«Ножі в курях, або Спадок мірошника»
Девід Гарровер
Вистава театру ім. Леся Курбаса
Творці вистави «Ножі в курях, або Спадок мірошника» роздумують над зіткненням світоглядних моделей і систем мислення. Забобонному і апріорі упередженому способу дивитися на речі протиставляється відкритий і гуманний погляд нової людини, сповненої невситимою жагою до постійного пізнавання і відвагою бути самітним відлюдником.
Проект реалізовано за сприяння Британської Ради в Україні
Переклад з англійської – Ірина Трудолюбова
Режисер – Володимир Кучинський
Художник– Володимир Стецькович
Художник з костюмів – Юлія Рибка
Пластика – Ольга Сємьошкіна
Молода жінка – Наталія Рибка-Пархоменко
Орач Коник Вільям – Олег Цьона
Мірошник Ґілберт Горн – Андрій Козак
Чесно, важливим аргументом відвідати Львів 12 березня
була прем’єра вистави «Ножі в курях, або Спадок мірошника» у театрі імені Леся Курбаса. Заздалегідь (напевно за місяць) замовили квитки. Спочатку навіть без місць. Потім, за декілька днів до вистави, зателефонувала у Львів у касу театру, де мені підтвердили, що я маю два квитку у другому ряду.
Сюжету “Ножі в курях” шотландського драматурга Девіда Гарровера не знала.
А вулиця Леся Курбаса стала вже пішохідною. Чомусь «потопили» пішохідний ряд у дорогу, чи дорогу підняли до пішохідної частини. По центру посадиди деревця. Місяць у цей день не був круглим, як сир, бо місяць був молодим. Небо було у хмарах. А може сир тоді був, як місяць, коли він повний…
Цього разу сцена була представлена для глядачів, а зал – перетворився на сцену. І різні умовності, конструкції сцени, зали – це такий собі анонс до спектаклю, який ось-ось розпочнеться. Півтори години актори будуть видавати себе за реальність, а може, насправді, реальність здійснюється всередині нас, з нами, навкруги нас, адже це ми – на сцені… Дійство (трагедійне), як зазначено у програмі, триває в одну дію, тому за лічені хвилини обійшли невеличкий простір театру, куди дозволяють потрапити глядачу. Обов’язково постояла і на балконі, трохи ближчими стають маскарони фасаду, які мовчки теж будуть спостерігати за всім ці півтори години вистави. Умовної, реальної вистави.
Три дійові особи: молода жінка, орач Коник Вільям та мірошник Гілберт Горн. Кохання, відчай, зрада, виклик, підкорення одне одного, алегорія реальності на тлі спроектованих зображень. Події нічого не нагадують, вони ніби умовні, але одночасно, і реальні. Ці троє персонажів з’являються на сцені, але наступної миті вони можуть піднятися боковими сходами до глядацької зали. І стати одними з нас. Або навпаки… Потрібна тільки точність у відтінках, поєднання фарб можуть викликати додаткові кольори на сірому. Мимоволі.
Півтори години спроектованого світу і світла, спрямоване не на людину, а на поєднання непоєднуваного. Яке, як виявилося, можна поєднати. Завдяки бездоганній грі, роботі акторів, режисера і всіх, хто творив цю виставу.
Спасибі!
Тетяна Спориніна,
Львів. 12 березня 2016
Фотозвіт за посиланням – «Я НЕ ПОЛЕ…» – АЛЕГОРІЯ РЕАЛЬНОСТІ
