оподаткування, окрім тієї, від якої нібито законно звільняються… Реформи у бік зростання економіки теж би, ймовірно, задовольнили МВФ і він закрив би очі на «неринкову» вартість газу. Та цього не зробили через те, що такі реформи зачіпають інтереси політико-фінансових кланів країни, а перечити їм не хочуть ні уряд, ні народні обранці з ВРУ. Їх задовольняє найлегший вихід із ситуації: нахабно зняти кошти з громадян. А 34 млрд гривень, що їх закладено до бюджету на субсидії, нехай нікого не вводять в оману, бо ці гроші візьмуть із наших з вами податків – у збиток забезпеченню армії, яка воює, дорогам, охороні здоров’ю, освіті…
– Дехто з політиків уже кличе народ на тарифний Майдан… Чекають осені…
– Як на мене, завдання держави полягає в тому, щоби люди за свою працю отримували достатньо грошей на забезпечення гідного життя – без дотацій і субсидій. Але для цього потрібні реформи, які викличуть найбільший ґвалт і паніку саме серед олігархів, організаторів тіньових економічних схем, корупціонерів. Ці реформи мають болюче вдарити по їхніх бездонних кишенях. І саме завдяки цьому в країні не тільки почнеться економічне зростання, а й більш справедливо розподілятимуться доходи між різними прошарками населення. Ось про це мають говорити політики. А все інше – від лукавого. Та, на жаль, наші політики недалекоглядні, тож вони не в змозі зрозуміти, що теперішні втрати, якби вони на них зважилися, у подальшому, разом із зростанням економіки України, принесли б зростання й їхнім власним бізнесам. Або ж їм не вистачає мужності визнати, що вони вже давно поставили хрест на проекті «Україна» і хапають наостанок, що можна.
– Швидше, останнє?
– Час розставить усі крапки над «і».
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
