Людина прагне свободи в усьому. Мабуть, через це вона постійно вишукує те, що перекреслює вже встановлені правила й традиції. Нещодавно на схилах гори Гемба, що на Закарпатті, відбулися змагання з фрірайду та джибінгу – BORZHAVA FREERIDE & JIBB FEST. Спортсмени демонстрували тут майстерність катання саме на непристосованій місцевості та на поверхнях, які для цього не призначені.
Нові напрямки, які суттєво відрізняються від звичних уявлень про гірські лижі, додають зимовому спорту екстриму та фантазії. Вже 2014 року деякі з них поповнять Олімпійську програму.
Сноубордисти з Чернівців «зірвали» усі нагороди
Порівняно з Європою та США, Україна переймає фрірайд і джибінг з деяким запізненням. Проте рік від року ці течії поступово набирають обертів. Взяти участь у змаганнях приїхали представники майже усіх областей (понад сто учасників). Буковинці представили гірський край гідно: додому спортсмени привезли чотири нагороди.
Ньюскулер Олег Рибачук здобув бронзу у джибінгу на лижах, а чернівецькі сноубордисти-фрірайдери взагалі не залишили суперникам жодного вільного місця не п’єдесталі: Сергій Андрєєв виборов бронзу, Олександр Мураневич – срібло, а очолив трійку лідерів Сергій Павчук.
Об’єднує місцевих прихильників екстремального спорту Чернівецький гірський клуб. Його голова та призер змагань Сергій Андрєєв розповів про деякі особливості «вільного катання».
Поїздка в «невідоме»
Любиш кататися – люби, як-то кажуть, і санчата возити. У фрірайді підйом – не менш важлива складова дистанції, ніж спуск. Спортсмени піднімаються вгору снігом без підйомників, з усім спорядженням за плечима. Саме цей етап, за словами Сергія, найбільше відрізняє фрірайдерів від звичайних лижників та сноубордистів. Спортсмен повинен не лише добре володіти технікою катання, але й мати базові знання та вміння з альпінізму й гірського туризму. Тож навіть досвідченим лижникам переходити до нового напрямку без додаткової підготовки не можна.
Поїздка фрірайдера може бути дуже непередбачуваною, адже він спускається не впорядкованою лижною трасою, а диким гірським схилом, що приховує під снігом свої сюрпризи.
– Поки ми піднімаємося – а триває це значно довше, ніж майбутній спуск – ми розглядаємо місцевість, вивчаємо схил через бінокль, – розповідає Сергій. – За цей час можна хоча б приблизно зорієнтуватися, де є камінь чи яма і як їх подолати. Проте маршрут все одно буде непередбачуваним, тому фрірайд – достатньо ризикований вид спорту. Існує небезпека сходження лавин, а також загроза заблукати у незнайомій місцевості. Трапляється, що після спуску спортсмен заїжджає невідомо куди і блукає годинами. Проте, знаючи елементарні правила виживання і маючи при собі необхідне спорядження, у Карпатах врятуватися можна. До того ж, ми підтримуємо радіозв’язок і слідкуємо за спуском з вершини та в разі чого вирушаємо на допомогу.
На змаганнях оцінюються швидкість і динаміка спуску, – пояснює Сергій. – Хоча конкретно час проходження дистанції не беруть до уваги, все одно помітно, чи рухається спортсмен технічно і в хорошому темпі, чи постійно зупиняється і зменшує швидкість.
Чернівчанин облаштував найкращий в Україні сноупарк
Олег Рибачук, який виборов бронзу у змаганнях із джибінгу на лижах, розповів, що зацікавився екстремальними лижами, коли просто спускатися з гірки йому стало нудно.
– Я катаюся вже вісім років, – каже Олег. – Спершу на звичайних лижах, згодом побачив у товариша «твінтіпи». Це спеціальні лижі для джибінгу (тобто ковзання різними поверхнями, не призначеними для традиційного лижного спорту). Їх роблять легшими і м’якішими, щоби можна було стрибати, до того ж у них загнуті і носки і п’ятки – це дозволяє їхати як уперед так і назад.
Кілька років тому конструкції для джибінгу були тільки на «Буковелі». Саме там Олег вивчав перші елементи нового для себе стилю катання й випробовував нові лижі.
– Принцип катання, звичайно, однаковий, – каже Олег. – Але, щоби стрибати з трамплінів, треба було вчитися. Після перших спроб я, здебільшого, летів в один бік, лижі – в інший, але поступово набирався досвіду. Були люди, які могли щось показати чи підказати. Потім стали пробувати різні трюки. Дивилися відео і бачили, що виробляють спортсмени різних країн.
Олег став одним з популяризаторів цього спорту в нашому краї. Він сам облаштував сноупарк у «Горбово», який сьогодні називають найкращим в Україні.
Спочатку вони з другом зварили одну конструкцію з металевих труб і возили її із собою на Цецино та до «Горбово», а потім Олег вирішив започаткувати в нашій області справжній сноупарк.
– Я орієнтувався на європейські зразки, – розповідає лижник. – Мені доводилося бувати в Австрії та Словаччині, тож я бачив, як виглядають такі парки, дізнавався про матеріали, що використовують, розробляв конструкції, керував процесом та, звісно, першим випробовував перешкоди.
Облаштування сноупарку повністю профінансував директор комплексу. Звичайно, не без бою, але він – єдиний, хто погодився підтримати такий проект. Зрозуміло, я вклав у нього і чимало власних ресурсів – все це час, сили, до того ж витрати на постійні поїздки. Проте, якби я тоді цього не зробив, ніхто б за таке не взявся.
Відчуття компенсують небезпеку
Виїхати на тренування вдається один-два рази на тиждень, але й у місті лижники намагаються підтримувати спортивну форму.
– Тренуватися бажано щодня, – каже Олег. – Професійні джибери в Європі, які отримують за це зарплату, так і роблять. Це величезне фізичне навантаження, до того ж ми не можемо собі дозволити такого через роботу (у звичайному житті Олег – приватний підприємець). Проте у місті я відвідую тренажерний зал, бо коли тіло слабке й м’язи не в тонусі, то падіння можуть призвести до травм. Займаюся також на спортивному батуті – це дуже корисно, щоби відчути динаміку, як потрібно стрибати. Потім, при виконанні тих чи інших трюків, це допомагає. Ми часто катаємося також на роликах, – щоби тримати себе у тонусі. Та й там теж є деяка подібність.
Не важко здогадатися, що такий спорт доволі травматичний. Олег зізнається, що трапляються забої, розтягнення й переломи, проте адреналін та випробовування власних сил повністю компенсують ризик.
Ольга Склярчук, «Версії»
Словничок-довідничок
Фрірайд – катання у непристосованій місцевості. Вважають, що саме при катані недоторканим снігом розкриваються всі можливості сноуборду чи гірських лиж. Фрірайдери повинні вміти контролювати дошку й лижі на будь-якій поверхні, читати рельєф, адаптуватися до різких погодних змін, мати базові навички альпініста й рятувальника.
Джибінг – різновид активного відпочинку, акробатика, різноманітні трюки. Виокремлюють «зимовий джибінг» – ковзання й виконання трюків на лижах та сноуборді, які здійснюють на штучних конструкціях з дерева, пластику чи металу.
Ньюскул – стиль катання на гірських лижах, який включає бігейр, слоупстайл, хафпайп і катання різноманітними боксами, перилами та стінами. Для такого виду спорту використовують спеціальні лижі «твінтіп».
