«Cатирик сучасних людських дурниць»

Цьогоріч виповнюється 100 років від дня народження чернівчанина, американського художника-карикатуриста з світовим ім’ям Еда Арно (1916-2008).

У Чернівцях біографія та відомості про творчість митця були опубліковані у 2008 року (Т. Дугаєва. Таланти Чернівців). З часом з’явилася можливість ознайомитися з цінним архівом Еда Арно, рідкісні документи якого  зберігаються в Інституті Лео Бека в Нью Йорку. 2012 року архіви з історії євреїв відкрили для вільного доступу. Отже саме ці рукописні та друковані першоджерела покладені в основу цієї публікації.

Батьки Еда Арно походили з Чернівців, а майбутній митець народився 1916 року в Інсбруку (Австрія). Невдовзі родина з немовлям повернулася до рідного міста. В Чернівцях Арнольд Едельштейн, який пізніше став відомим у світі мистецтва під псевдо Ед Арно, прожив багато років.  Мешкали вони неподалік Темпля. Батько мав салон моди і був дамським кравцем. Ще хлопчиком Арнольд виявив нахил до малювання. В його спогадах читаємо: «Я зростав в стимулюючій атмосфері і дім наш був наповнений щастям та гумором. Вдома розмовляли німецькою, однак… спілкувалися і рутинською… За австро-угорських часів Чернівці були багатокультурним містом. Стосунки між євреями, німцями, поляками, румунами, рутинами, українцями були дуже хороші… Деякі мої друзі та сусіди, як Йозеф Шмідт, Пауль Целан, Альфред Ґонґ  та інші, стали всесвітньо відомими».

З 1936-го року юнак навчався в  Ecole Paul Colin в Парижі – в мистецькій школі видатного французького художника-плакатиста Поля Коліна. 1939 року молодий художник приїхав до Чернівців через необхідність продовжити візу. Але повернутися до Парижу не судилося через початок Другої Світової війни.  Спочатку він недовго служив у лавах румунської армії, а 1940 року його було звільнено за умови повернення до Чернівців, де вже знаходилися радянські війська. Про перебіг подальших подій читаємо у спогадах митця: «Коли Чернівці окупували німецькі та румунські війська (1941), всіх молодих та старих чоловіків-євреїв розстрілювали на вулиці без жодної на то причини. Протягом місяця ми з братом та батьком ховалися на горищі, а мама, виходячи купити продукти, завжди брала шаль, щоб нею прикривати  зірку Давида, яку ми всі змушені були носити». 1941 року всю родину силою забрали до єврейського гетто в Чернівцях, пізніше відправили до концентраційного табору в Могилеві (Трансністрія)». Далі в архівних рукописах Еда Арно занотовано: «протягом чотирьох років життя в таборі було нестерпним. Погано було з харчуванням, водою, не було світла. У маленкій кімнаті знаходилося 20 чоловік, всі спали на підлозі… Але мої батьки та я вижили. В квітні 1944 нас звільнила Радянська армія… Оскільки я вже мав нагоду відчути «радянську систему» (1940 р.), я та мої друзі вирішили слідувати за відступаючими німецько-румунськими військами. А мої батьки вирушили до Чернівців. Пізніше ми зустрілися в Бухаресті».

Так закінчився чернівецький період життя митця. Згодом під впливом цих драматичних подій Ед Арно, дав власну іронічну інтерпретацію назви міста Чернівці: «Якщо перекласти з слов’янської мови першу половину назви («Czern»), а другу («witz”) з німецької, то вийде «Чорний жарт». (Зазначимо, в українській мові слово «жарт» має синоніми: віц, дотеп).

Від 1944 року Ед Арно жив в Бухаресті, де працював як театральний художник та  ілюстратор книг та журналів. В ці роки він створив низку антифашистських плакатів та карикатур, а також  ілюстрував книги. Серед них і книга про Голокост, яка вийшла в Бухаресті 1946 року. Кілька його карикатур опубліковано в гумористичному журналі «Крокодил» (Росія). У повоєнні роки карикатури художника  Арно публікувала і газета «Радянська Буковина» (Чернівці, Україна).

1964 року Ед Арно з родиною емігрували з Румунії у статусі політичних біженців. Вони на військовому літаку дісталися до Риму, де отримали американську візу. 1965 року митець з рідними оселилися у Нью Йорку, «почавши своє життя з нуля».  За 30 років життя в Америці Ед Арно набув слави відомого художника-карикатуриста та ілюстратора, працюючи у таких відомих виданнях, як The New York Times, Saturday Review, Cosmopolitan, Harvard Business Review, The New Yorker. За час своєї творчої діяльності він створив десятки тисяч карикатур, шаржів, плакатів та ілюстрацій.

Художня майстерність його гумористичних малюнків (карикатур) поєднувалася з пародіями смішних зображень (cartoons). Критики зазначають, що антифашистські карикатури Еда Арно створені в дусі політичної сатири, а гумор його мальованих жартів, як і  дотепних текстових коментарів, напрочуд влучний та доброзичливий. Сам художник зазначав: «Карикатурний малюнок подібно до театрального жарту має бути дуже коротким та простим:». Він досягав цього, створюючи часом 10-15 версій одного твору. Письменник Брендан Гілл  назвав Еда Арно  “сатириком сучасних людських дурниць” та зауважив, що легкі та прозорі малюнки митця виведені «стрімкою звивистою лінією».

Арно багато подорожував світом, спілкувався п’ятьма мовами, спостережливо підмічаючи гумористичні аспекти життя. Гострий на око митець буквально поглинав безглуздості людської поведінки в повсякденному житті  та в політиці. Почуті фрагменти розмов часто давали йому натхнення для кумедних графічних ідей. Так одного разу, телефонна розмова дружини спонукла Арно на створення малюнку у стилі чорних жартів. На повідомлення подруги про смерть чоловіка від грипу дружина заспокоїла її: «О, грип … Це дрібниці».

Уславлений художник натхненно вдивлявся в життя через дружні окуляри, підмічаючи  його гумористичні прояви. Своєю веселістю іронічний чернівчанин  Ед Арно прагнув покращити недосконалий світ, відчуваючи себе внутрішньо вільною людиною.

Митець був активним учасником численних виставок як в Америці, так і в інших країнах. Його твори зберігаються в архівах, музеях та приватних колекціях, в тому числі в Білому Домі, бібліотеці Конгресу, багатьох фондах країн Європи, в Японії тощо. Еда Арно був удостоєний великої кількості нагород. Серед них – численні дипломи та міжнародні призи. 2002 року, наприклад,  після персональної виставки у Відні він був включений до списку найбільш відомих австрійців за останні 300 років.

Тетяна Дугаєва,

мистецтвознавець,

член Національної Спілки художників України