Для обговорення проблем місцевого самоврядування та вироблення пропозицій до законопроекту про новації в місцевому самоврядуванні та відправлення їх до Києва, представники Асоціації сільських та селищних сіл Буковини зібралися цього понеділка в Чернівцях.
В ідеалі реалізація однієї з найперших ініціатив чинного Президента України мала би означати ослаблення – коли не руйнування – владної вертикалі і надання сільським громадам справжньої самостійності – у повноваженнях і коштах.
Як це має виглядати на практиці? Після cтількох поколінь жорсткого регулювання усіх моментів людського життя владою – та ще й у ручному режимі – важко уявити, як усе це зрушити з місця. Хоча, безперечно, треба, якщо селяни хочуть жити добре та розпоряджатися своєю землею та її багатствами.
Однак, зауважу, що дане зібрання не викликало у мене ентузіазму. Бо занадто мляво відреагувала більша частина очільників сільських громад Буковини на запрошення до обговорення. Мабуть, їм особисто це не потрібно. Навіщо зайвий головний біль – проблеми та відповідальність? Але це ж тільки їм особисто, тоді як люди зацікавлені у протилежному. Бо жити краще за старих умов просто неможливо, потрібні інші правила гри, які закріплять права за громадами.
Судіть самі: в області є понад 250 сільських громад. Організатори обговорення запрошували по три представники з району (хоча чималий зал «Юності Буковини», відведений під це зібрання, охоче вмістив би й усіх). Від 11 районів мало би прибути, як мінімум, три десятки представників. А було всього лише 11 осіб із чотирьох районів.
Не з неменшою млявістю поставилася до цієї роботи й обласна влада. На обговорення цього доленосного питання мав би з’явитися, як мінімум, весь депутатський корпус. Натомість всю обласну раду представляв тільки заступник голови облради Ярослав Курко. Не пошанував цей захід і голова ОДА Роман Ванзуряк – може, в очікуванні авансованого скасування усіх ОДА?
Оскільки випадкового нічого не буває, очільники області не з’явилися на збори своїх колег з сільських громад, мабуть, з однієї причини: у нас і далі побутує думка, що на місцях ніхто нічого не вирішує, що буде усе так, як скаже Київ… Принаймні, в кулуарах таку думку можна було почути…
Та надамо слово самим учасникам зібрання.
Петро ЛАХМАН, сільський голова Довгопілля (Путильський район):
– Наше село – найбільше в районі. Нам децентралізація потрібна. Вона означатиме насправді передачу багатьох функцій громаді, перш за все можливість самим вирішувати долю наших коштів. У законопроекті пропонується укрупнити сільські громади, скажімо, на Путильщині мають залишитися дві громади з центрами, скажімо, в Путилі та в Селятині. Це значно скоротить витрати на управлінський апарат сіл і дозволить спрямувати ці гроші на щось більш важливе.
Ще один плюс – гроші бюджету будуть виділятися конкретній громаді, а не приходитимуть на область, де їх ділитиме «хорошим» чи «поганим» або «своїм» чи «чужим» губернатор…
Світлана БАЖУРА, сільський голова Комарівців (Сторожинецький район), в.о.голови Асоціації сільських та селищних голів Буковини:
– За всіх позитивів, які може принести нам децентралізація влади, є побоювання, що із новим законопроектом відбудеться те саме, що й з попередніми. Ми вже маємо недолугу реформу медицини, яку, як кажуть медики, «хтось прийняв з бодуна». Те саме – з освітою, земельною реформою тощо. Виходить закон і ніхто не знає, як його виконувати… Якщо не буде прозорого й зрозумілого механізму здійснення децентралізації, знову нічого доброго не буде.
Відтак нам треба активно долучитися до прийняття й обґрунтування тих змін, які стосуються усіх нас. Візьмемо простий приклад: щоби оформити спадок, треба їхати до нотаріуса, бо в селі оформити спадщину не можуть. Часто буває так, що гроші, які треба заплатити за переоформлення і податок зі спадку, переважають вартість тієї хатчини, яку людина отримала від бабці…
Не кажу все про тендери, про експертну оцінку земель, яку роблять лише у Києві і знову ж таки за великі гроші… Централізація дуже часто доводить звичайні моменти нашого життя до абсурду…
Як наполягали сільські голови, їхні пропозиції – не політика і не супротив владі, а спроба допомогти їй. Причому побудована на голому ентузіазмі сільських і селищних голів.
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
